“Як довго ждали ми своєї волі...” Олександр Олесь · с. 2сторінка оригіналу ↗
ПОЛІТИЧНА ЦЕНЗУРА — НА 17"му РОЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Слово Просвіти, №49 за 2007 рік
Відмова керівництва ЗАТ “Днєпрокніга” (виконавчий директор Г. Губанова, заступник О. Куценко) від виконання укладеного договору про видання книги “Забутою Україною” (“Віками й просторами”), мотивуючи це “турботою” про правду, моральне здоров’я та міжнаціональну злагоду учнів загальноосвітніх шкіл (приватне видавництво за державний кошт забезпечує шкільні бібліотеки літературою), — насправді ганебний вияв політичної цензури задля подальшого приховування від громадськості прикрих фактів і наслідків колоніального царського та комуністичного гніту протягом трьох з половиною століть, приховування фактів відвертого глуму, знущання й нищення нашого народу, виховання нових поколінь манкуртами, забудьками, покручами і перевертнями, які не знають і не шанують українських звичаїв, традицій, рідної мови, своєї культури. Задля збереження і нав’язування підростаючому поколінню комуно-совкових уявлень про духовну яловість, вторинність українців. Задля подальшого паплюження наших національних святинь і героїв. Як інакше розцінювати вимогу О. Куценко викреслити з книги навіть згадки про пам’ятник Симону Петлюрі у Рівному та музей Степана Бандери в Угринові? А ще — не розповідати про намір гетьмана Івана Мазепи і славного запорозького кошового Костя Гордієнка визволити свій народ з московського ярма та криваву різанину й розправу із захисниками Батурина восени 1708 року. Не “лякати” пані Олену переповідкою ляських протоколів з “Коденської книги” про “стинання й значкування” кількох тисяч повстанців Коліївщини. Не нагадувати про Холодноярське повстання 1919—1926 років і визвольну місію ОУН-УПА. Не ганьбити радянських окупантів за вчинені злочини проти людства у Західній Україні, Биківні й Катині. Не докоряти за винищення української духовної еліти. Не пропонувати Лесиної Мавки натомість “тридцятьчетвірок” і “клімворошиловок” на в’їзді до рідного міста нашої великої поетеси. Не іронізувати над деінде все ще застовбиченими дороговказами відстаней до “столицы нашей Родины Москвы”, над суціль бовваніючими фігурами лисого ката і пропагандистською вуличною ленініаною, яка, ніби шампур, досі нанизує міста і села України. Не вважати Миколу Ге геніальним українським художником, а героя оборони Севастополя Петра Кішку — українським сміливцем. Не докоряти московським попам та ієрархам за їхню по-більшовицьки “інтернаціональну” ментальність і шовіністичну ностальгію споконвічних колонізаторів, які усе ще марять про “трєтій Рім”. Не кепкувати зних за визнання царя Миколи Кривавого святим і підготовку до канонізації конокрада й розпусника Грішки Распутіна. Не радити “кримскому казаку” з нашивкою російського триколора і двоголового орла на рукаві вартувати десь на просторах “могучєй і нєоб’ятной”, а не в Почаївській лаврі на Тернопільщині. Не критикувати музейних працівників за свідоме утаємничення й викривлення історії України. Не закликати кримську урядову верхівку до зміни великодержавно-шовіністичного курсу розбрату й приниження корінних етносів. Ганьба цензорам з “Днєпрокніги”! Не варто чиновникам Міносвіти матеріально підтримувати таких горе-видавців! Геть політичну цензуру на правду про Україну!!! Колеги-журналісти, письменники, просвітяни! Проявімо патріотичну згуртованість, сприяймо пробудженню національної свідомості й відродженню українців як самобутнього етносу! Добиваймося, аби були “В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля!”
Отець Юрій МИЦИК, доктор історичних наук, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Микола ЧАБАН, заслужений журналіст України, письменник-краєзнавець, Юрій ШКОВИРА, кандидат геолого-мінералогічних наук, письменник, Борис МАТЮЩЕНКО, журналіст
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
