Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Освіта · “Учитель мій! Як ми тебе любили, як слухали тебе в полоні юних мрій!” Володимир Сосюра · с. 11сторінка оригіналу ↗

ШКОЛА В АЛЬПАХ

Слово Просвіти, №49 за 2009 рік

Світлана МАЗУР, директор Бориспільської спеціалізованої школи I—III ступенів “Школа лінгвістики”, Київська обл. Австрія — невелика європейська країна з восьмимільйонним населенням і територією 84 тис. кв. км. Більшість громадян розмовляє німецькою мовою. Потрапивши в цю країну, як директор школи зацікавилася системою освіти. Із Відня до мальовничого містечка Мюрцушлаг в Альпійських горах їдемо автомобілем у супроводі випускниці “Школи лінгвістики” Галини Дубровської, викладачки російської мови в гімназії, з якою маємо дружні стосунки. Дорога тривала понад годину, але ми цього майже не відчули. Адже екскурсовод цікаво розповідала про країну, звичаї, систему освіти. За вікном автомобіля швидко “пробігають” чудові альпійські краєвиди. Навколо — ідеальна чистота, порядок, море квітів і на дорогах, і біля кожного будинку. Всю дорогу, весело помахуючи крилами, нас супроводжують вітряні агрегати. Атомних станцій в Австрії немає. Проїхавши далі, бачимо чудово розмальовану споруду надзвичайної архітектури, біля якої захотілося зупинитися, щоб зробити фото на згадку. Виявилося, що це сміттєпереробний завод. Кожен клаптик землі тут доглядають, оберігають і цінують. Як же багато нам треба ще вчитися, щоб зберегти принаймі те, що маємо! Або, можливо, — просто совісно ставитися до тих, хто житиме після нас. Нарешті під’їжджаємо до гімназії, де нас уже чекають. Перше, що побачили, — чималу стоянку для вчительських автомобілів. Зрозуміло, виникла думка, що зарплата в австрійських колег більша, ніж в українських. Після зустрічі з директором гімназії, вчителями, учнями роблю ще один висновок: як же відстали ми від закордонних колег! Вражає матеріальна база, технічне оснащення, комп’ютери й копіювальна техніка є навіть у коридорах. Прекрасний спортивний інвентар, величезний басейн, сучасна бібліотека — про таку навіть мріяти неможливо. Екскурсію закладом веде директор школи пан Тачер. Заходимо в класи, спілкуємося з учнями. Приємно, що школярі знають, де розташована Україна, місто Бориспіль. Зрозуміло, що це завдяки нашій землячці Галині Дубровській. Учні розповіли, що на одному з уроків вони навіть готували українські страви, і це їм дуже сподобалось. Атмосфера в школі надзвичайно розкута, доброзичлива, діти впевнено тримаються. Побували на уроках музики, хімії, інформатики. На уроці музики в першому класі діти не тільки співали. Більшість часу рухалися, співаючи, водили хороводи, танцювали. У кабінеті багато музичних інструментів. Саме приміщення добре пристосоване до рухливих занять. Учителька музики зауважила, що їхня гімназія опікується розвитком талантів учнів з опорою на етичні й моральні цінності, а навчальний заклад створює для цього умови. Після інших відвіданих уроків переконалася, що австрійські вчителі мають усі умови, щоб дати учням глибокі знання. Пан Тачер пояснив, що освіта в Австрії стала пріоритетною після того, коли країна очолила Європейський парламент. Цікаво, що австрійська шкільна освіта перейшла від зовнішнього контролю за діяльністю навчальних закладів до внутрішнього. Шкільна адміністрація й педагогічні колективи наділені управлінськими повноваженнями, свою діяльність вони погоджують тільки з громадою та загальноєвропейською політикою. Австрійські школи наділені значною автономією, яка надає можливість шкільним комітетам ухвалювати важливі рішення, що стосуються організації навчальних профілів, змін у розкладі, додаткових канікул і вихідних, кадрових змін тощо. Школам надано також право здійснювати бізнесові проекти, зокрема здавати в оренду шкільні приміщення — спортзал, басейн, їдальню тощо. В Австрії домінує оптимістична гіпотеза щодо роботи школи. Для наших перевіряльників головне — “паперовий” порядок, а не реальний розвиток школи. Візит до австрійської гімназії переконав у перевагах відокремленого існування всіх трьох ступенів шкільного навчання: початкова, неповна середня і старша школи, кожна з яких має різні технології навчання. Є, звичайно, і тут учні, які не хочуть або не можуть вчитися, але абсолютна більшість використовує можливості, які дає освітнє середовище школи. Добре австрійцям! Більш ніж достатній бюджет освіти — 6 тис. євро на кожну дитину щороку. Якщо в школі є якісь матеріальні йович Забажан. Якось так вийшло, що ми не встигли сховати свій лак, і він одразу його вилучив. Учитель задумливо роздивлявся ті пляшечки. Забрав у всіх, а мені віддав. Чому, не знаю. Але й досі не фарбую нігті червоною емаллю… У Забажана, мабуть, були закохані всі дівчатка нашого класу — чорнявий, симпатичний. Я тоді ще не розуміла цього почуття, але він для мене був одним з найвищих авторитетів. Та й зараз, згадуючи ті роки, можна сказати: ми мали неординарного вчителя. Усю першу половину дня він проводив із нами. А на “продовжену” приходила добра і лагідна Алла Олексіївна. Вона була незлою, але крикливою, і ми чомусь її не слухались. В’ячеслав Сергійович намагався якось її підтримати, підбадьорити. Випадково стала свідком їхньої розмови: — Їм треба віддаватися повністю, — радив Забажан збентеженій Аллі Олексіївні. Я тоді була навіть не підліток, але чомусь так зримо й чітко, як доросла, на їхніх двох прикладах відчула й зрозуміла, що це таке — віддаватися повністю улюбленій справі. Якось із тією самою метою — підтримати авторитет Алли Олексіївни — В’ячеслав Сергійович, ніби між іншим, кинув, що в неї, мовляв, червоний диплом університету. Не знаю чому, але на клас це справило справді приголомшливе враження, і якийсь час ми трохи слухалися вчительки. Може, тому я теж закінчила університет з відзнакою, правда, ні на кого це такого враження не справляло…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин