Освіта · “Учитель мій! Як ми тебе любили, як слухали тебе в полоні юних мрій!” Володимир Сосюра · с. 11сторінка оригіналу ↗
ТЕ, ЩО ЗАЛИШИЛОСЬ У ПАМ’ЯТІ
Слово Просвіти, №49 за 2009 рік
СМУЖКА СВІТЛА Моя мама теж колись хотіла стати вчителькою. Навіть вступила була у педтехнікум (так він тоді звався), що діяв у нашому рідному містечку Новомиргороді. Але напередодні, під час звільнення від фашистів, їй довелося ховатися в погребі. А була вона тоді ще дівчинкою, тож, притулившись до холодної стіни, заснула. І застудила очі, через що на якийсь час майже осліпла, звісно, не могла читати, вчитися. Навчання довелося покинути, вже пізніше вона закінчила бухгалтерські курси і пропрацювала все життя бухгалтером. Роботу свою, здається, ніколи не любила, хоч і виконувала її старанно і доскіпливо. Учительками стали обидві її сестри. Майже півстоліття віддала Пастирській середній школі, що на Черкащині, Ганна Степанівна Чуднова (Захарченко) після закінчення інституту викладаючи там хімію й біологію. Не один десяток років пропрацювала вчителькою початкових класів у Маловисківському районі, що на Кіровоградщині, Ольга Степанівна Самійленко, старша мамина сестра. Їх уже немає серед нас. Не знаю, якою учителькою була б моя мама, але мене вона любила безтямно, досі відчуваю, як її любов ніби огортає мене, захищаючи від усіляких бід і горя. Моя спальня в будинку в Новомиргороді, де я виросла, була крайньою (більшість кімнат прохідні). Тож коли мене малою вкладали спати, двері у спальню зачиняли. Вони не прилягали щільно, і в кімнаті залишалася смужка світла. Чомусь вона мене не дратувала, а навпаки — заспокоювала. Від неї віяло любов’ю, турботою рідних людей, дуже надійною захищеністю, за якою я була, мов за кам’яною стіною. І зараз, коли крізь жовте скло дверей моєї спальні падає світло — там ще не сплять мої дорослі діти, — аби заснути, я накликаю на себе те дитяче відчуття захищеності й затишку. Іноді це вдається.
ФЕЯ Українську мову і літературу у четвертому класі в нас викладала класна керівниця Віра Іванівна Семенюк. Очевидно, розділ “Фонетика” у підручниковій інтерпретації здався їй заскладним для нашого сприйняття, і вона вирішила подати його у формі розповіді про казковий палац, де живуть такі самі казкові чоловічки-звуки. Ми слухали, як зачаровані. Була зима. За вікном падав сніг, учителька, тоді ще зовсім молода, із пишним світлим волоссям, у пухнастому світлому светрі, сама здавалася нам казковою феєю з того загадкового палацу. Через півроку ця вчителька перейшла працювати в іншу школу. Але мені весь час здавалося, що
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
