Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З роси й води! · “І знову я живу. Й думки ще не чернечі. І вже сльоза летить. І світить між зірок”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

НЕ ЗЕМНИМ, А НЕБЕСНИМ ЗОРОМ

Слово Просвіти, №49 за 2009 рік

Богдану Чепуркові виповнилося 60. Вітаємо нашого побратима, невтом/ ного просвітянина з ювілеєм, бажаємо ще довго й плідно працювати й здій/ снити всі творчі задуми. так, що його провідні тези сприймаєш як аксіоми, так, що його віра здається знанням і переходить до тих і передається тим, хто хоче її навчитися, хто здатен її прийняти, як подарунок. Наталя ТРОХИМ * * * Порохи парують під росою, Що медвяно порохами пахне. В серці охне, у гортані ахне Те, що снилось ранньою весною. Сад здрімнув. Колишеться ліщина. Дозрівають молоді горішки… Нахилися серцем і душею трішки — Ходить бузько в сіні по коліна. Все мине. І пісня вже не збудить Потаємні золоті бажання… Та весна давно уже не рання — Час поволі кров гарячу студить. Ой ти, пташко ніжно-вечорова, На крило візьми мої зітхання… Стишить вітер диводайний подив Перед тим, що споконвіку Тайна. СПІВЕЦЬ Пірнув Антонич у малину кучеряву — Дитя розквітлої в сім’ї народів мови… Поети всі — одної групи крові, Та лиш один в сто років — дитя слави. Як стане ніч й притулить всі сузір’я До серця, що розкрилося для світу — Поет одягне золоті повір’я У світло слова, що, як сонце, світить. Й всміхнеться Бог наївний у крисані. Й думки розкільчаться в густій ліщині. Й знов стане першим той, хто був останнім, Зривати яблука рясні у сверзі синій. І в тон душі всесвітній для Антона, Прапредка слави Ігоря Богдана, Вино поезії із молодого виногрона Наллють у келих днів примхливі діви Тайни. І кожний, хто у непорочнім Слові Вродився з чистого повітря, Як ту стрілу Перунову в гортані світла, — Із себе виспіває дар богів любовний. * * * Роса первозданна проступить на віях природи. Відкриються очі глибокі. Й невипита ніч Опустить на зорі й на доли, й на долю народів свій подив. І вдарить зісподу ключ крові із темних сторіч. День спише на сонячних палях із праху повсталі Невистиглі ритми і магму гарячих мовчань Й підступить під горло клубок неземної печалі. І скаже до хвилі потопу, що землю накриє: “Одчаль!” ВЕЛИКДЕНЬ Вже Бог воскрес, і біг життя не спиниться ніколи. Здоровля чисте розливається на сині луки. Христос ожив, хоч виданий іудами на смертні муки — Доріжка йде крізь терни й гомонить на всі околи. Леліють люди почуття в садах сердечних раю. Веселий день з радіння пряжу в’яже й розсипає світло. Найперші стебла крають землю. Й ту, що скраю, Бере найкращий легінь в ніч розквітлу. Ночами водять хоровод дівчата, на кохання хворі. Виблискує ріка, розрізана надвоє місяцем уповні. Поблякли на небеснім лику в даль летючі зорі. Струмить із надр землі і космосу в чарки вино любовне. СТИГМИ В Панталисі бузьки ходять По ріллі блакитно-чорній. В Доброполі добре поле Плуг небесний к серцю горне. Дощ поцілив посірілі Губи синього смеркання. Полетить в далекий ірій Ключ веселиків печальний. В Палестині стань душею — Розгадай старизни стогін. Нанижи сто сонць на шию. Кинь сто місяців під ноги. Кров гаряча в ранах стигне — З антисвітом б’ється витязь. Будуть праазійські стигми З праарійськими ріднитись. Стане божий плуг орати Мислі світлі, землю чорну. Народився Бог в Оратті. Зріє Слово в Божім горлі. СЛОВО Пахне вітром з поля осінь передзимна, Півжиття збігає стрімко до води, І летять у далеч дні мої нестримні, І любов триває — й пісню молодить. Буду я співати, доки в грудях сонце, Й кров у жилах стогне, і бринить сльоза. День стає все тонший й хоче влитись конче У безодню неба, в золото бажань. Тут моя держава… Замерзає обрій. Світ такий широкий, а життя одне… Боже справедливий, будь до мене добрий — Ще продовж для мене цей космічний день! Роздержав тумани й світла жменю бризни На мою Вкраїну — на мою любов. Дай відчути серцю ніжність материзни, Дай душі відчути, що у світі — Бог. Все, що проростало, замурує в кригу Холод споконвічний, паморозь сивин. Увійдуть у Книгу сто сибірських тигрів — Стану я молодший на сто сім провин. Увійдуть у мене сто роїв повстанських І мільйони вбитих у Голодомор… Поведу на битву чисті душі райські — Вселиться у мене батько раси Ор. Воїнами світла вкрию поле орне — Стане Україна із мільйоноліть. Вознесеться Правда — там, де ступить орій. Запанує Слово — там, де Бог стоїть.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин