Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З роси й води! · “І знову я живу. Й думки ще не чернечі. І вже сльоза летить. І світить між зірок”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ

Слово Просвіти, №49 за 2009 рік

Здається, Богдана Чепурка знають усі: це справжній і щирий (як щирий українець) поет, письменник, народознавець, педагог, автор багатьох хороших і мудрих книжок у віршах і прозі для дорослих і дітей. Колись мені вже доводилося писати про нього, і тоді я назвала його Маленьким Принцом Великої України. Таким він для мене і лишився. Так, Богдан Чепурко — не Котигорошко, не Кирило Кожум’яка, а саме Маленький Принц, бо нетутешній, бо наївно-мудрий, бо хлопчисько, бо все життя, задерши голову, шукає свою Небесну Україну в піднебессі, в минулому й майбутньому (а теперішнього нема), на землі й на небі, в собі й у людях; щоденно творить її, свою мету і мрію, знаходить, відкриває її нам. Ту Велику, Небесну, його словами, Україну, що вимірюється не кілометрами земними, а духовним зором, ту, що більша незмірно за земну й обмежену, і тільки містить її в собі, бо не може жити без неї, без нас, українців. Ту Україну, про яку ми, може, і здогадуємось, дослухаючись до свого серця, коли воно тремтить від пісні чи стугонить від гніву, але в яку ми так мало віримо. А Богдан Чепурко вірить палко, сильно і пристрасно, Богдан ЧЕПУРКО ОСІННЯ ПІСНЯ Затягнуло, напевно, надовго. Вітер кидає в очі дощем. Хмари шарпають з кущиків вовну Й розбивають дні сонячні вщент. Горнуть листя старе у листопад Жовтий жовтень і вітер рвучкий. Має осінь з дівчатами клопіт — Лопотять на вітрах сорочки. Золоте покриває іржею Всеохопний густий листопад… Простяглися навзнак за межею Ліс і лис, дім і дим, суд і сад. Хтось всесильний зриває із даху Черепицю, як осінь, легку, Й чисту душу підносить із праху Над пісками Сахар й Каракум. Не для когось — для тебе й для мене Ці веселі осінні вітри, Це черлене, іржаве й зелене, Цей рішучий осінній нестрим. В Межиріч. На Межі. За Межею. Будеш битись, як ранений звір… Щоб торкнутись живою душею До кружляння посріблених зір. І якщо упадеш за Вкраїну Й руку предка на хвилю торкнеш — Злине пісня весняно-осіння… В незабудь. В позакрай. Внезалеж. ВУРДА Червоні ягоди вурди під ліжком доспівають До чорноти — темнющої, як ніч. Вуста стають терпкі і звурджені. Співають В отаві коники. І котиться із віч Приблукана сльоза — прибилась не до речі. Упала зірка на шорсткий листок… І знову я живу. Й думки ще не чернечі. І вже сльоза летить. І світить між зірок. А вітерець щемить. Ще мить — й розсуне хмари. А морва шелестить. Черемха відійшла. І осока шумить в старих, як світ, мочарах.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин