З роси й води! · “І знову я живу. Й думки ще не чернечі. І вже сльоза летить. І світить між зірок”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
ВІДКРИВАЄ ДУШУ ДЛЯ ПРИЧАСТЯ
Слово Просвіти, №49 за 2009 рік
Книжки Чепурка — рідкісний випадок, коли хочеться багато цитувати. А читаючи “Лірику”, — перечитувати, згодом відкласти неподалік, самому щось створити, аби з часом повернутися до цієї незбагненної автентики і відкрити нове в багатоплановій поетичній семантиці. Чепурко, селянський син, просто живе собі із зими у весну, з весни у літо, із літа — в осінь, “відкривши душу для причастя” собі й іншим. Водночас у його текстах напрочуд вдало зафіксовано межові стани, коли не оком, не рукою, а — душею… Ці припорошені ностальгійним сумом за справжністю, живі духовні світлини справді дорого коштують.
Віктор ПАЛИНСЬКИЙ, м. Львів
І дим з полів летить на споночілий шлях. Благословенний біг розкручує сузір’я — Народжуються наднові зірки. Й гучать в мені віки — старі й нові повір’я. Й журчить в крові полин — як пам’ять, говіркий.
Застигла сіль в очах. Із надр землі клекоче Під плитами основ джерельний гул століть. Й стоять мені в очах твої пречисті очі. Й незвурджена вурда в очах моїх стоїть.
* * * Перехопило дихання. Дорога захлиснулась. У синіх сутінках шепочуться рослини. Розпорошилися думки. Туман пливе в долини. Метляють мотилі вздовж споночілих вулиць.
Липнева спека в прохолоді мліє. Закрився гай. Розкрилась матіола. Те, що було, не вернеться ніколи. Перга медова сіється на вії.
Стемнілий сад у м’яті заросився. Обняли пахощі пісень нетлінну вроду. Йде дівчина з коромислом по воду — Сон золотий душі моїй приснився.
Сплітаються зірки в обіймах велемовних. Чумацькі валки міряють безмежність Шляху. Палахкотять вуста любовні — сонця повні — В цілунках запашних без докору і страху.
ТИХА НІЧ Тихий час. Пипки зір у напрузі Тягнуть день цей упасти у ніч. Знов зібрались під зорями друзі Перелити кров серця у вірш.
Любо котиться гомін розмови — Знов зіткнулись світи віч-на-віч. Затихає і пісня, і говір. Тиха річ. Тиха ніч.
Десь глибоко твій день новолітній. Б’є і б’є твоє слово, як пульс… І летять три берези столітні В межилісся неторканих пущ.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
