Авторитетна думка · “Люди, які зараз при владі, не відчувають жодного зв’язку з народом”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ЛЛААРРИИССАА ММААССЕЕННККОО:: «ЗНИЩИТИ ГУМАНІТАРНУ АУРУ НЕМОЖЛИВО»
Слово Просвіти, №49 за 2010 рік
Лариса Масенко — один із кращих фахівців української соціолінгвістики, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Національного університету “Києво-Могилянська академія” (донедавна — її завідувачка), провідний науковий співробітник Інституту української мови НАНУ (з 2010 р.). Праці Лариси Терентіївни відомі не лише в Україні, ай за межами нашої держави. Нещодавно її докторську дисертацію “Мова і суспільство” (а пізніше — й окрему монографію, видану 1999 р.) було перекладено польською мовою. Більшість досліджень 2000-х років Лариса Масенко провела в царині функціонування української мови у столиці та регіонах України. Кафедра української мови НаУКМА у своїй роботі послуговується соціолінгвістичною методикою, яку розробила Лариса Терентіївна. 6 жовтня цього року Лариса Масенко виступила з трибуни Верховної Ради України під час обговорень гуманітарної політики. Як відомо, українська осінь 2010 року стала бурхливою на події, пов’язані з гуманітарним життям, зокрема в контексті сумнозвісного законопроекту “Про мови в Україні”. Сьогодні в суспільстві знову настає час неспокою щодо “гуманітарної аури нації”, пов’язаний із руйнуванням державної мовної політики, з асиміляційними процесами, із засміченням і колонізацією українського інформаційного простору. Ці питання знайшли свою відповідь у нашій розмові із Ларисою Масенко, лауреатом просвітянської премії імені Бориса Грінченка.
— Чи залежить статус державної мови від влади й тієї державної політики, якої вона дотримується? Якою є мовна політика нашої влади? Що можна очікувати в перспективі, зокрема і щодо змін мовної політики? — Ви правильно пов’язали мовну політику із владою. Відомий англійський соціолінгвіст Роджер Белл писав свого часу, що мовна політика завжди залежить від еліти, від тієї групи, яка прийшла до влади. Зараз ми маємо антиукраїнську еліту, разом із нею неприхований наступ на українську мову, а отже, й українську державність. Зараз регіонали форсують це питання, про що свідчить і той факт, що на пост міністра освіти поставлено таку особу, як Дмитро Табачник, який у всіх своїх виступах і статтях відверто задекларував антиукраїнську, антидержавну позицію. Тепер саме від нього залежить ситуація в системі освіти. Ми бачимо низку його наказів, що нищать здобутки, які ми мали в попередні роки в цій царині. Взагалі, прихід до влади цієї еліти, це, безперечно, — провина попередньої. — Ви згадали про поняття еліти, ґрунтуючись на британському досвіді. У Британії, в Канаді, у Штатах загалом існує інститут еліти. До влади не може прийти людина з вулиці чи людина із сумнівним минулим. Парламентарі в Канаді чи в Британії — це люди, які мають фахову освіту й політичну культуру. А яка наша еліта? — Ми називаємо елітою умовно ту частину нашого політикуму, яка зараз при владі. Те, що вона такої якості, — це результат радянщини та колоніального становища України протягом тривалого періоду. Бачимо суспільство, вже наполовину асимільоване в іншу культуру, іншу мову, а асиміляція призводить до зниження культури загалом. Так, набута в нашому випадку російська культура поверхово засвоюється, водночас втрачаються глибинні зв’язки зі своєю культурою, з попередніми поколіннями, з усім досвідом історичної традиції і пам’яті, відбувається знекультурення. Це те, про що багато писав і Джеймс Мейс, пишуть Оксана Пахльовська, Роман Кісь, Ярослав Радевич-Винницький та інші дослідники. Бачимо, наскільки успішніше відбулася декомунізація в тій частині України, де значно менше тривала радянська влада, — в Західній Україні, яка була ближче до європейських традицій, оскільки входила в ліберальнішу Австро-Угорську імперію. Саме у Львові був уперше знесений пам’ятник Леніну, саме тут була змінена вся радянська топонімія. Не дивно, що галичан так ненавидить міністр освіти і науки в уряді Азарова. — Чому нова влада, яка позиціонувала себе як влада, що передовсім буде говорити про економічні та фінансові зміни, починає із загострення гуманітарної кризи? Чому питання двомовності стало наріжним? — Думаю тому, що реформування економіки — складна й відповідальна справа. Мені здається, що Азаров просто не здатен зрозуміти суть необхідних змін в економіці, це людина радянського минулого, із радянською ментальністю, і провести ті реформи, які, наприклад, були проведені в Грузії, він не може. Крім усього, люди, які зараз при владі, не відчувають жодного зв’язку з народом, серед якого живуть, вони виконують вказівки Кремля, вони націлені на повернення радянської системи. Адже чому вони форсують питання мови? Логічним було б узагалі його не чіпати. Справжнього розколу на мовному ґрунті немає серед населення. Тобто конфлікт провокується спеціально. — У такому разі ми можемо говорити, що теперішня політика Януковича, Азарова — це політика нерозуміння історичного розвитку України, статусу державної мови, тих проблем, які ми маємо? Чи це все-таки цілеспрямована атака на знищення українськості й пізнішого злиття України з російським “братом”? — Важко відповісти на це запитання, але радше — другий варіант. Якщо навіть не сам Янукович, то певні люди з його оточення, такі, як Табачник, виконують роль “кілера” української освіти. Не дарма ходять чутки, що пост міністра освіти він посів на вимогу Кремля. А Януковича я швидше сприймаю як маріонетку в руках таких людей. — Чи зможе маріонетка з часом вийти з цієї залежності, чи це радше впевнений крок до асиміляції? — Для цього особистості необхідно мати певний рівень освіченості, культури, щоб усвідомити, який історія дала їй шанс — бути президентом великої європейської держави, якою може бути Україна. А ці люди, мені здається, цього не усвідомлюють. — Свій виступ у Верховній Раді в жовтні цього року Ви почали з цитати Ліни Костенко, з “Гуманітарної аури нації”. Чи може вона бути ліквідована і знищена в результаті п’ятирічки теперішньої влади або десятирічки, якщо переобрання відбудеться? І що загалом заважає сформуватися повноцінній гуманітарній аурі в Україні, як це відбулося в Польщі, в Чехії, у Франції? — Знищити всю гуманітарну ауру неможливо. Ми давня нація, маємо потужну культуру, сформовану історичну пам’ять, багато людей загинули в боротьбі за національну свободу. Але ми перебуваємо в надто близькому сусідстві з Росією. А ця імперія постійно розширювалася, “заковтуючи” сусідів. Є цікава гіпотеза Юрія Шевельова, висловлена у статті “Москва, Маросєйка”: наші українці в XVII— XVIII ст. хотіли культурно завоювати Росію. В результаті їх підім’яли і завоювали нас. Тому важко робити якісь прогнози. Я думаю, що рано чи пізно, центральноєвропейський процес національного та приватного звільнення, побудови держави, в якій людина вільна, пошириться і сюди, на Східну Європу. Відбудеться те саме, що і з балтійськими країнами. Але в нас може затягнутися цей процес, бо влада, яку ми маємо сьогодні, в ХХІ столітті, — безперечно, загальмує наш поступ. Єдине, на що я маю надію, що такий наступ із боку нашої влади може спровокувати і сильний опір. І реакція на законопроект Єфремова, Гриневецького і Симоненка стає все активнішою з боку багатьох організацій і студентів і викладачів вищих навчальних закладів. — Якою в нас сьогодні є мовна культура й мовна свідомість української нації? Наскільки це може стати поштовхом до опору? — На жаль, за попередніх трьох президентів не була сформована послідовна мовна політика, яка вкрай необхідна. У нас мала б бути спеціальна інституція, яка б опікувалася виконанням мовного законодавства, як це зробили Балтійські держави, як це, зрештою, мають усі європейські держави. Просто не виконувалося законодавство про мови. Якби це сталося, ми б мали набагато кращу ситуацію. Проте, незважаючи на фактичну нестачу мовної політики, все одно і на Заході, і в Центральній Україні відбулися процеси національного самоствердження “знизу”, втім числі й серед молодого покоління. Зараз, мені здається, формується справжня еліта. Тобто серед освіченої частини молоді вже з’явилися групи людей, навіть російськомовних, здатних до опору, які добре розуміють консолідуючу роль державності української мови. Я б окреслила мовну й гуманітарну політику як неуспішну. Єдиний успіх — це те, що вдалося втримати державний статус для української мови… поки що. Постійно йшов тиск щодо утвердження російської мови як державної. Якщо нам і зараз вдасться вистояти і не дозволити запровадити цей сумнозвісний законопроект, то це, звісно, і завдяки попередній політиці. Проте в нас зовсім не було системної мовної політики. До речі, не тільки мовної. В економіці теж реформи не проведені. Можна
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
