Авторитетна думка · “Треба за всяку ціну намагатися повертатися до того Слова з великої букви, яке покликане апелювати до серця й до розуму”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
МИ В ОДНОМУ ДУХОВНОМУ ПРОСТОРІ
Слово Просвіти, №49 за 2010 рік
Нещодавно у Національному музеї літератури України вперше вручили щойно засновану премію імені Григорія Кочура. Лауреатом став письменник, перекладач, професор Львівського національного університету ім. І. Франка Андрій Содомора, який переклав трагедії Есхіла, Евріпіда, твори Овідія, Горація і ще багатьох класиків і сучасних авторів. Вручаючи нагороду, вітання від Міністерства культури і туризму передала заступник міністра Вікторія Ліснича.
Надія КИР’ЯН
Розпочав урочистості Максим Стріха, який зазначив, що здавна переклад в Україні — це не лише спосіб донесення іншомовного твору до людей, а й засіб утвердження української мови. Навіть у недоброзичливців не може бути сумніву, що мова, якою перекладені класичні твори, — повноцінна. Адже що забороняв Емський указ? Він не забороняв розмовляти українською на кухні чи співати пісні. Цей указ забороняв навчальну книгу й переклад. Освоєння античності у нас триває давно, від травестії “Енеїда” Котляревського. Перекладали античні твори С. Руданський, П. Ніщинський, пізніше Микола Зеров, Григорій Кочур. Андрій Содомора — один із найкращих сучасних перекладачів класики. У комісії не було сумніву, хто має стати першим лауреатом премії імені Григорія Кочура, хоч серед претендентів було багато достойних. Герой України Дмитро Павличко назвав лауреата “людиною франківського розмаху”. Такі митці заслуговують не лише визнання, а й такої матеріальної підтримки від держави, щоб могли не думати про шматок хліба, а сповна реалізувати талант. Академік Микола Жулинський сказав, що книжка Сенеки “Моральні листи до Луцілія” у перекладі А. Содомори є його настільною. Там є навдивовижу актуальна сентенція: “Згодою розбудовуються малі держави, а незгодою руйнуються великі”. Це треба пам’ятати, адже суспільство, яке не знає світового набутку цивілізації — неповноцінне. Привітали лауреата син Григорія Кочура Андрій та його дружина Марія, співзасновники премії, які опікуються Літературно-меморіальним музеєм Г. Кочура в Ірпені, голова Київського творчого об’єднання перекладачів НСПУ Всеволод Ткаченко, земляки зі Львова, інші шанувальники. Артисти Борис Лобода та Галина Стефанова декламували вірші класиків у чудових перекладах українською. Лауреат подякував організаторам зібрання, сказав, що дуже зворушений і що йому доведеться багато працювати, щоб виправдати все те, що почув на вечорі. Ми привітали митця від читачів “Слова Просвіти” і він зголосився дати бліц-інтерв’ю для нашого тижневика. — Андрію Олексійовичу, що Ви побажали б нашим читачам? — У мене в руках свіже число “Слова Просвіти”, часопис, який виконує величезну роль і місію в нашому суспільстві, несе світло. Для мене особисто — Просвіта — це якесь особливе слово, це світло, це світло у слові, де префікс про-вказує на дію. Це прекрасно, що в наш час такий часопис є, добре, щоб цього світла, яке йде від слова, від нашого глибинного кореня, було якомога більше. Хотів би цього побажати. — Які почуття викликала сьогоднішня подія? — Премія імені Григорія Кочура для мене особливо почесна, зворушлива і відповідальна. Григорій Порфирович увесь час пильно стежив за моєю перекладацькою і оригінальною працею і тому, що я досягнув у перекладі й у власній творчості, великою мірою завдячую йому. Мушу весь час тримати той рівень, якого вимагав від тих, хто працює зі словом, Григорій Кочур. Він був суворим критиком, але ця критика була для мене рятівною, поєднаною з великою теплотою. “Плеще в долоні лестун, дораджує справжній цінитель”, — писав Горацій. Григорій Кочур присутній серед нас своєю творчою спадщиною. Ми всі — в одному духовному просторі. — Кожен, хто читав античних класиків, знає Ваше ім’я, Ваші переклади з латини, грецької. З якими труднощами зустрічалися? — Донести до читача античне слово дуже важко, по суті це мав би бути слухач. Античне поетичне слово — це живе слово, це єдність змісту і звуку. Як казали римляни, vox viva, живий голос. Сьогодні ми читаємо, а ця поезія вимагає озвучення. У слові, яке звучить, є особливі чари, є душа, а друковане слово втрачає звукову ауру. Звук — це безпосередня дорога до серця. Є інші труднощі, які віддаляють нас від античних класиків, але я намагався все робити, використовуючи ресурси української мови, щоб наблизити до цього слова, яке несе просвіту, внутрішнє світло, без чого людині дуже важко, без чого вона не може бути щасливою навіть за найбільшого достатку та комфорту. — Нинішня ситуація сприяє творчості? — Мене прикро вражає, що в сьогоднішньому слові, яке працює в суспільстві, дедалі менший відсоток того, що лягає на душу, на серце, а більший — інформативного, прагматичного. Треба за всяку ціну намагатися повертатися до того Слова з великої букви, яке покликане апелювати до серця й до розуму, але це повинна бути єдність. Якщо йде врізнобіч, то це сприйняти важко. — Над чим зараз працюєте? — Я закінчив працю, про яку давно мріяв. Переклав найулюбленіші, найзнаменитіші твори Вергілія — “Пастуші пісні”, “Поему про хліборобство”. Це глибинна філософія, дивовижна пісенна мова, дивовижні перегуки з нинішньою добою. Книжка чекає на вихід у світ. Тепер хочу повернутися до мого улюбленого жанру — оригінальної прози. Нещодавно вийшла моя книжка “Сльози речей” — це настроєва львівська проза. Є в мене й сільська проза. Хочу ще попрацювати в найулюбленішому моєму жанрі.
У мене в руках свіже число “Слова Просвіти”, часопис, який виконує величезну роль і місію в нашому суспільстві, несе світло. Для мене особисто — Просвіта — це якесь особливе слово, це світло, це світло у слові, де префікс про-вказує на дію. Це прекрасно, що в наш час такий часопис є, добре, щоб цього світла, яке йде від слова, від нашого глибинного кореня, було якомога більше. Хотів би цього побажати. Андрій Содомора, 2010 рік
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
