Словом і чином · “Струни поетового слова потужно грають, а його відлуння допомагає світу стати кращим”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
СТРУНИ СЛОВА ОЛЕКСАНДРА АСТАФ’ЄВА
Слово Просвіти, №49 за 2010 рік
Тернопільщині. Тут жила родина матері, яку депортували з Польщі після закінчення Другої світової війни. Про дитинство годі щось казати — його не було. Згодом закінчив Український поліграфічний інститут (нині — Українська академія друкарства) у Львові, здобув фах журналіста. У Києві, в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України захистив кандидатську (1990) та докторську (1999) дисертації з теорії літератури. З 1996 року його як професора запрошують читати лекції в університетах Варшави, Ченстохови, Грайфсвальда, Люнебурга, Будапешта, в Сорбону та ін. Сьогодні в особі Олександра Астаф’єва маємо авторитетного українського літературознавця, а саме теоретика літератури, компаративіста, славіста, а також поета, прозаїка, перекладача, публіциста, культурно-громадського діяча. А ще він професор кафедри теорії літератури та компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка; член Національної спілки письменників України (1992), Міжнародного Пен-клубу (2008). Письменницький шлях О. Астаф’єва почався давно. Його перу ром, з арабської ліриків V—ХVIII ст.; зі старонімецької і латини — пісні ваґантів і мінезингерів; зі старофранцузької — поезії провансальських трубадурів; з французької — твори Віктора Гюго, Гійома Аполлінера, Жака Превера, Рене Шара; з польської — “Кримські сонети” Адама Міцкевича та його балади, окремі твори Ярослава Івашкевича, Юліана Тувіма, Леопольда Стаффа, Кароля Войтили. Визначний вчений є прибічником структурно-семіотичної естетики. Її ідеї науковець плідно застосовує для вивчення та інтерпретації історії слов’янських літератур. Він активно досліджує питання теорії літератури та компаративістики. Його доробок — це передусім 12 монографій, ґрунтовних літературознавчих видань. Найважливіші з них: “Стилізація” (1998); “Лірика української еміграції” (1998); “Образ і знак” (2000); “Тема голодомору в українській літературі: спроба екзистенційного аналізу” (Грайфсвальд, 2004), “Поети “Нью-Йоркської групи” (2005) та ін. У його доробку — роман, повісті, оповідання. Відома істина: кожний учений має свою улюблену ниву, де дослідницькі вподобання слугують певним ідентифікатором його покликання. Воно позначене під пером О. Астаф’єва образом пам’яті. Йдеться про досі недостатньо вивчене питання життя і культури української еміграції, зокрема в Польщі. Твори О. Астаф’єва перекладено англійською, німецькою, французькою, польською, болгарською, грузинською, вірменською та ін. мовами. Про його драматичну долю і поневіряння матері знято документальний фільм “Три колоски” (режисер — Сергій Цимбал), який викликав великий резонанс серед глядачів. Час від часу його демонструють на каналі УТ-1. Варто кинути тільки побіжний погляд на першу-ліпшу сторінку в життєписі Олександра Астаф’єва як письменника, вченого, культурноосвітнього й громадського діяча — і відкриваються нові ознаки його духовно багатої особистості. Так, з 1993-го по 2003 рік він очолював Ніжинську міську організацію товариства “Просвіта”, редагував просвітянські видання — газету “Ніжин” (1992, вийшло 5 номерів) та “Просвіта” (1992—1996), реорганізовану в обласний тижневик, який виходив
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
