Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Жодну з ролей людині не зіграти переконливо без віри”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

КОНСТИТУЦІЯ ЖИТТЯ ЮРІЯ ІЛЛЄНКА

Слово Просвіти, №49 за 2010 рік

Євген БАРАН Афоризми та сентенції Юрія Іллєнка. Криниця для спраглих / Автор ідеї, укладач та літературний редактор Ірина Фаріон. Співтворці укладання Людмила Іллєнко, Пилип Іллєнко, Андрій Іллєнко. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. — 160 с. “Після смерти кожне слово в посмертному по0 сланні стає Конститу0 цією Смерти” Юрій Іллєнко Юрій Іллєнко (1936—2010) — відомий кінорежисер, письменник і громадський діяч, який відійшов від нас улітку сього року — є однією з найбільших втрат українців на початку нового тисячоліття. Чи ми розуміємо всю глибину цієї втрати, — це вже інше питання, але залишається фактом, що ще довго відлунюватиме пусткою, там, де він ступав. Я не говорю про фільми, в яких Юрій Іллєнко виступав як оператор і режисер, — се не моя парафія, тут я є вдячним глядачем — говорю про книги, які він залишив. Навіть не про книги, а про книгу сконденсованого досвіду Юрія Іллєнка, бо його “Доповідна Апостолові Петру. Автопортрет альтереґо (себе іншого) внатурє. Роман-хараман утрьох книгах” (Тернопіль: Богдан, 2008) і досі залишається непрочитаною. Вважаю, що ця книга повинна бути в бібліотеці кожного українця. Бо це одна з тих книг, яка допомагає нам усвідомити своє призначення у сьому химерно-вульгарному світі. Ірина Фаріон — сей “свободівський голосник” і добрий мовознавець зробила величезну справу: прочитала всього Юрія Іллєнка (з того, що видрукуване) і подала сконденсований досвід останнього у книзі, названій дуже просто і дуже точно — “Афоризми та сентенції Юрія Іллєнка. Криниця для спраглих”. Афоризмами в нас “бавляться” багато авторів, а серйозно займаються Володимир Брюгген із Харкова (його “Блокноти” — одні з канонічних цього жанру в українській літературі нового тисячоліття), Валерій Ніколенко з Дніпропетровська (“Скабрeзности”), Дмитро Арсенич із Нижнього Березова на Косівщині (“Постріли з лука”)… Юрій Іллєнко не придумував афоризмів, він мислив афористично. І як яскрава творча особистість (геній!), знав собі ціну: “Я — вільний — зняв фільм, який мріяв зняти все своє життя. Не за сценарієм. Бо другу половину життя вірив лише своїй інтуїції, своєму генію (геній є в кожного, я про це вже писав, — дехто в нього не вірить, а я вірю) і Господу Богові. І жив не за сценарієм. Я — камінь з Божої пращі” (с. 39—40). А знаючи її, вже не сумнівався і не хитався в стрижневому — національному. Тут був на диво цільним, цілісним і твердим. Хоча далося таке переконання йому не відразу, і про той свій шлях Юрій Іллєнко відверто говорить: “Драч мав неабиякий вплив на Параджанова під час знімання “Тіней забутих предків” і багато в чому сформував концепцію фільму — я цьому свідок. Драч був автором сценарію культової “Криниці для спраглих”. Нарешті, Драч є автор сценарію найпотужнішого кіношедевра ХХ століття — Осикового “Кам’яного хреста”. Це фільм на віки. Ні. Ще одне речення: саме Іван доклав титанічних і дов0 готривалих зусиль, аби якісно роз’яничарити мене. Речення вийшло тупоголовим, банально патосним, але точним по суті. Роз’яничарював чверть сто0 ліття” (с. 134). Упорядниця поділила книгу на ІХ блоків-розділів (Життя і смерть; Творчість як мистецтво; Мова; Історія; Культура; Кіно; Інформаційний простір; Політика; Націоналізм), давши назву кожному афоризмові й кожному міркуванню. У такому поділі є своя доцільність і свій хосен: адже ми стаємо лінивіші в читанні, а тут запропоновано витяги з огрому друкованих матеріалів (основною джерельною базою став згаданий мемуарний тритомник Юрія Іллєнка “Доповідна Апостолові Петру”). Я наведу найяскравіші міркування й афоризми Юрія Іллєнка, додаючи свій коментар там, де вважатиму за потрібне (при наведенні цитат уже не подаватиму назви упорядника, тільки вказуватиму сторінку). Так буде і мені простіше, і читачеві спідручніше зрозуміти суть книги. Отож: y “Гоголь натомість шляхетського козацького жупана сам для себе скроїв, сам пошив і сам натягнув на себе чиновницьку імперську “Шинель” (с. 15); y “Чи є щось правдивіше за Правду? Є. Неправда. Бо Неправда пильнує, аби бути переконливою, а Правді байдуже до того, яке вона справляє враження на користу0 вача. Тому Неправда здебільш бездоганна. Правда — брудна, нечесана, немита і в усі часи служила наймичкою у брехні. y “Найзмістовніше життя у світі, найвеличніша поема світу, найбільший епос світу містить лише шість слів — Світ ловив мене, але не впіймав” (с. 23); y “…Досвід не передається. Мій досвід умре разом зі мною. Проте я можу передати мої подорожні карти часу0простору, по якому я блукав, набуваючи свого досвіду” (с. 26); y “Моя зброя — мій інтелект” (с. 27); y “Якщо ти будуєш дім і сказав, що “я його закінчив”, — це вже не дім, а домовина” (с. 40); y “Віднині я буду писати лише сам собі. Тобто Богові в Собі. Буду грішити, проте це гарантія, що мені ні від кого нічого не треба: ні раю, ні гонорару, ні слави, ні хули, ні визнання, ні заборони” (с. 51); y “Постмодернізм — то взагалі клонування копій, які не мають у житті відповідників” (с. 56); y “… я не маю стилю, який можна наслідувати, а у Стефаника — кінець стилю. Кінцева стадія словотворення. Після неї тільки пустка. Табула раса. Можна не писати. Важке, як каміння, мовчання. Мовчання як стиль. Стефаник — термінатор стилю” (с. 58); y “Свобода для митця — це талант. І хоча Чехов стверджував, що стислість — сестра таланту, не вірте йому. Талант не має сестер. Не має і братів. Навіть батька нема. Талант — круглий сирота” (с. 59); y “Врятуймо мову — мова врятує нас!” (с. 70); y “Спочатку було Слово. І Слово було Бог. Наприкінці теж буде Слово. Нічого, крім Слова, не залишиться. Але, боюся, Слово вже буде в Сатани. І Слово стане Дияволом. Слово в Диявола — це кінець Світобудови — Звалище Цивілізацій — Звалище Слів…” (с. 75); y “Аби не малорос Гоголь та ефіоп Пушкін, — вони, москалі, й досі б на мигах із ведмедями розмовляли” (с. 81); y “Що означає словосполука “друга державна мова”? Воно означає, що ніби існує на цьому терені друга держава — і не менше. Паралельна держава. Росій0 ськомовна держава. Тіньова держава, якій ніби належить

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин