Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-калейдоскоп · “У кожної душі завдання своє, і тільки вибір людський торує дорогу повернення у Світ Божий”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ВІД ШКОЛИ ДО ХРАМУ

Слово Просвіти, №49 за 2010 рік

Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури Грандіозна виставка під такою назвою, розгорнута у залах Національної спілки художників України на Львівській площі столиці, представляє доробок Майстерні живопису та храмової культури, створеної 1993—94 рр. у Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури. Її незмінний керівник — академік Микола Андрійович Стороженко. Наша історія, криваво розчахнута у ХХ столітті, і спотворені комуністичним режимом ідеї християнства наклали відбиток на свідомість кількох поколінь. Створити міст над прірвою, де обіч, замість понищених храмів, піднялися над людом портрети вождів (читай — катів), узялися митці-філософи, надолужуючи втрачене, відновлюючи забуте, навчаючи мислити самостійно, щоб не стала глухонімою душа народу навіть по всіх історичних страхіттях. Ми вже були свідками, коли деякі художники замість Леніна взялися одразу малювати Христа (і що з того вийшло). А скільки церков, де збереглися рештки старовинних розписів (хоч багато десятиріч вони слугували за складські приміщення), було понівечено малярством невігласів від мистецтва! Отже, покликана самим життям Майстерня із року в рік навчає талановиту молодь академічного живопису і водночас відкриває закони живопису релігійного, а також іконопису (що не одне й те саме). Монументальні дипломи, картони фресок і мозаїк, розташовані у виставкових залах Спілки художників, вражають багатством барв і сюжетів, а не тільки розмірами. Студенти “проходять” свій шлях від візантійського розуміння сакрального мис- Леся КОВЕРЗНЄВА тецтва, занурюються в українське бароко (дехто залишається працювати саме в цьому історичному пласті); є спроби висловити своє бачення образу Спасителя у манері, яку називають “сучасною”… Виставка відкриває глядачам, так би мовити, “проміжні” етапи навчання: академічні постановки з натурою у складних ракурсах. Микола Стороженко, який, по суті, повернув широко й масштабно в наше образотворче мистецтво прадавню техніку енкаустики (згадаймо, що його ілюстрації до “Українських на- А. Подерв’янська.“Полювання св. Євстахія”. Мішана техніка на склі. 2002 р. родних казок”, відзначені Національною премією України імені Тараса Шевченка 1988 р., виконані саме в цій техніці) ділиться своїми знаннями без диктату. Поряд із вправами студентів 3—4 курсів він представив на виставці й свої власні студії. Він уникає “ієрархічного мулу” в стосунках Учитель—Учень, навчаючи ремесла як такого з усіма складними нюансами композиції, майстерності рисунка, мальовничій узгодженості кольорів і позолоти. І все — заради того, щоб у серці молодого художника визріло зерно, здатне прийняти Божий Промінь і відтворити невідтворюване, відкрити через релігійну картину чи ікону віконце у світ надмірний, звідки прийшли сюди, на Землю, наші душі. У кожної душі завдання своє, і тільки вибір людський торує дорогу повернення у Світ Божий. Завдання художника, який розписує церкви, надскладне — допомогти обернути простір храму на всесвітнє Лоно, щоб душа набула тут втраченої колись гармонії. Або не заважати тій душі знайти гармонію самостійно. Нині, коли Україну заполонили нахабні сектантські ловці душ і гаманців довірливих громадян, роль художника у відроджуваних православних храмах стає місією. Він мусить бути чесним і високодуховним, як колись аскетичні ченці-іконописці. Студент ще має право на помилку, ще може зачаровуватися відтворенням багато-оздоблених старовинних тканин у жіночому вбранні, такому модному в часи бароко. Але за формою не можна забувати про суть: подвиги тих особистостей, які не піддалися на земні спокуси і витримали найстрашніші тортури заради принципів небесних. Вони, святі, допомагають нам, сьогоднішнім, у скрутні хвилини зробити свій правильний вибір. Тому особливими на виставці є твори стороженкових учнів, котрі уникають епігонства, а в середині канону творять дивовижне (скажімо, відзначені срібною медаллю Національної академії мистецтв України “Митарства Феофана Грека” Дар’ї Рибіної чи виконане у власній техніці на склі “Полювання св. О. Бризська. “Архангел Гавриїл”. Кольоровий картон до мозаїки. 2001 р. Євстахія” Анастасії Подерв’янської). Відомо, що вагітна жінка через дитину має прямий зв’язок із Першотворцем світу. У бакалаврському дипломі Ольги Литвин- Горбаченко “Сутінки” — це беззаперечний факт. Немовля, зображене на картині 2009 р., було ще ненароджене, а на відкритті виставки “Від школи до храму” посміхалося у мами на руках. Бов кожній народженій дитині приходить до нас Спаситель. І кожен із нас протягом життя має особисто визначити, чи гідний звання Людини, тобто — свого богопокликання. У цьому контексті дивного самостійного мислення не можна не згадати “Гефсиманський сад” Івана Михайлова. Під нічним небом, на широчезному тлі Єрусалима, залитого місячним сяйвом, дві маленькі постаті віддалік — Іуда видає поцілунком Спасителя. Римська сторожа, озброєна червоними списами і мечами, спостерігає той рух із-за дерев, глядач — також… Отже, виставка, підтримана ще й каталогом (видавництво “Дніпро”), досягла своєї мети: змусила нас замислитися. одягає на глядача власні чарівні окуляри, за допомогою яких той потрапляє до магічного театрального світу. Автор обкладинки — Святослав Коштелянчук пропонує відвідувачам обрати ту оптику, яка підходить саме йому. І це цілком реально. Адже виставка об’єднала художників різних поколінь: є тут і метри, і студенти Художньої академії. Стильове, жанрове, семантичне різноманіття вражає. У кожного художника свій почерк, своє обличчя. До речі, це вперше в одній залі представленні роботи класиків української сценографії: Данила Лідера, Давида Боровського, Євгена Лисика, Федора Нірода, Мирона Кіпріяна, Михайла Френкеля. А спостережливий глядач зрозуміє, що скло в окулярах, намальованих на обкладинці — ескіз Данила Лідера, роботи якого виставлені в музеї. Його пам’яті і присвячено унікальний каталог, який театральні художники видали за власні кошти. Потрапити за лаштунки, зазирнути на кухню театрального художника вдається лише одиницям. Побачити ескізи декорацій і костюмів, макети сценографії, плакати на виставках теж можна не дуже часто. Але зараз у всіх шанувальників театрального та образотворчого мистецтва з’явилася така нагода. У Київському національному музеї російського мистецтва триває виставка театральних художників “Сценографія”. Зважаючи на кількість тих, хто прийшов на вернісаж, (а їх було дуже багато) стає зрозуміло, що подібних проектів столиці не вистачає. Як правило, у сучасному театрі всі лаври дістаються акторам, далі увагу глядачів привертає режисер, а от сценограф, художник завжди залишається в тіні. Хоча саме від цих загадкових людей, яких ніхто не знає в обличчя, залежить настрій постановки. Те, якою та чи інша вистава запам’яталася глядачу. І недарма на обкладинці каталогу, презентованого під час відкриття, зображені окуляри. Адже кожен сценограф

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин