Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Доля на тлі історії · “Вимощена Словом До людей і Бога”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ЗЗААММООВВЛЛЯЯННННЯЯ ЧЧААССУУ

Слово Просвіти, №49 за 2011 рік

мовою, лунає і твоя рідна. Можна лише здогадуватись, як молоді українці, принижені допитами, звинуваченнями, судилищами, пригнічені у товарняках, подолавши тисячі кілометрів, принатурювались до всього чужого: землі, неба, дерев, рослин, води, побуту, тюремного режиму, підневільної праці, конвоїрського свавілля, а найважливіше — до чужої мови, в якій найакцентованіше і найбрутальніше серед матюків і лайок лунало “бандеровка”, “западєнка”, “хохлушка”… Можна лише уявити, як молода, цнотлива, чиста, богослухняна дівчина з загостреним відчуттям краси, внутрішньої і зовнішньої, щодень занурювалась у багнюку насилля, жорстокості, приниження, дратівливості, нестерпності, в яку не тиждень, не місяць, а десятки літ втоптували чисту, боговіддану українську душу… Тут, здавалося б, не до високих почуттів, не до лірики, не до пісень, не до речитативу, чи-то рими, що виявляє високу гармонію з всесвітом, любов до божественного світоладу, до всього того, що було ґвалтівно відірвано від тебе: твої обрії, твої Карпати, твою високу бойківську естетику, до всього, що зветься родовим гніздом і світом Господнім… Сатана вивищується, сатана все перекреслює, перебарвлює, переакцентовує, сатана всюди: в портретах вождів, сторожових псах, шинелях і погонах, рушницях, у наглядачах, у “крепкому” чужому слові, сатана в зоні пекла. І потрібно було мати, зберігати віру і слово. Віру, що схиляла до молитви, до розуміння того, що Бог нездоланний, а любов до нього, як і до свого рідного слова, отже, Божого слова, — почуття невитравні: віра в те, що це не проба, що це пекло тимчасове, що “брехлива завіса”, яка над усім, — розірветься. Саме тому віра завжди бере гору над розумом: О любий розуме, чи не пішов ти б лісом… Довкола бачиш тільки стіни сірі, І кроки чуєш не людей, а звірів… А над усим — брехливості завіса. (ст. 111). Це саме душа осягнула, що “над усим брехливості завіса”, тому виникає релігійно-філософський висновок, який негайно оформився в чітку сентенцію: Слухаючи, не чуємо Дивлячись, не бачимо, бо не віримо (під3 креслення моє — П. М.) А людську душу не обмацати руками. Хоч, може, ти й Хома невірний. (ст. 121) Як тут не згадати: “Все дається по вірі твоїй”. І тут неважливо, якою мірою таланту чи геніальності ти наділений, які для цього екзистенційного стану надаються ритми, бо пишеться не розумом, що завжди прагне порівнянь і самовихвалянь, а душею, яка завжди супроводжує іншою системою виміру: щирістю, відвертістю, сповідальністю перед найвищою силою — силою Господньою і розумінням її присутності в тобі… І можна з певністю стверджувати, що Господь не полишав цю дивовижну жінку —Катерину Мандрик-Куйбіду, провівши її не одним колом пекла, аби загартувати дух, аби її життєвий чин став прикладом для інших, прикладом несхитної віри у Всевишнього, у його світолад, у рідне слово тобі ним дароване і в свою вітчизну як особливу зону, де зло прагне взяти гору над людськими чеснотами, над добромислієм і добротворенням. І доля Катерини Мандрик-Куйбіди є найвиразнішою ілюстрацією того, що всі спроби сатанинства підпорядкувати собі людину, котра зберігає в душі високий божественний лад, марні. Від усвідомлення цієї божественної суголосності можна вигукнути слідом за німецьким поетом:

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин