Пам’ять · “Старої бандури голос то плач вітру між синіх шабель на які зіперлося моє небо” Валерій Ілля · с. 9сторінка оригіналу ↗
поезія
Слово Просвіти, №49 за 2011 рік
Надія КИР’ЯН Фото автора
Відкрив захід завідувач музею Микола Плахотнюк. Розповів, як зацікавився творчістю Київської школи поетів, про яку довідався у другій половині 1960-х років, побувавши на вечорі у Будинку вчителя. Ця поезія, якої спочатку не розумів, згодом його полонила. Оскільки це явище непросте, вирішив запросити фахівців, дослідників творчості Валерія Іллі. Тому вечір організовано у форматі круглого столу. Валерій Ілля — дивовижний поет і незвичайна людина. Він не писав вірші, він ними жив. Про це можу свідчити як очевидець. У жодній розмові не оминав цієї теми. Пам’ятаю, наскільки важливим для нього було визначення поезії. До нього йшов довго і, за свідченням Валентини Отрощенко, врешті означив так: “Поезія — це образ соборної душі народу, який не має межі між мертвими й живими”. Цей образ він творив усе життя, жодного разу не поступився своїми переконаннями. Я знайома з багатьма достойними людьми, але тільки при спілкуванні з Валерієм просто фізично відчувала, що хочу зростати й світліти душею, ставати чеснішою, добрішою. Богдан Бойчук визначив найважливіше: “Основними стовпами, які підтримують творчість Іллі, є Шевченко, козаччина, релігія та селянський побут. Ці головні мотиви переплітаються з підряднішими, проникають майже у кожний вірш і творять дивинну загальну канву творчости поета”. Варто навести вірш, яким Богдан Бойчук захоплюється і на прикладі якого можна зрозуміти творчі засади Валерія Іллі: хита вітер колиску на калині білить мати душу піснею похилилась над колискою вилетіло з неї солов’ятко в пісню хита мати на калині порожнє гніздечко “Перше, що впадає в око, — це унікальний сюрреалізм, глибоко закорінений в українську традицію, пісенну й ритуальну, — вважає Богдан Бойчук. — Крізь призму цього сюрреалізму Ілля дивився на буття, крізь призму цю пропускав свою поезію. Бачимо в цьому вірші також традиційні паралелізми (вітер хитає колиску — мати хитає гніздо) та пісенно здрібнілі слова. І треба довше призадуматися, щоб збагнути, про що мова в цьому вірші. Або треба прочитати мотто. Ось воно: Гей! Люляй, люляй, дитя моє, біля церкви місце твоє. Біля церкви на груночку, дам ті брати долиночку. Отже, вірш про смерть дитини — такий природний, спокійний, всеприймальний і просвітлений із нутра. Подібного вірша про смерть я не стрічав у жодній поезії. Вірш цей вказує також на непомильно індивідуальний стиль Іллі. Його ні з ким іншим сплутати не можна”. Олександр Хоменко, автор статті про Валерія Іллю, надрукованої в альманасі “Артанія”, доповнює цю характеристику. “Самою цією постаттю відкривається інший вимір традиції, традиції творчої, яка українську звичаєвість продовжує, а не імітує. Колись Костомаров у прекрасному есеї сказав, що Шевченків “Кобзар” — це річ, яку народ не написав, але міг би напи-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
