«Просвіті» — 144! · “Вони обрали смерть, а не зраду, бо так веліла їм совість патріота України”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Завжди в строю!
Слово Просвіти, №49 за 2012 рік
Святослав ВАСИЛЬЧУК, голова Житомирського обласного об’єднання “Просвіти”
Патріотична громадськість Житомирщини знову, як і 22 роки поспіль, вшанувала пам’ять героїв Базару — воїнів УНР, які в листопадові дні 1921 року полягли тут за Самостійну Українську Державу. То була остання відчайдушна спроба когорти сміливців повернути хід історії і відвоювати свою державу, яка впала під шаленою навалою червоного війська після тяжкої трирічної війни 1917— 1920 років, яку оголосила Україні більшовицька Росія. Для загарбання України червона Росія кинула мільйонну(!) армію. Посилаючи в Україну московське військо, Ленін телеграфував командуючому Антонову-Овсієнку: “Во что бы то ни стало нам необходимо побыстрее занять всю Украину, ибо без украинского хлеба и донецкого угля мы погибнем”. Діяли як окупанти. Розстрілювали людей, руйнували історичні споруди, бібліотеки, музеї, культурні пам’ятки. Тож наприкінці 1920 року залишки української армії відступили за Збруч, по якому встановили кордон між більшовицькою імперією та Польською державою, якій комуністична Росія вимушено віддала Західну Україну та Західну Білорусь.
Та мрія про волю України не покидала вояків української армії, інтернованої в Польщі. Повстанком під орудою генерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирішує організувати ще один збройний похід в уже окуповану Москвою Україну, підняти там всенародне повстання і звільнити рідну землю. Було сформовано загін із понад тисячі вояків. Проте час для походу вибрано невдало, майже напередодні зими, до того ж по поліському бездоріжжю (загін перейшов польсько-радянський кордон 4 листопада поблизу с. Нетреби сучасного Олевського району на Житомирщині). Вояцтво було погано озброєне, одягнене і взуте, не мало вдосталь зброї і боєзапасу. До всього лиха рано випав глибокий сніг і вдарили морози. У безперервних сутичках і боях із червоними залогами окремих сіл і містечок і регулярними командами Червоної Армії загін пройшов аж під Київ, та через людські втрати і нестачу зброї змушений був завернути назад. Його постійно переслідувала червона кіннота комбрига Котовського (у недавньому — відомого рецидивіста, державного злочинця, розбишаки і злодія).
Українські вояки, потомлені, обморожені, поранені й хворі, зупинилися на перепочинок у селі Малі Миньки поблизу містечка Базар. Тут їх 17 листопада наздогнали червоні. Спалахнув жорстокий бій. Повстанці чинили відчайдушний героїчний опір добре озброєному і вишколеному ворогові, але швидко закінчився боєзапас, і захисники гинули під кулями і шаблями більшовиків. Решті повстанців червоні запропонували здатися в полон, обіцяючи життя і волю. У цьому бою загинуло понад 400 українських вояків. До полону втрапило 359. Їх погнали до містечка Базар і зачинили у церкві. 42 командири відправили в ЧК до Києва, де згодом розстріляли. Лише невеликій групі повстанців на чолі з Ю. Тютюнником вдалося вирватися зі смертельного кільця і перетнути кордон. Вони згодом і описали катастрофу під Базаром. Загиблих на полі бою поховали біля села Малі Миньки. Полонених 21 листопада пригнали до містечка Базар і вишикували біля довгої викопаної ями. Один із червоних командирів запропонував їм вступити до більшовицького війська. Але жоден із приречених на смерть повстанців, що стояли перед дулами кулеметів, не попросив пощади у ворога. Більшовицький режим зробив усе можливе, аби знеславити учасників Другого Зимового походу (так згодом назвуть цю героїчну і трагічну подію українські історики), аби стерти навіть пам’ять про них. Відродилася незалежна Українська Держава, в якій ми свято шануємо героїчний і трагічний чин героїв Базару. 2001 року тут споруджено величний меморіальний комплекс коштом української громади Великої Британії під орудою доктора Святомира Фостуна. На стелах комплексу викарбувано імена всіх 359-ти загиблих вояків. Цього року до меморіального комплексу в с. Базар приїхали представники “Просвіти”, “Сво-
Святослав Васильчук і кобзар Тарас Силенко біля меморіального комплексу
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
