Читацьке віче · “Без власної мови ми приречені на бездержавність із заброньованим місцем на звалищі історії”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Грішне з праведним плутають. Та не настільки ж!
Слово Просвіти, №49 за 2012 рік
У Кіровоградській обласній науковій бібліотеці імені Чижевського триває фотовиставка “Відрядження в один кінець…”. Її автор — Володимир Оглоблін, лауреат вітчизняних і міжнародних премій у галузі фотомистецтва, представив красномовні фото залишків ГУЛАГу. Довжелезна дерев’яна драбина з перекошеними східцями, якою в’язні спускались у копальню, робота в якій тривала не більше 3—4 місяців і, як правило, закінчувалася смертю, гора старого подертого взуття, міцне чавунне колесо від тачки, якою возили руду, трухляві сторожові вежі, поодинокі приземні дерев’яні хрести з номерами — усе, що залишилося від людини…
Світлана ОРЕЛ, м. Кіровоград
Окрім фотографій на виставці представлено багато документального матеріалу — цифр, цитат, які вражаюче розповідають про ту страшну епоху, коли сотні тисяч людських життів кинули в пащу комуністичного молоху. Для України ця тема дуже болюча, адже значна частина в’язнів ГУЛАГу — українці. Голодомори, геноцид, репресії завдали непоправної шкоди нації не лише на фізичному — на ментальному рівні. Ця зяюча рана на тілі та свідомості української нації і досі не дає нам твердо стати на ноги, відчути самих себе. Але дивує, чому ця пізнавальна й цікава виставка, організована Кіровоградськими обласними управліннями культури і туризму та внутрішньої політики і зв’язків із громадськістю, фактично відбувалася під егідою громадської організації “Международное антитеррористическое единство”? Про яку загрозу тероризму в Україні сьогодні йдеться? Якщо згадати гучний терористичний акт у сусідньому Дніпропетровську, то чітко видно: влада з усіх сил намагалася використати цей факт із метою дискредитації опозиції (відомий фільм на УТ-1), а аргументи звинувачення підозрюваних у здійсненні вибухів, як свідчать їхні адвокати, непереконливі. Очевидно, справжніх винуватців теракту навряд чи знайдуть. Усе це нагадує невдале мавпування дій російської влади, яка всіляко використовує провоковані терористичні акти чи конфлікти у боротьбі з власною опозицією. Але до чого тут репресії комуністичного тоталітаризму? Нині, коли у нашій державі з’явилися (цей факт визнанав світ) політичні в’язні, якраз треба говорити про загрози новітнього тоталітаризму і про те, як можна протистояти цьому. Натомість виступ голови громадської організації “Международное антитеррористическое единство” Олександра Дічека під час круглого столу, який відбувся після відкриття виставки, мав назву “Нові виклики Україні — тероризм і екстремізм” (?!). Гості привезли з собою і відповідну літературу: крім історії тоталітаризму книгу про Чечню, видану в Росії. Ставлення до цієї маленької республіки колишня метрополія яскраво продемонструвала своїми кривавими війнами з нею, але до чого тут Україна? Так само незрозуміло — для чого везти в Кіровоград якусь російськомовну газетку, яка пропагує путінський “руський мір”? Це така боротьба з тероризмом? А наші репресії? Де тут грішне, а де праведне? Для чого його так змішано? Ще більше запитань і обурення викликав документальний фільм “Одержимые кровью” із серії “История России ХХ века. Советская Иудея”. Його головний лейтмотив: у кривавих злочинах більшовизму найперше винні євреї. У фільмі, крім загальновідомих фактів, багато пересмикувань, згущення фарб. Та найголовніше: зведення масштабного державного злочину до вини однієї нації — це спрощення, звуження теми, переведення її в площину антидемократичної, антилюдської міжнаціональної ненависті. В українців свої стосунки з євреями. На наших теренах, і зокрема у нашому місті їх проживало багато. Ясна річ, взаємозв’язків було безліч і мали вони різний, не завжди однозначний відтінок. Але краєзнавці, історики (Юрій Матівос, Сергій Шевченко) у своїх публікаціях переконливо довели, що єврейські погроми і позаминулого століття, і часів громадянської війни свідомо і цілеспрямовано провокували чорносотенні шовіністичні організації, які в Росії на той час активно підтримували державні чинники. Відомі також документи, які свідчать: недругорядним завданням радянського КДБ було сіяти і підтримувати ворожі настрої між українцями і євреями. Сьогодні — час активно розвінчувати ті міфи, натомість їх продовжують насаджувати?! Позиція Росії у цьому питанні давно відома й недвозначна. Приємно, що учасники круглого столу дали належну оцінку завезеній пропаганді. Але чому на приманку цих організацій так легко ловиться обласна влада? Адже коли йдеться про місцеві громадські організації державницького національно-патріотичного спрямування, вона проявляє надзвичайну пильність! Для того, щоб провести останнє засідання громадсько-політичного клубу “Перевесло”, довелося писати кілька офіційних листів і тільки після дозволу заступника голови облдержадміністрації, після багатьох застережень (не говоріть же нічого поганого про владу!) його вдалося провести в обласній науковій бібліотеці імені Чижевського. А проросійській пропаганді, яка до того ж насаджує міжнаціональне несприйняття та нівелює системність комуністичного тоталітаризму, виходить, дорога відкрита? Звісно, ми плутаємо іноді грішне з праведним, але не настільки ж!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
