Погляд “Венеційська комісія свого часу розкритикувала закон КК 2011 року ще на стадії проєкту”. 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №49 за 2017 рік
Слово Просвіти, №49 за 2017 рік
ЗВЕРНЕННЯ учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Морально-світоглядне природовідповідне й культуровідповідне вчення Г. С. Сковороди в сьогоденні» до державних органів України та української громадськості
“Завдання сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання укладаються державною мовою. За бажанням особи завдання надаються у перекладі регіональною мовою або мовою меншин, якщо цією мовою здійснюється навчання у системі середньої освіти (крім завдань з української мови і літератури та іноземних мов”), “Вступні випробування, якщо такі передбачені цим Законом, проводяться державною мовою або, за бажанням вступника, іншою мовою, якою здійснюється навчання в цьому закладі вищої освіти”. Унаслідок цього ми отримали 2017 року найгірший результат із української мови та літератури: 17 тисяч випускників шкіл не склали ЗНО з цих базових предметів. Найгірші результати у школах із російською, угорською (не склало ЗНО 62 % вступників) та румунською (не склало 55 % вступників) мовами, а в Берегівському районі Закарпаття таких 75 % школярів… Відтак міністр освіти заявила, що мовну статтю відправлять на експертизу до Венеційської Комісії, що, нагадаю, має винятково рекомендаційний характер. Венеційська комісія свого часу розкритикувала закон КК 2011 року ще на стадії проєкту: “…проєкт є незбалансованим, оскільки його положення непропорційно посилюють позиції російської мови, за відсутності відповідних заходів, які б підтверджували роль української мови як державної, а також належним чином не забезпечують захист інших регіональних мов і мов меншин”, що не перешкодило цей закон ухвалити, не підписати постанови про його скасування (хоч за це проголосувало 232 депутати ВР 23 лютого 2014 року) і без жодної мотивації не скасовувати його в Конституційному Суді України від початку слухань цього питання 17 листопада 2016 року і досі... Висновок простий: МО- ВА — наріжний камінь української самостійности, натомість львів’янка Гриневич більшою мірою перейнята 400 тисячами дітей нацменшин, серед яких 90 % — росіяни, ніж утвердженням державного статусу української мови, яку безпрецедентно знищували від другої половини ХVII століття на Великій Україні і від ХIV століття разом із польською, угорською та румунською окупаціями на Західній Україні. На окупованих територіях Сходу розстрілюють за неї і досі! Саме через те вона не скасовує розпорядження свого міністра-попередника С. Квіта (який закінчив російськомовну школу Львова № 17) про необов’язковість української мови та історії України у вишах (наказ № 1392 від 25.11.2014 “Про визнання таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 09.07.2009 № 642”), хоч я наполягала на цьому у своєму відкритому листі. Сама міністр 23 жовтня 2017 року показово виявила своє політично заангажоване невігластво у трактуванні України як “мультикультурної” держави: “Мультикультуралізм та різноманітність лежать в основі української держави. Наша непроста історія та своєрідне географічне розташування роблять Україну домівкою для великої кількості національних меншин, які володіють різними мовами та зберігають свою культуру в межах нашої держави — на заході, на сході та на півдні”. Нагадаю, що за переписом 2001 року в Україні проживає 77.8% українців, себто Україна — моноетнічна держава. Тоді як за останніми даними провідних соціологічних служб України (КМІС, Рейтинг, СОЦІС, Центр ім. Разумкова), що проводили дослідження в березні 2017 року, в Україні проживає 90,6% українців, 6,3% — росіян і 2,7% — інших національностей. Разом з тим, 50,5% населення України використовують українську мову як основну мову повсякденного спілкування, проте в Києві вперше людей, які вдома розмовляють винятково українською мовою, стало більше, ніж тих, хто користується лише російською мовою. То на підставі чого т. Гриневич має намір здійснювати навчання мовами нацменшин і гальмувати розширення поліфункційного статусу державної мови? 7. Останній подарунок від львів’янки Гриневич та її заступника львів’янина П. Хобзея (відповідає за середню освіту) — злиття у школах двох предметів української літератури із зарубіжною літературою, історії України зі світовою історією… Проте ці ідеї завдяки протестам суспільства не вдалося зреалізувати сповна, зокрема зупинено злиття української літератури із зарубіжною принаймні на 2017—2018 н. р. Натомість відповідно до типового навчального плану для 10—11 класів загальноосвітніх навчальних закладів на бажання дозволено загальноосвітнім навчальним закладам викладати інтегрований курс “Історія України в контексті всесвітньої історії” (Рішення Колегії МОН від 22 липня 2017 року. Протокол № 5/3-2). Це інтеграція чи нівеляція українського світогляду в Україні через ідеологічний предмет історію? У час війни держава цьому предметові, як і мові, мала б надавати виняткового значення, проте посередності завше на дорозі злиття з чимось чи кимось: то московитами, то німцями, то поляками... Отже, історія москвофільства у Львові хронологічно сягає кінця ХVI століття, пронизує різною траєкторією наступні періоди з черговими спалахами в половині ХIХ століття та неочікувано спалахує в час російсько-української війни 2014— 2017 років. Крива злетів і падінь національного самоусвідомлення та національного виродження насправді є кардіограмою спроможности чи неспроможности нації збудувати власну національну державу. Боротьба цих антагонізмів триває досі, мінусовий полюс якої вписано в гасла від “Єдиної православної віри, роду та мови” (Й. Борецький, 1621 р.) до “Єдина країна — єдіная страна” (влада Порошенка). Гасло Борецького призвело до злиття української православної церкви з московською 1686 року, натомість гасло від Порошенка, що є лише політичною модифікацією гасла Борецького, має той самий шлях: від єдиної країни до єдінай расіі. Історія не вчить, а показує. Тільки не кожен бачить!
Література: Ак. ЗР — Акты, относящиеся къ истории Западной Россiи, собранные и изданные Археографическою коммиссiею. — СПб., 1851. — Т. IV. Блажейовський 1995 — Блажейовський Дмитро. Берестейська ре-унія та українська історична доля і недоля. — Львів: Каменяр, 1995. — Т. 1. Блажейовський 2010 — Блажейовський Дмитро. Три українські церковні унії. — Львів, 2010. ВУР I — Возз’єднання України з Росією. Документи і матеріали в трьох томах. — Москва: АН СРСР, 1953. — Т. I. 1620—1647 роки. Грушевський 1996 — Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т.VI. Кн. 1 // Упоряд., приміт. С. К. Росовецького. — К.: Либідь, 1996. Кубайчук 2004 — Кубайчук Віктор. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови. — К.: “К.І.С.”, 2004. Когут 2004 — Когут Зенон. Коріння ідентичности. Студії з ранньомодерної та модерної історії України. — К.: Критика, 2004. Лесюк 2014 — Лесюк М. Становлення і розвиток української літературної мови в Галичині. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. Лозинський 1994 — Лозинський Михайло. Українство і москвофільство серед українськруського народу в Галичині. — Стрий, 1994. Маланюк 2013 — Маланюк Євген. Малоросійство. Нариси з історії нашої культури. Серія “Бронебійна публіцистика”. — Українська прес-група, 2013. Нічик 1990 — Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVI — поч. ХVII ст.) / Відп. ред. Горський В. С. — К.: Наук. думка, 1990. Петраш 1996 — Петраш Осип. Подвижники української ідеї. Маркіян Шашкевич та його побратими. — Тернопіль, 1996. Русалка Дністрова 1989 — “Русалка Дністрова”: Документи і матеріали // Упор. Ф. Стеблій, О. Купчинський та ін. — К., 1989. УСПД — Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. / Упор., прим. В. Шевчука. — К.: Дніпро, 2001. — Т. II. — Кн. 2. — Перша пол. ХVII ст. Стеблій 2011 — Стеблій Феодосій. Галичина на перехресті історії. Постаті / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Львів, 2011. Студинський 1935 — Студинський К. Псевдо-посланіє Маркіяна Шашкевича. Відбитка з ЗНТШ. — Т. 153. — Львів, 1935. Сухий 1998 — Сухий Олексій. Галицькі москвофіли в оцінці Івана Франка // Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин. — Львів, 1998. — С. 116— 119. Фаріон 2017 — Ірина Фаріон. Мовний портрет Івана Пулюя (за листами мислителя). — Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2017. Франко 2006 — Франко Іван. “Ідеї” й “ідеали” галицької москвофільської молодежі // Будівничий української державности. Хрестоматія політологічних статей Івана Франка / Упоряд. Дмитро Павличко. — К., 2006. — С. 562—575. Франко 2006 — Франко Іван. Двоязичність і дволичність. Там само. — С. 544—557. Яковенко 2005 — Яковенко Наталя. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Вид. друге. — К.: Критика, 2005. Obroсcy 1953 — Obroсcy jкzyka polskiego / Opr. Witold Tazsycki. Seria I. Nr. 146. — Wrocіaw, 1953.
У Києві відбулася Міжнародна науково-практична конференція “Морально-світоглядне природовідповідне й культуровідповідне вчення Г. С. Сковороди в сьогоденні”, в роботі якої взяли участь науковці, педагоги, митці, журналісти, представники громадських організацій. Конференцію проведено згідно з Програмою Всеукраїнських Сковородинських навчань “Пізнай себе” і приурочено до 295-ліття від народження (3 грудня) й 223-х роковин пам’яті (9 листопада) Григорія Савовича Сковороди (1722—1794) — великого українського мислителя-мудреця, педагога, філософа, поета, композитора, музиканта, співака, духовного практика, культурно-освітнього подвижника. Підтримуючи ініціативи конференції, присвяченої 290-літтю Г. С. Сковороди, на якій схвалено Великий проект “Григорій Сковорода—300”, вважаємо першочерговим здійснення таких важливих підготовчих заходів до 300-літнього ювілею українського генія: 1. З метою урочистого відзначення на державному рівні 300-ліття Г. С. Сковороди необхідно ухвалити відповідну Постанову Верховної Ради України із внесенням Сковородинського ювілейного року до Календаря пам’ятних дат та ініціювати перед ЮНЕСКО про відзначення цієї пам’ятної дати на світовому рівні. 2. Спільними зусиллями МЗС України та українських закордонних громад установити пам’ятні знаки в країнах перебування Г. С. Сковороди: Словаччині, Чехії, Угорщині, Австрії, Північної Італії, Німеччині, Польщі. 3. Створити на базі Малої Академії наук України Науковоосвітній веб-портал “Григорій Сковорода” з метою висвітлення всієї бази знань про феномен Г. С. Сковороди: педагогічної, філософської, поетичної, композиторської, музично-співочої спадщини енциклопедиста та здобутків українського й зарубіжного сковородинознавства; ознайомлення української та світової спільноти з усіма аспектами подвижницького життя й культурно-просвітницької діяльності мудреця; популяризація природовідповідного й культуровідповідного морально-світоглядного руху Сковородинства. 4. Підготувати й видати повне академічне зібрання творів Г. С. Сковороди з паралельними текстами — мовою оригіналу та в перекладі сучасною українською мовою. 5. Підготувати й видати фундаментальну “Сковородинську енциклопедію”, де має бути підсумовано понад двохсотрічний досвід вивчення всіх аспектів Сковородіани в українському й зарубіжному сковородинознавстві та визначено належне місце Г. С. Сковороди в національній і світовій культурах. 6. Створити ґрунтовний навчально-методичний посібник з вивчення творчості й життєвого шляху Г. С. Сковороди для загальноосвітніх закладів. 7. Інтегрувати вивчення філософської й літературної спадщини Г. С. Сковороди на засадах його філософсько-освітньої системи в уроки мови, літератури, історії, природознавства тощо. 8. Увести в навчальні програми музичних закладів України вивчення композиторської, музичної й співацької спадщини Григорія Сковороди. 9. Запровадити музичні програми (концерти хорового, сольного співу та інструментального виконавства) з творів Г. С. Сковороди та творів інших композиторів на поезію Сковороди в Національній філармонії України та інших концертних залах України. 10. Вивести на широку українську сцену драматургію, читану й співану поезію Г. С. Сковороди. 11. Запровадити Всеукраїнський фестиваль дитячого музичного мистецтва “Грицева сопілка”. 12. Систематизувати всю наявну фільмографію про Г. С. Сковороду та зняти нові художній документальні фільми про феномен мудреця для регулярного широкого показу по телебаченню і в кінотеатрах. 13. Систематизувати всю наявну образотворчу Сковородіану (живопис, графіка, скульптура), проводити художні виставки та видавати мистецькі альбоми. 14. Регулярно проводити науково-практичні конференції з метою поглибленого вивчення творчої спадщини Г. С. Сковороди та представлення суспільству досягнень у галузі сковородинознавства. 15. Оформити “Класи-світлиці Григорія Сковороди” в середніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах з відповідним поліграфічним та Інтернет-ресурсом для унаочнення вивчення педагогічної, філософської, поетичної, музично-співочої спадщини, подвижницького життя й культурно-просвітницької діяльності Г. С. Сковороди. Класи-світлиці сприятимуть синтезуванню й освоєнню багатого розмаїття енциклопедичної спадщини Г. С. Сковороди. 16. Створити Меморіальні музеї Г. С. Сковороди в Києві (в одному зі старовинних будинків на Подолі) та в Харкові (в колишньому будинку Є. О. Щербиніна). 17. Щоосені, до дня пам’яті Г. С. Сковороди 9 листопада висаджувати дерева під символічною назвою “Гаї Григорія Сковороди”. На основі цієї громадської ініціативи затвердити державну екологічну програму відродження природно-культурного середовища в Україні. 18. Запровадити туристичний просвітницький шлях “Кільце Сковороди” за маршрутом: Київ—Чорнухи—Лохвиця—Лубни—Полтава—Харків—Великий Бурлук—Бабаї—Валки—Сковородинівка—Коврай—Переяслав—Київ.
2017 р., м. Київ
Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
