Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “От якби зняти фільм про Вітер як уособлення Шевченкової долі”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Незвичайні подробиці Шевченкового Щоденника 10 історичних мініатюр

Слово Просвіти, №49 за 2019 рік

Продовжуємо проєкт “Подробиці Шевченкового життя”, вмотивований глибоким усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Гр. Шевченка до редактора “Народного чтения” (лютий 1860 р.): “Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого існування… тим більше, що історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини. Проте я не маю духу входити у всі її подробиці”. Цього разу наш автор відібрав і прокоментував маловідомі, проте дорогоцінні й незабутні Шевченкові записи в Щоденнику. Для розповіді вчений і письменник обрав жанр історичної мініатюри, який дозволив йому не лише висвітлити рідкісні побутово-буденні подробиці Шевченкового життя, а й поєднати їх з високою духовною присутністю національного Пророка. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка “Справжній застій” У записі від 17 червня 1857 р., тобто на початку Щоденника, привертає увагу характеристика Шевченком його тодішнього стану, зумовленого реальною надією на швидке визволення з заслання: “Ні найменшого бажання працювати”; “сиджу або лежу мовчки цілими годинами... і хоча б на сміх що8небудь поворухнулося в уяві”; “томливий стан”. Та, головне, висновок з усього цього: “Справжній застій”. Слово, яким названо цілий період в історії Радянської держави. У словнику Шевченкового приятеля В. І. Даля: “Застой — всякая продолжительная или вредная остановка в движении чего-либо”. Та й у Словнику сучасної української мови — це “відсутність руху, розвитку, зупинка, затримка в чому-небудь”. А Шевченко додав до цього ще й спостережену в інших “гучну діяльність, або, краще сказати, галасливе неробство”, яке він терпіти не міг… “А вітер, уособлена доля, розпорядився інакше…” Восьмого липня 1857 р. Шевченко почав запис у Щоденнику такими словами: “Сьогодні пішов поштовий човен в Гур’єв. Вітер зюйд8вест… При благополучному віт8 рові його слід очікувати 178го або 18 числа. І ніяк не далі 20”. Ішлося про те, що саме з поверненням човна, який забирав оренбурзьку пошту для Новопетровського укріплення в містечку Гур’єв (нині — місто Атирау, обласний центр у Казахстані) на правому березі річки Урал, в 7 верстах од морської пристані, Тарас Григорович мав одержати нарешті довгождану офіційну звістку про своє визволення. З розрахунком прибуття човна він трохи помилився. Той з’явився 21 липня. Здається, дрібниця, порівняно з більш як 10-ма роками каторжного заслання, проте поет переживав страшенно, справедливо пов’язуючи повернення човна від сприятливого, попутного вітру. Шевченка турбував норд-ост (морський термін), тобто північно-східний вітер, який дув прямо в лоб поштового човна. Дев’ятого липня він роз’яснює це докладно: “Перед заходом сонця заштиліло. А в су8 тінки піднявся свіжий вітер від норд8осту, прямо в лоб нашому поштовому човну… Норд8 ост тут панівний вітер. Він може простоя8 ти довго і подовжити мою й без того довгу неволю далеко за визначену мною межу, тобто за 20 липня. Сумно, невимовно сум8 но”. Тож Шевченко передбачив і гірший варіант, але він буквально розмовляє з вітром, переконує його: “О вітре, вітре, якби ти міг співчувати моєму невсипущому горю…” (15 липня). Навіть уночі засланець не вгамовується: “Упродовж ночі я кілька разів просинався і спостерігав вітер”. Як це він спостерігав? А за флюгером, який обертався на голубнику! У словнику В. І. Даля: “Флюгер — ветреница, флажок или косичка на шесте, для указания направления ветра”. В Щоденнику записує 19 липня, що ліг спати просто в саду під улюбленою вербою, “щоб зручніше було спостерігати вітер за флюгером, що крутиться на голубнику”. Того дня зафіксував: “Вітер не перемінився і не ослаб. Добрий знак”. Добрий, бо норд сприяв поверненню човна. І ще: “Прокинувшись від… солодкого сновидіння, я подивився на флюгер. Вітер, слава Богу, все той же, не перемінився”. Коли ставало не під силу, він намагався перебороти себе: “Про вітер я… намагався не думати. Він із мене душу витягне…” (18 липня). Втім не завжди вдавалося: “Нестерпна мука!” Записи від 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 19 липня неодмінно розпочиналися з інформації про вітер: “Вітер все той же. Туга та ж сама”; “Опівночі перемінився вітер. Відійшов до норд8весту”; “Сьогодні субота, вітер все той же — норд8вест”; “Сьогодні неділя, вітер все той же”; “Вітер все той же норд. Хоча б на одну чверть румба відійшов до осту, все б мені легше було”; “Після заходу сонця заштиліло, і о першій годині ночі вітер піднявся від зюйд8оста. Вітер тихий і рівний. Такий саме, який потрібен для нашого поштового човна. Дочекавшись світанку, я видерся на найвищу прибережну скелю і просидів там… до полудня. Не побачивши на горизонті ні заповітного, ні якого іншого парусу, я в смутку прийшов на город…”; “Вітер все той же, як заворожений”; “Із заходом сонця вітер посвіжішав і відійшов до норду. Зрадівши такому несподіваному явищу, я почав ходити навколо укріплення”. Цього дня (19 липня) останній рядок також стосувався вітру: “Нестерпний вітер, болісна невідомість”. Ще два дні — 18 і 20 липня — Шевченкові записи не починалися, а закінчувалися фіксацією напрямку вітру і поетових страждань: “Із заходом сонця вітер відійшов до зюйд8осту, але слабкий, безнадійний. Чи скінчиться, нарешті, це мерзенне існування, це одноманітне записування одноманітних, безкінечних днів?”. І, нарешті, 20 липня 1857 р.: “20 липня — день, у який я припускав попрощатися з моєю тюрмою…а вітер, уо8 соблена доля, розпорядився інакше…Упро8 довж Ільїна дня і ночі вітер не поворухнувся. Мертва тиша…”. Яка драма почуттів і переживань! От якби зняти фільм про Вітер як уособлення Шевченкової долі! “Дощ продовжує омивати новий місяць” Так Шевченко побіжно зауважив у Щоденнику 10 липня 1857 р., перебуваючи в “поганому настрої сумної душі”, бо вітер перешкоджав припливанню човна зі звісткою про волю і збуджував тугу. Проте поет залишався поетом… Монотонний дрібний дощик ішов увесь день аж до появи на темному небі вузького серпа молодого місяця, що в липні 1857 р. народився буквально напередод- С. Гулак"Артемовський ні, втім, і вночі дощик не вгомонився. Навпаки, здавалося, йому ще веселіше стало з нічним світилом. “Такі довгі люб’язності тут із ним рідко трапляються”. Між іншим, за Шевченковим Щоденником можна було б складати місячний календар. Скажімо, 28 липня 1857 р. він записав, як гостював у знайомого “до сходу ледве надщербленого місяця”. Справді, в ту ніч був практично повний місяць — таки “ледве надщерблений”. “Я пройшов без присіду 12 верст” Дванадцятого липня 1857 р. Шевченко записав у Щоденнику, що “для моціону” двічі обійшов Новопетровське укріплення. У В. І. Даля читаємо, що моціон є рух людини для здоров’я. І сьогодні це слово трактується так само. Тож, очевидно, маємо важливе свідчення того, що Тарас Григорович турбувався про свій фізичний стан, особливо наприкінці заслання. Через два дні — 15 липня — засланець знову зафіксував: “Учора ввечері обійшов я двічі укріплення...” Наскільки це багато чи мало? Відповідь знаходимо у конкретнішому записі від 19 липня, коли Шевченко обійшов укріплення чотири рази! “Значить, я пройшов без присіду 12 верст. Прогулянка чимала, але я не відчув і тіні втоми”. Нагадаю, що верста — міра довжини шляху, відома з XI століття. З початку XIX століття і до прийняття метричної системи мір дорівнювала 1,0668 км. Тобто, Шевченко пройшов одразу майже 13 км. Не втомившись! Це свідчить про його непогану фізичну форму й пояснює, зокрема, як 19 березня 1858 р. йому вдалося разом із М. С. Щепкіним “обійти пішки принаймні чверть Москви”. Наступного дня Михайло Семенович “Справжній китайський ясен” Двадцять дев’ятого липня 1857 р. Шевченко записав, що йому приснилося, нібито на Сінній площі в Петербурзі розведено парк, дерева в якому ще молоді, але значних розмірів, особливо вразила його своєю величиною папороть: “Справжній китайський ясен”. Вражає точне Шевченкове порівняння з папороттю та його знання про китайський ясень (айлант), батьківщиною якого є Китай. Ареал зростання — переважно Північна Америка, Азія, Кавказ. У Російську імперію завезли у середині XVIII століття. Розкішне дерево досягає висоти до 20—30 м, а пальмовидне листя виростає більш як на пів метра. Використовувалося зокрема як декоративне дерево. I зновутаки вражає, як це могло поетові наснитися. Китайський ясень ріс і на півдні України, проте у своїй творчості поет оспівував український, рідний ясен: Ой виростеш, сину, За півчварта року, Як княжа дитина, Як ясен високий, Гнучкий і дебелий… “Я внесу до скарбниці мого серця” Двадцять третього серпня 1857 р., уже на пароплаві “Князь Пожарський”, дорогою в Нижній Новгород Шевченко записав у Щоденнику, що в Астрахані з 15 до 22 серпня його земляки, “здебільшого кияни... позбавили мене свободи самому вести свій журнал і взяли цей обов’язок на себе”. Справді, в ці дні захоплені записи в Щоденнику зробили випускники Університету св. Володимира в Києві І. П. Клопотовський, С. А. Незабитовський, Ф. І. Чельцов... Скажімо, виходець із кріпосних селян, молодший лікар Астраханської стройової роти тридцятиоднорічний Ф. І. Чельцов записав: “З душевним захопленням я зустрів і провів кілька годин із моїм милим батьком, старим козаком Тарасом Григоровичем Шевченком, за що дуже вдячний Богу, що Він привів мене бути разом із ним”. Нагадаю, що в спогадах А. О. Козачковського є така розповідь: “Не можу не згадати вечір 19 серпня 45 року. Товариство, переважно молодь, гамірно бенкетувало за столом, Шевченко був у справжньому натхненні; напроти нього, на протилежному кінці столу, стояв, не зводячи погляду з поета, з келихом у руці пан поважного віку, походженням німець, віросповіданням протестант. “Оце — батько! Їй-богу, хлопці, батько! Будь здоров, батьку!” — високо підіймаючи келих, проголосив німець, і потім ми всі називали його батьком”. Очевидно, що тим німцем був повітовий лікар Мартін Штерн, який згодом став прототипом лікаря Карла Стерна в Шевченковій повісті “Капитанша” (“эскулап наш уездный”). Відомо, що в 1846 р. студент Університету св. Володимира в Києві, кирило-мефодієвець Г. Л. Андрузький написав вір-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин