Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Тривога за долю України
Слово Просвіти, №49 за 2019 рік
За останні пів року в кожного відповідального українця виникають за
Богдан ГОРИНЬ ова книга Юрія Щербака — це політологічно-публіцистичний есей, в основі якого не лише власні роздуми про епоху війномиру, а й висновки з великої кількості опрацьованої літератури з історії, філософії, психології, політології, футурології, інформатики, генетики, нейрохірургії, військової справи та ін. досліджень, на окремі з яких є посилання.
Автор книжки “Україна в епоху війномиру” гранично відвертий в оцінці подій і явищ суспільного, політичного й наукового життя, діяльності політиків і їхніх вчинків. Тут і жорстка критика, і поради, і пропозиції, заповіти майбутнім поколінням, а також пророцтва — тривожні й оптимістичні. Для України така книжка і такий талант з шириною і глибиною мислення — подарунок долі.
Втілена у презентованій книжці тривога за долю України невід’ємна від хвилювань за долю людства, існування якого у постмайбутньому під великим знаком питання.
Є незаперечним фактом, що людство у своєму інтелектуальному розвитку досягло великих здобутків у науці, культурі, а щонайбільше — у техніці. Це шлях від колісниць (як способу пересування) до нинішніх мерседесів і тойот, до надзвукових літаків і швидкісних поїздів, від метання кам’яних куль з допомогою пращі, якою Давид убив Голіафа, до балістичних ракет і космічних кораблів. Можна навести десятки й сотні інших прикладів технічних здобутків людства. А чи удосконалилася сама людина, чи позбулася вона властивих для тваринного світу потужних негативних емоцій? За твердженням письменника, доктора медичних наук, у людині 90% тваринної сутності. “Тваринна основа натури людини, її базові інстинкти залишаються незмінними впродовж віків”, — читаємо у книзі.
Цей відвертий і жорсткий висновок випливає з порівняння процесів, які відбуваються у тваринному світі й світі людському. Властиві людям з прадавніх часів гріховні вади залишилися без змін у ХХІ столітті. Один із найбільших людський гріхів — джерело ненависті — заздрість. Заздрісник ненавидить іншого за те, чого сам не має. Заздрість черні до багатого Петра Порошенка без огляду на те, що він, перебуваючи на посту президента, врятував Українську державу від загибелі, породила ненависть до нього й остаточно вплинула на результати президентських і парламентських виборів в Україні 2019 року.
У ХХІ столітті набула вишуканих форм брехня, про яку в Біблії написано, що брехня виникла водночас зі злом. Ница людська природа схильна й до багатьох інших гріховних проявів. Уся історія людства переповнена оповідями про зради. В Євангелії від Матвія читаємо, як Юда Іскаріот одразу ж після мирування жінкою Ісуса Христа у Витанії “подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його” (Мт. 26:14–15).
Найприкрішою, найболючішою для
України була у 2014 року велика зрада силових структур, офіцерів і військовослужбовців — спершу у Криму, а потім на Донбасі. Цю зраду автор прирівнює до зради Філіппа Петена — французького військового й політичного діяча, який 24 жовтня 1940 р. зустрівся з Адольфом Гітлером і гарантував йому повну підтримку. Через зраду українських офіцерів і військовослужбовців, які стали на коліна перед підступним російським агресором, Україна втратила 7 % території і 20 % промислового потенціалу.
У Біблії і в праці давньоримського історика Светонія “Життя дванадцяти цезарів” описано розмаїті тогочасні збочення, які перекочували до нашого часу. Розповідь Светонія про педофіла Тиберія — доказ, що розпуста нашого часу має глибинні корені. Автор наголошує, що всі ці людські гріховні вади існуватимуть, доки існує людина, котра в перспективі може змінити свою сутність, якщо у результаті мутації головного мозку з’явиться новий вид homo sapiens, а його поява цілком можлива, оскільки ведуться дослідження в галузі нейроінженерії, євгеніки (науки про удосконалення людини).
У книжці чимало запитань, на які наука не дала відповіді. Що відбувається з духом людини після її смерті? Якщо він не зникає, то де зберігається і в якій формі? Чи передаються думки від людини до людини? Є чимало й інших питань, на які нема відповіді.
Закінчення на стор. 10—11
питання, куди ж ми прямуємо як нація і як держава й чого нам чекати в найближчому майбутньому? Відповідь на ці питання вдумливий читач знайде у новій книжці видатного українського письменника Юрія Щербака “Україна в епоху війномиру” (Київ, видавництво “Ярославів Вал”). 28 листопада 2019 року в переповненому залі Національного музею літератури України відбулася її презентація. Головний редактор видання, письменник, літературознавець Михайло Слабошпицький у відгуку написав, що новий твір Юрія Щербака стане “своєрідним вибухом”. Цю думку поділяє письменник-документаліст Богдан Горинь. Публікуємо його статтю про книгу, приречену стати, як написано в анотації, “прогностичним бестселером”.
ЛИСТ РЕКТОРУ
КУМЕДНІ ПРАВОПИСНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
НАШ ТЕАТРАЛЬНИЙ “ОСКАР”
с. 10 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 1
На думку автора, у ХХІ столітті людство очікують тривожні події. Людина-мутант здатна захопити владу над людиною і нав’язати суспільству нові принципи існування, що призведе до непрогнозованих наслідків. За передбаченням автора, штучний інтелект у 2040 році може розпочати війну без волі людини. Нові види зброї — мікрохвильова, електронно-магнітна, лазерна, — здатні перетворити землю на пекло.
Серед небезпек ХХІ століття — клонування людей. (Не)важко уявити собі, що одіозних виродків — Путіна, Жириновського, Соловйова та інших україножерів після смерті замінять їхні клони, а на зміну відомим олігархам прийдуть олігархи-клони. Це не фантазії. Це те, що чекає нас, за передбаченням автора, у ХХІ столітті.
Ю. Щербак прогнозує великі зміни на політичній карті світу, доля якого буде залежати від таких потужних держав, як Індія з населенням країни 1 млрд 252 млн осіб і Китаю із чисельністю населення 1 млрд 367 млн осіб. Разом це вражаюча потужна сила — близько 3 млрд осіб.
Автор книги звертає увагу, що США —
світова держава №1 з найпривабливішим стандартом демократії і прав людини, втрачає позиції, а це може призвести до катастрофічних геополітичних змін, які вплинуть і на долю України. Багато нашкодила США непрогнозована поведінка президента Трампа. Держава, яка понад 100 років визначала хід світової історії, у ХХІ столітті змушена вести боротьбу за власне виживання. На думку автора, Україна повинна підтримати США, йти проамериканським шляхом Польщі, а не покладатися на проросійські держави Європи — Францію й Німеччину, схильні до аморальних компромісів з Росією. США єдині можуть бути парасолькою від загроз Росії. Україна зобов’язана вступити до ЄС і НАТО, а перед тим стати найбільшим союзником США — не членом НАТО.
У книзі дано аналіз складних політичних процесів, які відбуваються у Європейському Союзі з населенням понад 500 млн осіб (28 країн), але порівняно з Індією і Китаєм — у військовому вимірі — це невелика сила, залежна від оборонної структури США. Зараз ЄС перебуває у глибокій кризі. Залишаються невирішеними проблеми мігрантів з країн Близького Сходу (Сирія, Лівія), поширення ксенофобських настроїв, зростання впливу правих партій. Ударом для ЄС став брекзіт (вихід із ЄС Британії). Автор книги передбачає війну США з Китаєм, повномасшабну війну Росії з Україною, яка може статися у 2040-х рр.
Після з’ясування ситуації у світі логічно перейти до питань, пов’язаних з Україною. Ю. Щербак відзначає, що минулі п’ять років були утвердженням базових цінностей України, закарбованих президентом Порошенком у гаслах передвиборної кампанії: “Армія. Віра. Мова”. Нині ті цінності під загрозою. Допущені у попередні п’ять років помилки фатально вплинули на нинішню ситуацію: Україна не змогла досягти згуртованості, влада не вселила в душу українців тої віри в свою державу, яку мають поляки, народи країн Балтії. Свої рішення держава часто приймала без роз’яснення і обґрунтування у ЗМІ. У той час на повну потужність працювали путінські ЗМІ, очорнюючи все, що чинив президент Порошенко. Проти української держави, мови, історії, національної пам’яті в Інтернеті, на російському телебаченні за підтримки проросійських телеканалів в Україні безперервно лився потік брудної антиукраїнської пропаганди, створювалися історичні міфи для обґрунтування загарбання українських земель. Доказом є дослідження Віктора Брехуненка “Війна за свідомість” (2017), в якому по розділах проаналізовано міфи Росії про українську державність, про українську мову, українську церкву та ін. Активну участь в інформаційній війні проти України бере особисто президент Росії Путін. Це він у своїх виступах придумує різні міфи про утворення українського народу і Української державності, переписуючи історію на свій імперський лад.
Українське Міністерство інформації,
наголошує автор, виявилося недолугим ор
Виступає Юрій Щербак ганом. Програш інформаційної війни обернувся програшем на президентських виборах у квітні 2019 р. Вибори 21 квітня 2019 року — це щось більше, ніж боротьба Зеленського і Порошенка. Це боротьба за долю України, за її майбутнє й постмайбутнє. Події 21 квітня 2019 року стали для автора книги, для мільйонів українців і для прихильної до України світової спільноти політичним землетрусом. Доводиться констатувати, що у відповідальний момент Україна не склала іспиту на зрілість.
Більшість виборців, затуманена інформаційною отрутою ворожих ЗМІ, сповнена заздрісної ненависті до багатого Порошенка, керувалася емоційною логікою “будь-хто — тільки не багатий Порошенко”. Автор наводить цитату зі Св. Письма. “Ходіть, поки маєте світло, щоб не обгорнула вас темрява. Хто ходить в темряві — не знає, куди йде”. Віримо, що мине час, український люд прозріє і буде вдячний Порошенку за порятунок від російської окупації, за утвердження базових національних цінностей.
Автор констатує, що ситуація в Україні на 28-му році незалежності дуже складна. Україна залишається економічно відсталою, соціально невдоволеною, роз’єднаною, зневіреною у своїй державності, владних інституціях, керівній еліті, нестабільною у виборі своїх базових цінностей, свого життєвого маршруту. Те, що Україна впродовж п’яти років вистояла, витримала удар путінської Росії, ще не означає, що Путін відмовився від головної своєї мети — знищення Української держави і знищення українців як Нації. Психологія кагебістів — особлива психологія. Тут і мови не може бути про мораль, дотримання слова, договорів, чесність і взаємоповагу. Тут панує підступність, брехня, ненависть, кровожерливість. Автор застерігає, що Росія може напасти на Україну з будь-якого напрямку — півночі, сходу, заходу, півдня. “Хто вірить у добрі наміри Росії — невиліковний політичний ідіот”, — читаємо у презентованій книжці.
Після виборів почався непередбачуваний період української історії, спостерігається намагання нової влади змінити політичний курс, накреслений президентом Порошенком. “Вибори висунули на чоло України недосвідченого провінціального лицедія з сумнівними поглядами російського хохмача, блазня, якого “слухали, іржали й рохкали від щастя” — читаємо різку, нищівну характеристику особи, яка перед виборами заявляла, що бути президентом не її покликання, та особа не мала морального права брати участь у виборах, не маючи відповідних знань і елементарного досвіду виконувати визначені Конституцією України обов’язки президента.
Викликає тривогу, що за плечима недосвідченого, несамостійного президента діє таємний, стратегічно орієнтований мозковий центр. Ніхто не знає, чим закінчиться цей акт трагікомедії — сміхом чи черговою катастрофою, — читаємо сповнені гіркоти слова.
Вибори 2019 стали реваншем. Відбувся легальний переворот: сформовано сумнівного інтелектуального рівня парламентську більшість, новий склад Кабінету міністрів, Служби безпеки, Прокуратури. Під загрозою фундаментальні основи держави, без яких не може існувати ні держава, ні нація, а безнаціональна держава недовговічна.
Викликає тривогу схильна до компромісів з Росією міжнародна політика президента Зеленського. Через його недолугу дипломатичну діяльність втрачено великого друга України Стівена Волкера, котрий подав у відставку після зустрічі Зеленського з Трампом. Роком раніше Юрій Щербак сподівався на плідне співробітництво Волкера з Україною, але воно раптово обірвалося. Керівники провідних західних держав — президент Франції Макрон і канцлер Німеччини Меркель — після зустрічі президента Зеленського з президентом Трампом з недовірою ставляться до України.
Громадськість України стурбована готовністю Верховного головнокомандувача Збройних сил України йти на поступки Путіну, котрий висуває до України все нові вимоги. На думку автора, війна з Росією триватиме доти, доки існуватиме Росія: “Ця війна надовго, якщо не на ціле ХХІ століття, і вона значною мірою вплине на сучасний стан і майбутнє України”.
Не слід тішити себе думкою, що після відходу Путіна у небуття Росія змінить свою політику щодо України. Скоріше навпаки, агресія проти України набере нового розмаху. “Росія ворог України надовго, ймовірно на все ХХІ століття”, — наголошує автор.
Підтверджує цей прогноз вихід на політичну арену Росії нових імпершовіністичних сил, зокрема “Русского имперского движения” — організації, про яку в Маніфесті РІД написано (тут і далі мовою оригіналу) “охватывает многие регионы исторической России (Великороссии, Малороссии, Белоруссии, Прибалтики, Северного Казахстана) и Русского Зарубежья”. Чи знає СБУ про підпільні групи РІД в Україні?
Активний член цього руху — росіянин Олександр Жучковський, у листопаді 2012 р. з групою російських імпершовіністів був у Києві, а 2014-го у тому ж оточенні знову з’явився у Києві (невідомо — зі зброєю чи без) начебто з метою спостереження (чи лише спостереження?) за Революцією гідності: “Мы снова приехали в Киев — уже в качестве наблюдателей на т.н. Евромайдан” (цікаво, чому його приїздом і діяльністю не зацікавилася Служба безпеки?)
Навесні 2014-го Жучковський разом із групою Стрелкова прибув на Донбас і відтоді у складі бойовиків заповзято воює проти України. У статті від 12 квітня 2017 р. “Русский национализм против украинского национализма” він одверто пише про столітню боротьбу Росії проти України:
“По сути борьба русского национализма с украинским идет больше ста лети продолжается до сих пор. Это борьба за единство русской нации — не территории Русского мира, а исторической России. Насколько она будет успешной и как скоро завершится — зависит от нас с вами. А решается эта борьба сегодня в первую очередь на фронтах Донбасса — нынешней передовой войны за Россию” (Виділ. — Б. Г.)
Насправді не з українським націоналізмом сто років бореться Росія, а з непокірним українським народом, його твердою волею мати власну державу. І не сто років це триває, а від Переяславської ради — першої спроби закабалити Україну, знищити українську державність, нав’язати свої порядки. А далі — насильницьке знищення 1709 року московськими військами під керівництвом полковника Петра Яковлєва Запорозької Січі, друге знищення Запорозької Січі 1775 р. за наказом імператриці Катерини ІІ і заслання у Соловецький монастир на довічне ув’язнення кошового отамана Петра Калнишевського, репресій 1920-х—1930-х рр., вбивства видатних державних і політичних діячів: Симона Петлюри 1926 р. у Парижі, Євгена Коновальця 1938 р. у Роттердамі, Лева Ребета і Бандери 1959 р. у Мюнхені. Росія — країна вбивць, оскаженілих україноненависників. Не виключено, що й надалі кадебістські вихованці вдаватимуться до терористичних актів проти українських лідерів.
Розмову про долю Донбасу Жучковський продовжує у статті “Еще раз к вопросу об украинцах и украинстве”, в якій пише таке:
“И когда этот регион станет частью России и поменяет свое административное деление, он должен будет называться в двух своих частях Малороссией и Новороссией (с возможным дальнейшим делением на ДНР, ЛНР и остальные республики и области либо губернии). Понятие “Украина” как часть нашей страны следует будет упразднить”. Далі російський виродок розвиває тезу про необхідність знищення України і українців, вдаючись до такої “логіки”:
“Но воевать и побеждать можно только с ненавистью к врагу и ко всему, что этот враг олицетворяет — т. е. с украинской государственностью, украинским языком и украинской культурой. Великую Отечественную русские выиграли на “ярости благородной”, на натуральной ненависти к немцам, захватывающим наши земли и уничтожавшим наш народ. Точно так же русским следует понять, что сама Украина и сами украинцы как народ — это исключительно враждебное нам явление, а все враждебное следует уничтожать. Для того, чтобы соединить русский народ, собрать заново и усилить Россию, — Украину и украинцев необходимо уничтожить”.
У своїх виступах Путін такі дії ототожнює з менталітетом росіян, з “широкой душой русского народа”, заявляючи: “Может быть, в этом отражается и величие нашей страны, и её необозримые размеры”.
Який вихід? У чому порятунок України? Автор презентованої книги вважає, що Україні передусім необхідно стати монолітною силою, об’єднати громадян України, як радив історик В. Липинський, у межах української території, незалежно від віросповідання і етнічного походження в політичну націю. Об’єднавчою силою повинна стати ідеологія українського демократичного націоналізму. Досвід інших країн свідчить, що реалізувати таку ідею цілком можливо.
Сповідуючи ідеологію демократичного націоналізму, Естонія, Литва і Латвія, будучи окупованими, зберегли мову, культуру, незборимий дух свободи, який, врешті, дав можливість звільнитися від окупації й побудувати національні держави, стати 2004 року членами ЄС і НАТО.
Завдяки демократичному націоналізму Японія досягла високого рівня розвитку, а Хорватія стала незалежною і процвітаючою країною.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
