Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Літературні новини · “Попри спокуси й виклики життя Лишатись нервом власного народу”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

«Не кажіть про Майдан «роковини»...

Слово Просвіти, №49 за 2019 рік

Олександр НЕЖИВИЙ Валентина Інклюд живе подіями свого часу і простору, бере у них участь і душею, і розумом, і своєю волею, і людською долею: Гра форми й змісту, думки й почуття, У кожнім слові — ритм серцебиття, Кожен рядок відлунює у душу, Колись з душі поставши до життя. Це не етюди, не замальовки, а драми і трагедії новопосталої Незалежної України, якій треба нагадувати, що “держава починається із нас”. Замисліться над цим хоч на хвилину, Відчуйте: кожна дія, кожен вчинок Щомиті творить наш прийдешній час. Талановита авторка двадцятилітньою взяла участь у першому Майдані “за Ющенка”, а значить і в новітньому українському людинотворенні, народотворенні, державотворенні. Не кажіть про Майдан “роковини”. Це річниця, хоча і не свято. Ми боролись тоді за країну, І нас дійсно було не здолати. Показавши і Заходу, й Сходу Приклад опору без насильства, Ми з населення стали народом, З громадян — громадянським суспільс8 твом. Дні Віктора Ющенка поетеса не поетизує, закидаючи йому невикористані можливості всенародно обраного президента: “Ви бути могли кращим сином Вкраїни”. Це дискусійно, але становить проблему і завжди буде темою філософсько-політичної громадянської поезії, що братиме участь у формуванні національної свідомості українців. На думку авторки, він “штовхнув у прірву країну свою”, втративши “совість, розсудливість, гідність”. Починалися януковичі... Народе, народе... Ти втратив свободу, Ти сам себе кинув в безправ’я і бруд, Віддав свою долю, продав свою вроду За брехні дешеві донецьких приблуд. Образи кримінальних авторитетів при владі: Обличчя з гримасами неандертальців, І погляд нагадує дещо звірине, У вуличні жести сплітаються пальці — І це називається “влада країни”, “Еліта країни”. Ганьба нам та й годі, Щоб банда була на чолі народу! Мабуть, то і справді кара Господня За те, що не вміли цінити свободу. Авторку переповнюють почуття зневаги та протесту, і вона кидає гнівну інвективу: Ми недонарод, тому й нашу державу По праву очолює недолюдина. Емоції вочевидь мають підоснову в дійсності, адже “недолюдина” таки зрадила свою державу і втекла до її історичного ворога, підштовхнувши його до воєнної агресії проти Незалежної України, анексії Криму та гібридної війни у Донбасі. Не керманичі, а пародія — Кожен другий з минулим злодія, Кожен думає про збагачення, Ну а спосіб не має значення, Всі безграмотні, неосвічені, Душі підлістю покалічені, Не розумністю, а дубиною Правлять нелюди Україною. І “доправилися” до війни з Україною російського імперіалізму — головного ворога людяності і людства. Україна — на передовій у боротьбі за Європу і європейську та світову культуру, за життя на планеті Земля. Нові події і нові слова. Великий Боже, дай, прошу, нам сили, Щоб ясною лишалась голова, Щоб вірний шлях розгледіти зуміли. Нас просвіти й шляхом тим проведи, Ми — діти церкви, діти волі й віри — Тебе благаєм в час гіркий біди: Пошли нам захист і пошли нам миру. Ані сокир, ні шабель в нас нема, Єдина зброя — правда і молитва. Ми — світло. Нас оточує пітьма. Даруй нам перемогу в лютій битві. У тяжкі часи поезія стає молитвою: Молюсь за мир і щастя України, За свій народ, який через віки Не здався, не зламався, не загинув, Попри старання “братньої” руки. У трагедії воєнного часу людські душі зцілює поезія природи: Сади цвітуть, і їм не до війни, У них життя, в них віра і надія, Що за вітрами й примхами весни Усіх нас літнє сонечко зігріє, Що буде мир на цій святій землі, Із зав’язі плоди хороші вродять, А вороги пощезнуть у імлі, Як ті примари, й більше не зашкодять. Добро, Краса, Гармонія і Бог Від сил лихих нас захистить зуміють. Спасибі вам, цілителі тривог, За пелюсткову дивотерапію. Гармонія з матінкою-природою справді лікує і зцілює, ставить на ноги і спрямовує на боротьбу за гармонію в житті. Громадянська поезія Валентини Інклюд стає на прю з підпалювачами війни й агресії Росії, головними винуватцями інформаційного провокування й так званої гібридної війни, спроможної призвести до глобального конфлікту ядерної держави у світовому обширі. О ви, майстри дезінформації, Творці ілюзій і химер, Що на сорти ділили націю, Чи усвідомили тепер, Яке зерно було посіяно І що вродилося з брехні? Що ви з фашистською Росією На рівних винні у війні? Це звинувачення цензури і цензорів за Януковича, сумновідомих темників, що створювали “пародію реальності, якою годували нас”. Покірність преси перед владою Дала рясні смертей плоди. Боріться, люди, із неправдою! В цензурі — корені біди. Називання Росії фашистською — не художнє перебільшення, а фіксація суспільно-політичної імперіалістичної загрози, що постала перед усім світом, адже немає такої країни, у внутрішні справи котрої не намагався б втрутитися путінський режим. Але у війні відбулося дивовижне українське народотворення й державотворення: смертельна загроза згуртувала й об’єднала українську націю, визначила сучасну форму самоорганізації і народила справжню еліту. Поетеса посилає листа захисникам, а Путіну прокляття від мертвих і живих. (Так і хочеться продовжити його Шевченковим посланням). Вертайтесь живі додому, Батьки, наречені, сини, Ви власну долю свідомо Кидаєте в пекло війни. Еліта нації справжня, Без фальші, регалій і звань. Спасибі, мужні, відважні, За мирне майбутнє світань. У переломні миті, під час історичних катаклізмів, коли вирішується доля країни, держави, народу, кожний громадянин складає іспит на людську справжність. І країна, держава, народ — також. Коли Завтра під знаком питання, Коли Вчора від втрат знеможене, А Сьогодні, можливо, востаннє, Проявляється сутність кожного. Погляд чистий, спадає полуда, Проступають крізь маски цінності — Видно зрадницькі душі Іуди, Видно світлі, сповнені гідності... У момент історичного зламу, Коли доля країни під обстрілом, Кожен вчинок — маленький екзамен, Ким ми є в цьому часі8просторі. Це не що інше, як глибинне розуміння сутнісних речей. Це поезія, філософія, справжність. І політика, і мораль, і чесноти свого народу. Іспит складено і нацією, і її поетесою. Україна відбулася. І це не просто красні слова. Що значить рідне слово для митця, скільки важить? Так хочу чути українську мову, Аж подумки зриваюся на крик: Невже не розумієте, панове, Російським танкам шлях проклав язик!.. Історію беремо за основу, З культури цеглу робимо міцну. Та головне — священна сила Мови, Що цементує зведену стіну. Лише тоді імперії лещата Відпустять Україну назавжди. Ми Словом обираємо нащадкам Майбутнє волі чи пітьму біди. Мудрість зрозуміла, дохідлива й афористична, засвідчує володіння словом, професіоналізм, зрілість поезії, що тяжіє до осмислення світу природи, історії, культури, політики, моралі. Мисткиня живе у багатовимірній дійсності і переймається усім насущним, вживаючись у нього і вимірюючи його собою. Людина — мірило усіх речей. Живий музей нетлінної краси, Мінливо8вічна магія природи — Сади весняні, парки і ліси, Тут кожен погляд — погляд насолоди, Тут кожен подих — свіжий і п’янкий, Тут кожен дотик — дотик до гармоній. Як словом перелити у рядки Майбутній всесвіт ніжності півоній, Що жевріє у пуп’янках малих? Галактики бузку цвітуть духмяно. Спадає яблунь цвіт, та край доріг Свічки надій запалюють каштани. Художні образи Валентини Інклюд ніби самі народжуються з природи, історії, культури, політики, моралі, а не конструюються для її образно-поетичної думки. Для її філософії важливо сказати що це, а не яке воно. Тому і маліють порівняння в поетиці, а натомість ледь помітно проступають метафори, невіддільні і від поетичної реальності, і від її філософії. У неповні 35 років вона вже філософ — і становилася, і відбулася. “Екватор літа” — точка відліку. Ось і перейдено літа екватор, З дощами перейдено, спекою, грозами. Прожите віршами нелегко згадати — Дні якось самі написалися прозою. Звичайна буденність, виснажлива праця. Ще вітер. І небо з його блискавицями. Змиваються рештки старих декорацій, Майбутнє бентежить і зве таємницями. А задум Творця, як завжди, невідомий... Пророцтв неможливо почути за зливою... Боюся невдачі. Готуюсь до втоми. І вірю всім серцем, що буду щасливою. А це і є щастям творця-митця-поета. Минають дні, сплітаючись в сюжети Маленьких драм життєвої історії, Лишаючи в свідомості портрети, Пейзажі, факти, формули, теорії, Чергуючи яскравість і буденність, У майбуття незвідане прямуючи... Що є життя? Скінченна нескінченність. Хто ми? У вирі днів подорожуючі. ххх Розквітло зорями небесне поле, І місяць світить на Чумацький шлях — Яка прекрасна тиха ніч довкола, А у душі чомусь панує страх. А може, то не страх — якась тривога, Розгубленість, сумні передчуття... Що, врешті8решт, життя? Складна дорога Із небуття крізь терні в небуття. Але її так лячно загубити, Звернути манівцями не туди, Свій континент в тумані не відкрити, Не врятувати друга від біди, Піти чужими звабними стежками, А власну не впізнати, не знайти, До вічної крізьвимірної брами Лише розчарування принести. ххх Не кожному дано писати щиро, Не розгубити в пишних формах зміст. Потрібний швидше Божий дар, ніж хист, Щоб з іскри слова запалити віру І розбудити думку в сонній тиші; Торкнутись вічного крізь поспіх днів; Красу природи, ніжних почуттів Подарувати у суцвіттях віршів; Плекати вищі цінності свободи І правду берегти для майбуття; Попри спокуси й виклики життя Лишатись нервом власного народу. Це мрія кожного справжнього митця і Валентини Інклюд також — “лишатись нервом власного народу”. Це означає жити болями, проблемами, викликами свого часу, народу, світу, людства, а це дуже нелегко. Це не віршування знічев’я (від нічого робити), не приємна легковажність поводження з формою, а пошуки змісту і сенсу життя — свого власного і всіх довкола. Така філософія поезії того молодого покоління, яке народилося ще у попередній державі, але виросло, сформувалося вже у Незалежній Україні і готове обстоювати свою Батьківщину і словом, і ділом. Фастівська “Просвіта” (міська та ра# йонна організації) висуває поетичну збірку Валентини Інклюд “Крізь часу плин” на здо# буття Літературно#мистецької премії імені Володимира Косовського 2020 року. Напередодні свята писемності у Фастові відбулася презентація другої поетичної збірки Валентини Інклюд “Крізь часу плин”, яка щойно побачила світ у ТОВ “Видавництво “Логос” у Києві. Фастівчанка заявила про себе в поезії вже першою збіркою “Скарбничка душі” (2008). Ще шестирічною вона брала участь у фестивалі дитячої творчості “Таланти твої, Київщино!” (1990). Закінчила Фастівську ЗОШ №9, університет “Україна”, навчалася в аспірантурі Інституту соціології НАН України. Займається науковою роботою, пов’язаною з соціологічними дослідженнями.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин