Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ексклюзивно для “СП” · “Тепер у Білорусі багато людей говорять: як це могло статися, що в 1994-му ми обрали Лукашенка?” · с. 2сторінка оригіналу ↗

«Білорусь буде вільною і незалежною. Хоча – дорогою ціною…» Розмова нашої авторки, письменниці Олени БОНДАРЕНКО, з Сергієм НАВУМЧИКОМ — відомим білоруським журналістом, публіцистом, політиком.

Слово Просвіти, №49 за 2020 рік

Довідка: Сергій Навумчик (Сяргей Навумчык) – відомий біло0 руський журналіст, публіцист, політик. Народився у грудні 1961р. в містечку Постави Вітебської області. Закінчив факультет журналістики Білоруського дер% жавного університету. Служив у війську. Брав активну участь у Самвидаві. Один із керівників Білоруського Народного Фронту “Ад% раджэньне” та найближчих соратників лідера БНФ Зянона Пазьняка. У 1990%96 р.р. – депутат Верховної Ради Білорусі, коор% динатор парламентської Опозиції БНФ, член Конституційної Комісії та парламентської комісії з питань ЗМІ та прав люди% ни. Очолював інформаційну агенцію “Павет”. Брав участь у голодуванні депутатів%опозиціонерів на знак протесту проти ініційованого Лукашенком референду% му щодо зміни державної символіки, ліквідації статусу біло% руської мови як державної, “інтеграції” з Росією та фактичної узурпації влади президентом. Вночі проти 12 квітня 1995р. депутатів просто у залі засідань жорстоко побили загони спецпідрозділу і викинули з приміщення парламенту. 1996 р., у розпал терору проти опозиції, Сергій Навум% чик емігрував з Білорусі. Наказ заарештувати опозиціонера, щойно він спробує перетнути кордон, не скасований досі. Отримав політичний притулок у США. Нині мешкає у Празі. Заступник Голови Ради Білоруської Народної Республіки – вищого державного органу БНР, що діє від 1919р. в екзилі (відомо, що Рада БНР – найдавніший з діючих урядів у виг% нанні). Член Білоруського ПЕН%центру. Від 1990 р. – на радіо “Свобода”. Книга Сергія Навумчика “Сім років відродження, або фрагменти найновішої білоруської історії (1988%1995)” від% значена премією ім. Алеся Адамовича Білоруського ПЕН% центру. Автор численних публікацій у європейських виданнях. О.Б.: — Пане Сергію, Ви – один із лідерів Білоруського Народного фронту, що став символом боротьби за національне відродження й незалежність Білорусі. Вашими героїчними зусиллями було прокладено шлях до демократичного розвитку держави. Та досягненнями ваших боротьби і праці скористався новоспечений диктатор, який зробив усе, щоб знищити ці досягнення: брутально потоптав Конституцію, забезпечив собі необмежену владу, знищив опонентів чи змусив їх залишити рідну країну. Проте… на пострадянських обширах чимало (знову ж-таки, пострадянських) людей вважають, що Білорусь упродовж 40 років панування “бацьки” заледве не раювала… Як мало хто інший, Ви досте+ менно знаєте, що сталося тоді, чому так сталося і чому міф про “квітучу Білорусь”, принаймні, донедавна, був таким живучим… С.Н.: — Існує поширена думка, що “Незалежність на білорусів звалилася з неба”, що білоруси ( на відміну від своїх сусідів – українців, литовців і латишів) не хотіли суверенітету, що їх цілком влаштовувало життя в Радянському Союзі. Це неправда. Протягом двох століть окупації – спочатку царським, а потім комуністичним режимами – завжди були ті, хто змагався за незалежність від Москви. Були й повстання, втоплені у крові, як-от повстання Кастуся Калиновського 1863 року чи Слуцьке повстання 1920- го; були політичні партії, лідери яких розстріляні в Куропатах; у 1950-і за біло-червоно-білий стяг людей саджали на 20 років. Нарешті, 1988 року був утворений Білоруський Народний Фронт (БНФ), який Ви згадали – на чолі із Зяноном Пазьняком. Для тисяч і тисяч білорусів Незалежність була не “дощем з неба”, а метою життя. Але треба визнати, що – не для більшості білорусів. Двісті років окупації зробили свою справу. Населення Білорусі внаслідок русифікації було денаціоналізоване. На момент, коли утворився БНФ, у Мінську та в усіх обласних центрах не було жодної білоруської школи! Ситуація почала виправлятися на початку 1990-х, коли БНФ створив свою фракцію у Верховній Раді. Нас, депутатів Опозиції БНФ, було лише 30, а весь склад Верховної Ради —понад 300. Проте білорусизація й демократизація – рухалися. Як нам тоді здавалося, вельми мляво, повільно, але сьогодні я дивуюсь, як багато вдалося зробити. У 1993 році 80% першокласників пішли вже до білоруських класів! Нам би ще 5-7 років, і процес став би незворотнім. Це відчували Москва та проімперські сили, які в керівництві Білорусі (у Верховній раді, у Раді мінстрів) становили більшість. Їхня ментальність за три роки Незалежності не змінилася. Ось тоді й була здійснена операція “президент Лукашенко”. Максимально орієнтований на Росію депутат був приведений на посаду керівника держави. Я знаю Лукашенка з весни 1990 року. Він важко приховував своє неприйняття, огиду до національного Відродження, до білоруської мови у перші роки, коли БНФ був на злеті. Починаючи з 1992 року, коли реакція почала брати реванш, він постійно кидався на опозицію, на Пазьняка, зневажливо висловлювався про білоруську мову. І головне – заявляв, що розпад СРСР – це злочин. Я зробив такий історичний екскурс, бо без нього важко зрозуміти те, що відбулося на президентських виборах 1994 року. Тепер у Білорусі багато людей говорять: як це могло статися, що в 1994-му ми обрали Лукашенка? У мене є проста відповідь на це питання. Тому, що вам було байдуже до Незалежності. Коли б ви запитали себе: чи може людина, яка на кожному кроці заявляє, що бачить свою мету у відновленні СРСР, бути керманичем держави; чи може людина, яка хоче знищити державу, бути її президентом — ви б за нього не голосували. Але у вас навіть думки такої не виникало — Вам хотілося простого: “чарки і шкварки”. І справді, Лукашенко 25 років давав населенню “чарку і шкварку”, люди мали певний — відносний — побутовий добробут, котрий їх влаштовував. Тисячі опонентів Лукашенка залишилися без роботи, пройшли через тюрми, декількох було вбито, але більшість була задоволена тим мінімумом, який мала. Я так само чув висловлювання (і від українців), що от, мовляв, у Білорусі – порядок, там пенсії вищі, заробіток гарантований тощо. Ну, по-перше, заробіток і пенсії вищі на пару десятків доларів, але річ не в цьому. Зазвичай у відповідь на такі слова я пропоную українцям уявити, що вони мають білоруські пенсії, але за те, що вийдуть на вулицю під синьо-жовтим стягом, їх можуть посадити на 15 діб чи оштрафувати на три місячні зарплатні. За те, що у присутності спецпризначенця чи поліціянта вони заговорять українською, їх можуть або просто побити, або побити і посадити на ті ж таки 15 діб. А коли вони публічно покритикують Зеленського – їх можуть посадити вже на два роки. Звичайно, після цього ніхто не погоджується обміняти пенсію на свободу. “Порядок”, який встановив Лукашенко – це порядок концтабору з поправкою на сучасні реалії – на кшталт Інтернету чи подорожей за кордон. Так, ти можеш виїхати за кордон, але потім знову повертаєшся до концтабору, де гарантовано отримуватимеш свою “пайку”, але за це повинен мовчати. Фактично, Лукашенко багато в чому відновив СРСР, з тією різницею, що в Радянському Союзі номенклатура мала на дві-три кімнати більші квартири, ніж звичайний інженер, а тепер кількасот наближених до Лукашенка людей мають палаци, бізнеси і мільйони на рахунках. Хоча краще порівняння – диктатури латиноамериканського зразка. О.Б.: — Режим Лукашенка знавіснів остаточно. Приниження, катування, арешти, терор, убивства… Кожна нова трагедія, кожне нове свідчення приголомшують. Зовсім нещодавнє —мученицька загибель Романа Бондаренка, якого замордували “тихарі” тільки за те, що відмовився зняти національні біло+червоно+білі стрічки… Білоруський народ вже понад три місяці у відчайдушному пори+ ві відстоює свої свободу і права. Мені на думку спадають події, учасниками яких були мої батьки – повстання в’язнів Кенгіру 1954+ го. Тоді радіостанція, змайстрова+ на повсталими, волала світові про порятунок: “Допоможіть! Нас убивають!” Але світ мовчав. І про+ ти беззбройних людей пішли тан+ ки… Cергій Навумчик і лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, 2014 р. Сергій Навумчик, депутат Верховної Ради Білорусі, біля мікрофона (1991 р.)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин