Поетичний автограф · “Ще є слова, які я маю · Сказати, спадкоємці, вам”. 16 · с. 16сторінка оригіналу ↗
Себе в собі не загуби!
Слово Просвіти, №49 за 2020 рік
А це, напевно, головне… Не оглядаючись на дати, Старе перо, не кинь мене, Щоб ще зумів щось написати.
І в час солоний та гіркий Переколочений юрбою – Прошу, не випади з руки, Щоб я лишавсь самим собою.
П’ятсот покар зійшлись докупи
В час вірусу сиджу я вдома, Тиняюся з кутка в куток. Що буде далі – невідомо… Де правда, де — туман пліток?
Новини телевізор цідить, Святе у грішне запліта… Коронавірус може вцілить – У кого зморщені літа.
А я – з компанії отої, Де може поквитатись він. Тому й сиджу: себе освоїв Між чотирьох мінорних стін.
П’ятсот покар зійшлись докупи. І не кажімо – я не йму. Зло повилазило з шкарлупи, Бо ми дозволили йому.
Бджола вже не приносить меду, Оголено стоять столи… А може, Бог нас попередив, Щоб ми інакшими були?!
Життя, якщо подумать…
Життя, якщо подумать, – то чекання Любові, радості, грошей чи втіх. Моє чекання перейшло в мовчання, Сховавши в зáкуток і сміх, і гріх.
Мені б одне – поглянути на небо, Відчути що в душі ще є тепло, І втішитись за когось і за себе, Як власна пісня стане на крило.
А все останнє – начебто омана, Яка мене не гріє, не пече. Лише б ця пісня – пташечка весняна Комусь тихенько сіла на плече.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
