Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поетичний автограф · “Ще є слова, які я маю · Сказати, спадкоємці, вам”. 16 · с. 16сторінка оригіналу ↗

Вадим КРИЩЕНКО.

Слово Просвіти, №49 за 2020 рік

Роздуми на тему сьогодення Чого в нас мало патріотів, А ворогів домашніх – тьма? Чом боїмось відкрити рота, Щоб правди чулася сурма? Ще сто питань задати можу, Та відповідь, на жаль, одна: Що скоїлось отак негоже – Народе мій, твоя вина. Не можеш дорости до правди, Згубив десь предків гордий клич. Покірно слухаєш поради Ворожих хитросних облич. Вкраїнці, треба вірить в себе, Ще й відродить присохлий ген – І відпаде гидка потреба Схилятись до чужих знамен. Не будьмо тихі і похилі, Не дуже слухаймо вельмож. Нам треба множить власні сили І віру множити також. Єднаймо власний хист і працю У істині – дзвенить метал: Кого шанують і бояться – Той не віддасть свій п’єдестал. Прийти в цю осінь Махає жовтень: прощавай, Він вдалині вже зиму бачить. Життя осінній каравай Кладе до рук моїх тремтячих. А чи озветься ще мені Це свято барв, рясних відтінків?.. Дерев привабливі вогні, Немов ласкавий погляд жінки. Літа, літа… Вже надививсь На золоті одежі саду, На осені мінорну вись Й калини радісну досаду. На падолист з високих веж… Вже надививсь. І ніби досить. Але так хочеться усе ж Хоча б ще раз прийти в цю осінь. Коли прийде прозріння Не слід озвучувать печаль, Що винен хтось у наших бідах, Що скине хтось тягар з плеча І понесе за нами слідом. А сподіватись на когось – Хвороба давнішня, як нежить. Щоб все здійснилось, щоб збулось – Відчуймо власну приналежність. Чого ми недолуго так Заплутались в своїх бажаннях? То ж не продаймось за п’ятак, Згубивши віру й покаяння. Чого притишилась хода? Якої ще чекаєм дати?.. Був час каміння розкидать, А нині час його збирати. А залишайтеся людьми Не залишив я заповіту – Не нишпоріть в шухлядах справ. Все, що було – пішло за вітром, Давно його уже роздав. Лишив на хліб, лишив на воду… А що мені потрібно ще? Родинне слово й пісню горду Душею грію під плащем. Є миска, ложка і канапа. Та ще лишилась жменька сил. Шепчу сльозі: не треба крапать – Я ще не в затінку могил. Я ще живий… Іду, кульгаю І не ховаю статки в крам. Ще є слова, які я маю Сказати, спадкоємці, вам: Я шанував хлібець насущний, Не біг улесно за грішми. І ви – не будьте загребущі, А залишайтеся людьми. Не загуби І знов зневір холодна хмара, І знов невпевненість шкребе… Серед покар – найбільша кара Утратити в собі себе. Коли не той, що був раніше, Взамін сльози лише… «хі-хі». І вже не ладен власним віршем Озвучить настрої глухі. Фальшивим голосом не можна До радості звать чи журби. Я знов повторюю тривожно: – Себе в собі не загуби! Біля дзеркала Чогось чекаю я із дум, Воно ж пішло – і не приходить. Життя сповільнює ходу На лобі різьблення наводить. Не раз у дзеркало дивлюсь, Не пізнаю себе у ньому: Був чоловік, а став дідусь, В якомусь піджаку старому. Старе перо Я не вписався у цей світ, Крутих новацій не осилю. Під тягарем прожитих літ Вже не збагну нового стилю. В моїх руках перо просте Не вміє поспішати дуже, Та все ж знаходить слово те, Яке хвилює людям душі. Будьмо разом! ПЕ РЕ Д П ЛАТА—2 0 2 1 Вартість передплати ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА “ПРОСВІТА” (з доставкою і поштовими витратами):

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин