“Тобі, Вкраїно, довго ще тримати · Цей біль, це горе й кожного із нас!” · 8 Про-читання · с. 8сторінка оригіналу ↗
Душа – Богу, тіло – землі, а доля моя – Україні… Тема війни на Сході України у творчості Василя Піддубного
Слово Просвіти, №49 за 2021 рік
Ірина ГОЛОВАЙ, учителька української мови та літератури
Війна… Восьмий рік війни на Сході
України…
Як показує попередній історичний досвід, війна – це не лише бруд, втрати, біль, смерть, руйнація, а й потужний каталізатор розвитку літератури. Поруч із професійними письменниками (С. Жадан “Інтернат”, В. Шкляр “Чорне сонце”, Г. Шиян “За спиною” та багатьма іншими), журналістами (С. Лойко “Аеропорт”, Н. Нагорна “Повернулася з війни”), поетами, які були добровольцями на фронті (С. Пантюк, Р. Семисал, Я. Чорногуз та десятки інших поетів), про війну пишуть ті, хто до війни не мав відношення до літератури, а тепер, після повернення з фронту, не можуть мовчати, відчувають, що Слово – це важлива і страшна зброя у пробудженні свідомості нації, у боротьбі за мир і справжню Україну.
Серед письменників-атовців – багато цікавих постатей: В. Запека (автор антивоєнного роману “Цуцик”, воєнносатиричного роману “Герої, херої та не дуже…”), В. Піддубний (упорядник антології прози “Слово про війну” у трьох книгах, “Словника солдатського сленгу своїми словами”, автор повістей “Холодне серце”, “Піастри”), Б. Гуменюк (автор збірки новел про війну “Блокпост”), Н. Розлуцький (“Щоденник мобілізованого”) та інші.
Письменники-побратими
Василь Піддубний (праворуч)
і Віталій Запека
Мені як учительці української літератури прикро, що наші учні не читають і не аналізують сучасні твори про війну на Сході. А ще боляче усвідомлювати, що кожен захисник, який намагається сказати гірку правду про війну й розкрити очі сучасникам, залишається сам на сам із питаннями видання, поширення та реалізації власних книжок. Де ж державні інституції, міністерства, Інститут книги?.. Які ж ми невдячні громадяни… Болить…
Пропоную вам знайомство з творами письменників – воїнів АТО.
Зустріч перша. Василь Піддубний Живе і працює на Житомирщині. У
2014–2015 роках – учасник АТО, стрілець-снайпер 10-го ОМПБ “Поліська Січ”. Брав участь у війні на Донбасі у складі 30-ї та 72-ї бригад. Нині – письменник, редактор, адміністратор спільноти “Козацькі байки та історії АТО”. Громадський діяч. Співорганізатор “Дому ветерана” в Житомирі. Автор книжок: “Піастри, піастри” (псевдонім Стівен Робертс, 2016), повісті-казки козацьких часів “Холодне серце” (2018), упорядник “Словника солдатського сленгу своїми словами” (2019), автор-редактор тритомної антології оповідань про події на Сході “Слово про війну” (2018, 2019). Пережите на війні не забувається, але йне може довго ховатися в глибині душі. У цьому свято переконаний воїн Василь Піддубний, який став письменником.
Якщо ви любите пригоди й романтику,
містику й козацько-лицарську добу, тоді повість у двох книгах “Холодне серце” Василя Піддубного саме для вас! Що вирізняє цю повість з-поміж інших творів наших сучасних письменників?
1. Сам автор визначає жанр твору як повість-казку козацьких часів. Є у творі елементи містики, фантазії, але це казка не стільки історична, як філософська.
2. Головний герой – козак Радко (ім’я героя несе світло, радість, навіть мудрість – “радіти”, “радитися”, “Ра”) – не лише щиро закоханий, він у постійному пошуку сенсу життя і звитяги заради миру в рідній Україні.
3. У повісті простежується паралель між козацькою Україною і Україною сучасною, добою війни на Сході: “Війна – це бруд, кров і очікування. Очікування ворога. Очікування сну чи обіду. Очікування завтрашнього дня, з повним розумінням того, що він може не прийти. Бо війна – це Смерть. Твоя, чи ворога, а чи нещасного поселянина, що втрапив у це горнило, в якому згорають душі та тіла, бо переможе на війні той, хто вб’є свого ворога. Мусить вбити, аби не бути вбитим…”
Ця повість-казка – про добу Богдана Хмельницького, про національно-визвольну війну 1648–1657 рр. Згадуються в повісті вигадані герої, характери того часу й конкретні історичні постаті, зокрема Іван Богун: “Богун любив цю землю, що називав Батьківщиною; понад усе любив Україну; за неї ладен був і життя віддати і саму волю свою. На те і слова в нього були: “Душа – Богу, тіло – землі, а доля моя – Україні…”
4. Незважаючи на воєнне тло повісті, твір світлий, і не лише тому, що має оптимістичний фінал, любовну лінію, а тому, що сам Василь Піддубний як автор є носієм цього світла, адже філософські ліричні відступи повісті ушляхетнюють і прикрашають трагічні сторінки історії України.
Зі збірки “Рядки з передової”
Антологія поетів, опалених війною. – В-во “Фенікс”, 2018. – 130 с.
Сергій Пантюк *** Коли мовчать і музи, і гармати, Холодна хмара обрій сонний мне. Тобі, Атланте, велено тримати Цей біль, це горе й трішечки мене.
До гуль на м’язах, хрускоту в суглобах, Бо ще не час ні вгору, ані вниз. Вже й зла нема, лише сама жалоба Між пальцями стікає, ніби слиз.
І байдуже – у славі чи неславі, Попри давно забуте “Ать-два-три!” Світанки прокидаються криваві, Вогнем і димом дихають вітри.
Відчищені чекають автомати: Ще мить – і з тиші вибухне наказ… Тобі, Вкраїно, довго ще тримати Цей біль, це горе й кожного із нас!
“Чи не для того ми народжуємося, аби продовжувати рід людський? Дарувати життя, не відбирати. Спостерігати, як росте дитина, як вона вчиться ходити, говорити, сміятися; радіти життю і радувати тим батьків своїх. Чи не в цьому справжнє щастя, дароване Богом? Маленький Едем, рай Любові, який дарує нам Бог і від котрого ми відмовляємося, шукаючи іншого. Багатства, влади, слави…”
“Радко любив ніч. Любив тишу, що вона дарувала. Ліниве плескотіння річки, тихий шелест вітру… Інколи він ловив себе на думці, що йому подобається світ без людей. Без їх постійної біготні, метушні, зайвих розмов. Без криків та брехливих слів, без заздрощів та обману. Величезний людський мурашник жив своїм життям, де кожен думав лиш за себе, тільки роблячи вигляд, що переймається негараздами інших. То був не той мурашник, що приносить користь…”
“Радко скористався нагодою помолитися, покаятися Всевишньому у своїх гріхах. Запалив свічки за упокой товаришів, що не повернуться додому, помолився. Йна душі зробилося спокійно-спокійно….”
5. Значною мірою це повість про любові зраду, честь і безчестя, моральність і аморальність – про всі болючі точки життя сучасного суспільства. Це гімн справжньому коханню.
Цікаво та реалістично виписано автором кохання Радка й Оксани. Закоханість, розлука, далі ж автор знайомить нас зі справжньою “подругою серця” Радка… Хто вона? Збережемо інтригу для читачів. Чому Радко не залишився з Оксаною? Що стало на шляху їхнього щастя?..
В. Піддубний як письменник зумів розкрити читачеві психологію закоханого чоловіка в образі Радка. Ми серцем і шкірою, читаючи, відчуваємо всі тонкощі унікального почуття кохання, яке зароджується і розквітає в серці головного героя.
“Так буває. Зустрічаєш людину, і вмить розумієш, що вона тобі рідна… Навіть імені її не знаєш, але вона тобі рідніша за всіх на світі… Що то? Знак з неба, чи просто якесь відчуття, що не має пояснення? Ти
Олена Задорожна Дівчата Дівчата зрізають коси, Туго шнурують берці. Їм щастя наснилось, здалося. Кровить забинтоване серце Дівчата пакують валізи, Кладуть туди тугу і втому. Молитва – надійна віза, Щоб ви повертались додому. Дівчата збирають сили І вже не рахують зморшки. Постійно, туди де “накрило”, Шепочуть: “Терпи. Ще трошки…” Дівчата стоять на чатах – Безсонні, розбурхані очі. Слабкість стискає в лещатах, Печуть заплакані очі Дівчата рівняють спину З думками про тих, кому важко: Ворог таких не спинить, Кулею влучити тяжко. Дівчата не хочуть втрачати. Тому подають набої. Тому одягають халати І вчаться тримати зброю.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
