Втрачені перлини · “Де поділась Яготинська бібліотека – мабуть, їй судилася трагічна доля інших приватних, зібраних протягом поколінь, колекцій”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Яготинська бібліотека князів Рєпніних)Волконських
Слово Просвіти, №49 за 2021 рік
Валентина СТРІЛЬКО-ТЮТЮН, краєзнавиця, кандидатка педагогічних наук Щоб зрозуміти історію створення величезної та неймовірно багатої на рідкісні видання бібліотеки князів Рєпніних-Волконських, варто зробити екскурс в історію міста Яготина, що на Київщині, та вивчити бодай поверхово козацький родовід князів Рєпніних- Волконських. Також важливо ознайомитися з їхньою резиденцією в Яготині – давньому сотенному містечку Переяславського полку. Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століть цей архітектурний комплекс належав князю Олексію Кириловичу Розумовському. Згодом під час поділу спадщини він дістався Андрію Кириловичу Розумовському. Молодий господар активно почав створювати розкішний парк, будувати палац, літні флігелі та господарчі будівлі. У 1820 році Яготин був подарований Варварі Андріївні Розумовській, в одруженні – Рєпніній. У 1830–1840 роках містечко стає своєрідним центром прогресивної думки в Україні. Серед видатних гостей Яготинського палацу – учасники таємного Південного товариства декабристів А. В. Капустін і М. Л. Лукашевич. Активну участь у цьому русі брав володар Яготина Г. Г. Рєпнін- Волконський, рідний брат декабриста С. Г. Волконського. Яготин відвідувала і дружина декабриста Марія Волконська (приїздила сюди перед від’їздом до сибірського заслання чоловіка). Тут, у родині Рєпніних, вона залишила свого малолітнього сина Миколу Волконського. Одним із видатних гостей Яготина був Тарас Шевченко (1843, 1845, 1859 роки). Відомо, що сім’я Рєпніних-Волконських брала активну участь у долі поета в найскладніші для нього часи. Найбільшу кількість книжок у Яготині було зібрано за життя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського, який замолоду присвятив себе військовій кар’єрі і служив у війську з самого початку походів проти Наполеона. Лев Толстой використав у романі “Война и Мир” кілька епізодів з його блискучої військової кар’єри для свого героя Андрія Болконського: героїзм під Аустерліцом, а також зустріч з Наполеоном. Ці епізоди Лев Толстой узяв із рукописної замітки князя Миколи Григоровича Рєпніна, яка зберігалась в Яготинському архіві. Зі слів свого діда Н. В. Рєпніна князь Дмитро пригадує, що поранений під Аустерліцом і взятий у полон князь Микола Григорович був потім виміняний на французького генерала Раппа. Призначений російським царем українським генерал-губернатором (1816–1834), Микола Григорович Рєпнін був одним із найкращих адміністраторів України під московським пануванням. Беручи до серця інтереси рідного краю і добробут його населення, він мав від українців велику любов і довіру. За обстоювання прав козаків і старих традицій проти Григорія Рєпніна сфальшували звинувачення в сепаратизмі. Це змусило його залишити посаду. Князь із родиною виїхав за кордон і проживав у різних містах Європи, зокрема в Женеві. Під час свого перебування в Женеві князь Микола Григорович Рєпнін замовив свій портрет відомому женевському маляреві Горнунґові. З цього портрета Шевченко робив копію під час свого перебування в Яготині. У колекції гравюр Женевської Публічної та Університетської бібліотек зберігається гравюра цього портрета, зроблена в Женеві, а також гравюра з портрета його дружини княгині Варвари Олексіївни, зроблена женевським гравером Шмідтом. Наступним власником Яготинської бібліотеки був Василь Миколайович Рєпнін, відомостей про якого небагато: здобув військову освіту, але змушений був звільнитися з військової служби через переслідування царем його батька Миколи Григоровича Рєпніна. Разом зі своєю сестрою приятелював із Миколою Гоголем, який тривалий час проживав у маєтку Рєпніних в Одесі й написав там частину своїх “Мертвих душ”. Яготинська бібліотека продовжувала поповнюватися цінними примірниками, втому числі, можливо, з дарчими написами М. Гоголя. Одним із останніх власників унікальної бібліотеки України з 1875 по 1914 роки була родина Миколи Васильовича Рєпніна-Волконського – київського губернського голови дворянства, гофмейстера імператорського двору, члена Державної Думи Російської імперії. Про рідкісну Яготинську книгозбірню князів Рєпніних-Волконських в Україні, мабуть, ніхто б і не знав, якби Ганна Євгенівна Чикаленко (1884–1964), донька відомого українського мецената і громадського діяча Євгена Чикаленка, випадково у відділі рукописів Публічної Університетської бібліотеки в Женеві не знайшла цікавий каталог французького історика А. Ерменжара 1846–1847 років під назвою “Витяги з каталогу бібліотеки князя Василя Рєпніна”. Сам дослідник довгий час проживав в Україні, зокрема в Яготині, саме в родині князя В. Рєпніна. Його дуже вразила велика бібліотека родини гостинного господаря, яка на той час складалася із 36000 унікальних книжок, і А. Ерменжар вирішив скласти її каталог. В цей документ ввійшли не всі видання, але те, що залишив для історії французький дослідник, вражає. У паперах Ерменжара є тільки витяги з каталогу, що їх він зробив, мабуть, для власного вжитку. Вони написані рукою Ерменжара в трьох зошитах 27 см завдовжки і 21 см завширшки кожен, списані по дві шпальти на сторінці, разом 92 сторінки тексту і кілька сторінок чистих. Бібліотека була впорядкована більш, ніж досконало, за планом бібліографії Де Бюра, одної з найвідоміших тоді, яка, як видно з витягів каталогу Ерменжара, знаходилася в Яготинській бібліотеці. Головні відділи й підвідділи і навіть секції носять ті самі заголовки, та й порядок їх такий самий, що й у Де Бюра. У витягах Ерменжара стоїть 1090 заголовків. За винятком латинських і грецьких авторів та якогось десятка книжок іншими мовами, переважна більшість заголовків у Витягах Ерменжара французькою мовою. Числа ідуть від 1 до 28807. До Яготинської бібліотеки входили книжки різних родин, які в силу історичних обставин передавались саме до маєтку Яготина, що на Київщині. Томи бібліотеки походили з таких джерел: книжки першої половини ХІХ століття – особисті книжки прадіда князя Дмитра й князя Миколи Григоровича Рєпніна та членів його родини; численні книжки із гербом та ініціалами князів Розумовських, гетьмана Кирила та його сина Олексія Розумовського, батька княжни Варвари; книжки, переважно французьких авторів, куплені, очевидно, у Франції після французької революції, адже на них стояли герби французьких родів; численні книжки бібліотеки фельдмаршала князя Миколи Васильовича Рєпніна; книжки бібліотеки князів Куракіних, родини дружини князя Миколи Васильовича Рєпніна. Зберігалися книжки цієї чудової бібліотеки в одному із родинних будинків князя Василя Рєпніна в Яготині і були дбайливо складені в прегарних дерев’яних шафах, куплених у царського міністра Д. Трощинського. тут же знаходився і цінний архів: багата збірка історичних документів з української історії, якою користувались відомі українські історики: Олександр Лазаревський, Микола Стороженко, Василь Горленко та інші, а також цінна колекція старовинних гравюр. Досить плідно й ефективно в Яготинській бібліотеці в 1887–1889 роках працював український історик Микола Стороженко. Ось що він згадує у своїх спогадах “З мого життя” (Київ, 2005 рік, стор. 171–172) про князя Миколу Григоровича Рєпніна- Волконського та його книгозбірню. “Як довідався я до Яготина під час, коли працював у Центральному Архіві, то князь і запрохав мене подивитися на його архів, що був складений по великих скринях у тому флігелі, де була книгозбірня. Мене найбільш зацікавлювало усе те, що торкалося діяльності князя Миколи Григоровича за час його генерал-губернаторства на Україні та керівничого його канцелярією Адріана Івановича Чепи, та ще Катерининського міністра Дмитра Прокоповича Трощинського та інших. То й склав я на підставі матеріалу з того архіву деякі розвідки, як-то: “Реформы в Малороссии при графе П. Румянцеве”; “Афанасий Филимонович Шафонский и его “Топографическое описание Черниговского наместничества”; “К истории малороссийских Козаков в конце XVIII века и начала XIX века”; “Малороссийское ополчение 1812 г.”, – та чимало малих заміток у “Київській Старині”, що найбільші з них: “Полуботок или Свечка?”, “Полтавский губернский маршал Семен Михайлович Кочубей”. В “Киевских Университетских Известиях” надруковано було мною відчит про мою працю в Центральному Архіві та у Яготинському”. Бібліотека В. Рєпніна включала в себе велику кількість книжок з історії, географії, подорожей, генеології, геральдики, життєписів, мемуарів, художньої літератури. Найповніше було представлене французьке письменство. Латинські автори: поети, драматурги, оратори були також досить широко представлені в оригіналах і французьких перекладах. Грецькі автори були найбільш представлені у латинських, менше у французьких і ще менше в оригіналі. Інші національні літератури представлені дуже мало, принаймні у Витягах Ерменжара. Адже для італійської літератури були тільки “Божественна Комедія” Данте італійською мовою та Манцоні у французькому перекладі. З німецької:
Кльопшток по-німецьки, новели Геснера у французькому перекладі й Гете теж по-французьки. Кілька російських авторів стоїть у Витягах Ерменжара теж у французькому перекладі: Сумароков, Крилов. Розуміється, витяги, що їх Ерменжар робив для свого власного вжитку, не можуть свідчити про відсутність у бібліотеці інших авторів, ніж самі французькі. Французькі книжки в Яготинській бібліотеці походили частково з бібліотеки гетьмана Кирила Розумовського, у якого був навіть француз-бібліотекар у його резиденції в Батурині, частково з бібліотеки фельдмаршала князя М. В. Рєпніна, листування якого з Вольтером та Дідро відомі в історії. Чимало французьких книжок міг купити також князь М. Г. Рєпнін-Волконський під час перебування в Парижі за часів Російської імперії в 1810 році. Це й були, без сумніву, книжки “з гербами відомих французьких родів на оправах”. Ще заслуговує на увагу те, що була у Яготинській бібліотеці значна кількість протестантських богословських книжок французькою мовою, а також багато женевських і швейцарських видань французьких авторів: з десяток різних видань французької протестантської Біблії, коментарів до Святого Письма, проповідей і різних богословських творів кальвіністів та інших французьких протестантів: самого Кальвіна, Теодора Беза, Фареля, Аґріпи д’Обіньс (Agrippa D’Aubignd), Бріделя, Дреленкура і багатьох інших, придбаних у Швейцарії або за посередництвом швейцарців, таких, як Ейнар чи Ерменжар. Де поділась Яготинська бібліотека – невідомо, але, мабуть, їй судилася трагічна доля інших приватних, зібраних протягом поколінь, колекцій, які загинули під час московської окупації України. Зі слів князя Дмитра Рєпніна довідуємося, що бібліотека була цілісінька восени 1918 року. “Я гірко докоряв собі, – пише він Ганні Чикаленко, – що не подбав тоді про те, щоб зберегти бібліотеку за допомогою П. Я. Дорошенка, перевізши її до Києва, хоч увесь час мав такий намір. Восени 1918 р., коли вже почалися розрухи, до Яготина прибула делегація з Полтави, яка складалась з молодих людей, очевидно, без належної освіти, бо, не звернувши уваги на історичні цінності й архів, вони вивезли з Яготина тільки деякі книжки з природознавства, які їм здалися цікавими, і ці книжки були цілі в Полтаві 1919 року Зимою 1919 року наш маєток був розграбований перехожою більшовицькою бандою. До мене дійшли невиразні чутки, що частина книжок була врятована учителями яготинських шкіл, але я ніколи не міг довідатися нічого докладного. Більшість наших картин і родинних портретів була завчасу перевезена до Києва в музей Ханенка” [З архіву М. С. Кошіля]. Отже, нічого певного невідомо про долю цінного історичного архіву й самої бібліотеки, і, може, “Витяги з каталогу”, що їх зробив Ерменжар, зостануться єдиною, більш-менш докладною пам’яткою про одну з найбільших приватних бібліотек в Україні, основну частину якої заклав ще гетьман Кирило Розумовський. Але, на жаль, цей рідкісний каталог у Швейцарії.
Остання світлина родини М. В. Рєпніна – сидить у центрі з онукою, 1900 рік, Яготин (з архіву Миколи Кошіля)
Приміщення бібліотеки князя Василя Рєпніна в Яготині, ХІХ ст. (з архіву Миколи Кошіля)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
