Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Скоро часи набуття, воскресінь, що вірити маємо ми в перемогу”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Тилове жіноче письмо про війну? Чому б і ні

Слово Просвіти, №49 за 2023 рік

Автограф поезії “Холодний Яр” дили в абсолютно достатній кількості саме ті, котрі не здатні розбити “живе серце / За свою країну”. Хіба національні “чорні ворони” не засідали чи не засідають у своїх історично-владних нішах уже вивільненої від московитів України? Тому Шевченкове гнівне запитання про “торгівлю землею і людом” досі залишається зверненим і до них. Як і його грізна засторога. Цей екзистенційно важливий сюжет, зрозуміло, не розгорнуто в “Як умру, то поховайте…”, проте чітко визначено, а саме: Шевченко заповідав пом’янути його “в сем’ї вольній, новій…”. Наївно сподіватися, що він терпів би у ній “розбойників неситих”, обдурювачів людей і Бога… Отже, мусимо визнати, що Шевченків Заповіт у цій частині не сповнено та й невідомо, коли це станеться і чи станеться взагалі… Принаймні знаємо, що виявилося найважчим у виконанні Заповіту національного Кобзаря. І фактично безконечним у часі… Українці добре пам’ятають пророчий Шевченків вирок ворогам їхньої незалежності, котрим він і завершив “Холодний Яр”: Бо в день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру. Між іншим, саме цими Шевченковими словами завершив я, студент 5-го курсу історичного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, статтю “Невмирущі символи звитяги”, опубліковану в травні 1968 року до 200- річчя Коліївщини в обласній молодіжній газеті “Молода гвардія”. Знову-таки повертаємося до Шевченкового Заповіту, бо ж у ньому невідворотно передбачено: “І вражою злою кров’ю / Волю окропіте”… Знаєте, саме біль поетового серця (“серце болить, а розказувать треба”), розлитий в атмосфері поезії “Холодний Яр”, став найперше духовною передумовою до Шевченкового Заповіту… Сакральна місцевість “Холодний Яр” і нині залишається символом української ментальності, свободолюбності, нескоримості, незламності, звитяги, слави… _________________________ 1 Римський імператор (54–68 роки), з яким у деспотизмі Шевченко порівнював Миколу І. В одному зі списків поезії було: “Не зовіте преподобним Миколу-Нерона”. 2 Шевченкове нагадування про колонізаторську війну царизму на Кавказі, засуджену Кобзарем у поемі “Кавказ”. 3 Ратище – холодна зброя, спис, виструганий із дерева, має вигляд довгого древка з вістрям. У поемі “Невольник” (1859) Шевченко так описав запорозьку зброю: “І шаблюка, мов гадюка, / Й ратище-дрючина, / Й самопал семип’яденний / Повис за плечима”. Станіслав НОВИЦЬКИЙ Серед тієї сучасної літератури, зокрема, поезії, яку називають мілітаристською, волюнтаристською (або ж просто узагальнюють – твори про війну), серед письма комбатантів і некомбатантів вирізняється поезія вінничанки Ірини Зелененької. Від початку воєнних дій на східних теренах України, себто з 2014 року, вона і як науковиця, і як письменниця, перебуває у фарватері проблеми збереження України як суверенної європейської держави, у колі проблем прав і свобод українців, відновлення ідентичності та долання тоталітарних, посттоталітарних і післяпосттоталітарних травм, виводячи паралельні прямі від синдромів в’єтнамського та афганського до українського (можливо, тут навіть треба було би писати ці три прикметникові визначення з великої літери). І поки хтось роздумує, де ж новітні Ремарки, Фіцжеральди та Гемінгвеї, є рукописи, які вже у світовій літературі. І це українські рукописи. Це творчість воїнів і волонтерів. Це творчість тих, хто довго не розмислював – писати про війну чи ні? Звісно, писати. Хай навіть переживально, але чесно. Хроніки перебігу війни, спостережені з тилу, теж потрібні – особливо жіночі, дівочі, материнські, сестринські... Такі, читаючи які відчуваєш, що це письмо самої України. Полтавський полк виходив у похід із піснями Чураївни. Мовознавець, критик Віталій Борецький у передмові до видання “Експрес-Молодість” (2011 р., цей цікавий щорічник виходив до повномасштабної) назвав Ірину Зелененьку королевою постсимволізму. Постійне наполягання на аристократизмі духу борців за свободу України різних часів у художніх творах, у наукових працях дало підстави називати авторку в мистецьких колах ще й княгинею українського слова, що, одначе, не відображає вповні всього, що являє собою Зелененька як текст. Є підстави вести мову і про пасіонарність особистості, і про мультимодальність та полікодовість її письма, що, вочевидь, виросло над імагологією та країнознавством. Напередодні повномасштабного вторгнення в Україну вийшла друком п’ята збірка лірики Ірини Зелененької “Васильки” (із наголосом на другий склад), повна віршованих оповідей про героїв і героїнь ряду важливих національно-визвольних кампаній. Центрує книгу образ героя-сучасника, відважного воїна-захисника, який вправно володіє найсучаснішою стрілецькою зброєю, приймає майбутні виклики й дослухається до Божого промислу (наче типовий відчаюга-фаталіст) лише через інтерпретацію з жіночих уст. Про це в циклі “Слешер”, у медитативно-портретних забавках: “Boogie-Woogie”, “Зима на Замтості”, “Запрягаю воли твоїх брів”. Згадує Ірина Зелененька і бойових генералів, і наймолодших солдатиків, котрі рушали на фронт, ледь розмінявши вісімнадцять: “Кульчицький на Карачун-горі”, “Шльоцик”. Поеми “Богун у Вінниці”, “Апостоли”, “Франкові летуни”, “Щедрівка для Леонтовича”, “Сидить Петлюра серед Вінниці”, “Генерал Гандзюк у Києві”, “Лідія Литвяк”, у яких детально виписано легендарні образи реальних героїв і мучеників кількох кардинальних в історії Європи діб (Гетьманщини й визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, доби УНР і ІІ світової війни), напевно, тепер сприймаються, мов чудові прелюдії та увертюри до того, яким стало письмо Ірини Зелененької з 2022 року, поліфонічним, сонатним, для великого симфонічного оркестру. Бо це вельми густе письмо, у якому немає нічого зайвого, і воно забирає читача повністю, поглинає й не відпускає до останнього слова, як і війна, – ніби авторка виходить у зачистку після пристрільного вогню. І при цьому Ірина Зелененька не мудрагелить заради пафосу чи самореклами, а

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин