Пошта “СП” · “Багато хто з нас просто не уявляє, який неоціненний скарб дав нам Господь, волею якого ми тут живемо і будемо жити й далі”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Правдивий голос Українського радіо На 69*му році життя відійшов у засвіти відомий журналіст Іван Діденко
Слово Просвіти, №49–50 за 2024 рік
Ми рідко зідзвонювалися, ще рідше бачилися. Він чомусь не приходив на наші традиційні “п’ятирічки”. Тому в моїй пам’яті лишається таким самим, як на знімку 1983 року, – на першій зустрічі нашого журналістського курсу – через п’ять років після закінчення Шевченкового університету. Іван прийшов з квітами, які дісталися мені. Другий зворушливий сюрприз чекав у ресторані. Коли після численних тостів настала черга “вальсу”, з Іванового магнітофона полинув бентежний голос Сальваторе Адамо. Він зателефонував, коли почалася Велика війна. “Ти в порядку? У вас же там прильоти…” Цікавився, якими інформаційними ресурсами користуюся, звідки дізнаюся про новини. Надсилав відео, які маю подивитися. Радив, яких експертів слухати. А на день народження я отримала фоторепортаж із ташанського обійстя. На знімках біліли анемони і жовтіли ромашки, тішили кольорами лілії і троянди, цвіла вишня і червоніла малина. Їжачок, очевидно, пущений сюди на прожиток, хазяйнує коло миски. “А ще багато котиків приходить, птахи різні прилітають, – додає автор. – Маємо 0,5 га. Є де розігнатися…” “Але, схоже, ніколи розігнутися”, – кажу я, поглянувши на чисті й підгорнуті картопляні поля, на рівненькі шнурочки зеленої цибульки, на турботливо прикриті сіткою грядки городини. “Та ні, воно в мене саме росте”. У цей “родовий маєток” дружини, я думаю, його кликав, перш за все, одвічний обов’язок перед землею. Сільський хлопець, сам родом із Таращанського району, теж із цієї сторони, він умів і працювати на землі, і цінувати її. За що й шанували. Громадська організація “Ташань імені Віталія Краснюка” – земляка ташанців, майора СБУ з позивним “Сокіл”, який загинув на Чернігівщині, засвідчила цю пошану, назвавши у прощальному слові Івана Олексійовича Діденка знаменитим своїм сусідом, людиною з великої літери, патріотом нашої Держави, другом і однодумцем. …Несподівано Іван обізвався з Відня: “Приїхав до дочки, зробили пару операцій”. Скаржився, що ні в магазинах, ні в кафе майже нічого немає дієтичного. “Бурячка червоного столового хочеться, відварити та на тьорочку… Але його просто немає в продажу! Злидота…” Упізнаю діденківський гумор, коли сміятися треба не зразу. Одне слово, в Австрії йому було некомфортно. “Хочу пошвидше вирватися з цього пекла. У нас вдома найкраще. Куди цій Європі до України! Багато хто з нас просто не уявляє, який неоціненний скарб дав нам Господь, волею якого ми тут живемо і, сподіваюся, будемо жити й далі. Але для цього треба дуже любити свій край, зміцнювати його з усіх боків, робити його кращим, заможнішим, не продаватися одвічним ворогам, боро-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
