Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гостя “СП” · “Щоб діти читали, потрібна мотивація або яскраве враження”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Тетяна Винник: “Це така насолода – працювати з дітьми, які люблять книжку”

Слово Просвіти, №49–50 за 2024 рік

З читачкою у Братиславі – Тетяно, останнім часом ви багато їздите Європою і зустрічає2 теся з українськими читачами. Світлини з цих зустрічей свідчать про те, що діти вас чекають, чита2 ють і шанують. – Ми з сином живемо у Братиславі, тому мене часто запрошують у різні українські приватні та суботні школи. За цей рік мені довелося побувати, крім Словаччини, ще в кільках містах Австрії, Угорщини, Словенії, Італії, Швейцарії, Чехії, Польщі, Литви та на Кіпрі – і скрізь є потреба в живому спілкуванні та читанні українських книжок. – Сьогодні все частіше чуємо, що діти не читають книжок. – Багато хто з учителів і батьків діляться своїм болем, що діти не читають. Проте мій досвід зустрічей із дітьми молодшої школи і підлітками демонструє: щоб діти читали, потрібна мотивація або яскраве враження. Таким яскравим враженням для дітей часто є зустріч із письменником. Коли дитина може побачити живого автора, а не людину на портреті, коли можна поставити запитання, обійняти, взяти автограф в автора – такої ж живої людини, зробити селфі, яке дитина показує потім друзям і родичам, мовляв, живий автор приходив до нас у школу, і в мене на згадку лишається книжка з автографом. Це та яскрава емоція, яка є поштовхом зацікавитися читанням, взяти до рук книжку. Деякі діти підходили до мене і запитували, чи можна доторкнутися до моєї руки, вони не вірили очам, що біля них авторка книжок, які вони читають у школі. На фестивалі у Братиславі до мене підійшов тато з дівчинкою років 10-12-ти і запитав, чи є у мене продовження книжки “Моя мама схожа на Саскію”, Видавничий Дім “Букрек”, бо, виявляється, це перша книжка, яку прочитала донька самостійно і їй би хотілося прочитати продовження історії про дівчинку-підлітка. Інша історія про хлопчика з Ніжина, який певний час навіть лягав спати з книжкою “Добрик і його пригоди”, Видавничий центр “Академія”, довго не розлучаючись із повістинкою. А вчителька розповіла, що з Добриком її перший клас вчився читати. Потім мені написала одна мама, що її син десь прочитав, що вже є продовження. Продовження немає, на жаль. Інша історія з Литви, коли вчитель поділився враженнями про свою ученицю, яка не любила читати, а мої книжки після нашої зустрічі вона читає і ділиться враженнями! А повідомлення з Праги про те, що діти після нашої зустрічі у школі так захопилися читанням, що тиждень у школу приносили придбані книги з автографами і розглядали разом на перервах “Космічну пригоду Талалайка” чернівецького видавництва “Букрек”. Книжка “Місто на вікні”, Видавництво Маmіnо, особливо цікавить дітей, коли я розповідаю реальну історію з життя про хлопчика, який врятував життя своєму братику, помічаю, як в очах дітей зблискує вогник любові до своєї сім’ї і своєї країни. Книжка дуже гарно продається, бо вона про дітей і актуальний для них досвід. У Любляні після зустрічі, коли вже вийшли із аудиторії мама із сином, потім повернулися і купили книжку. “Це тобі на Миколая”, – сказала мама, хлопчик був дуже задоволений. Вчитель пояснила, що мама сама його виховує, хлопчик вчиться грати на скрипці, на концерти збирати дитину дорого, але вирішили книгу купити як подарунок. Дякую таким мамам, я знаю, яка то буває розкіш – купити нову книгу, бо свого часу мала такий досвід: купувала книги сину, обмежуючи в чомусь себе. В Італії в одній зі шкіл до хлопчика прийшла мама, бо він жив із татом, і дала гроші на кишенькові потреби. Коли син побачив “Місто на вікні”, дуже захотів цю книжку, мама переконувала, чи буде він читати (такі випадки, на жаль, часто трапляються, коли замість заохочення мама відмовляє купувати книгу, а потім дивується, чому дитина не хоче читати книжки!), хлопчик вагався, бо мама наполягала добре подумати, а потім взяв у руки книжку і купив її. Книга “Місто на вікні” чутливо сприймається дітьми. Історії з України, Болгарії, Польщі, Кіпру, Словенії, Словаччини, Угорщини, Австрії, Швейцарії, Литви, Італії, Чехії, де я була на запрошення вчителів, коли діти із захопленням читали книги після зустрічей, ще раз демонструють: якщо вчитель зацікавлений у тому, щоб діти читали, і докладає зусиль, діти читатимуть! Були випадки, коли діти просто крали книжки, ніхто, звісно, не розбирався, у кого ті книжки… Про що це свідчить?! Книжку дитина купила б, якби їй дали кошти. Є батьки, котрі не вважають, що читання книжок потрібне дитині. На зустрічі з читачами у Празі Одна вдома є – і вистачить. Таке іноді теж доводиться чути. – Так, домашнє виховання також має значення, а потім батьки дивуються: чому дитина не хоче читати… – Важливо купувати дітям книжки, доки вони хочуть їх читати. Тому що приходить час, коли з’являються інші інтереси. В такому випадку, якщо дитину не привчили читати, зробити це набагато важче не з дитячого садочка. І ще такий момент: я помітила, коли даруєш книги, вони знецінюються, тому важливо, аби книги купували. Таким чином до книги з’являється повага. Напевно, якби мені такі історії розповіли, я не повірила б, проте… Були неприємні історії, коли сам вчитель переконував дитину не купувати в авторки книжку, бо “добре подумай, чи ти будеш її читати”. Цей діалог був на моїх очах. І це все – поруч із тими вчителями, які першими йдуть купувати книгу, залучають до цього своїх учнів. Таким чином можна виплекати покоління, яке читає, яке ставиться до книги як до цінності, а не до непотребу, який валяється під столом у боксі, яке поважає чужу працю. Адже книга створюється багатьма людьми – письменником, художником, редактором, коректором, верстальником, працівниками друкарні, видавцями, які вкладаються фінансово в українську книжку в цей катастрофічно непростий час - усі ці люди заслуговують, аби книгу як продукт поважали. – А ви пам’ятаєте свої книги з дитинства? – Особисто в мене збереглися усі книги з автографами письменників, які приходили до нас на зустріч у школі та університеті. А ще я й досі пам’ятаю “Кобзар” Тараса Шевченка, який був у мене років із двох. Біла книжка з дівчинкою, що плине на човні, яка так і називається “Плине білий човник”, яку я дуже любила, ця книжка збереглася й по сьогодні. А найбільше я любила, коли мені читали “Горобчика-розбишаку” Марії Пригари, я завжди плакала, бо мені було школа того розбишакуватого горобчика. – Ви згадали повість для дітей “Моя мама схожа на Саскію”, розкажіть, що спонукало вас почати писати для підлітків? – У мене в житті був період, коли я працювала в одному із приватних ліцеїв Києва – викладала зарубіжну літературу. Дуже цікавий досвід. Це така насолода – працювати з дітьми, які люблять читати! В одному з класів було дві п’ятикласниці, вони приносили книги, які читали на вихідних поза шкільною програмою і ділилися зі мною прочитаним. Ці дівчатка ще й писали казки. Якось попросила принести до школи їхні твори, відредагувала по казці та надрукувала у журналі “Крилаті”, в якому на той час ще була головним редактором. Не знаю, де зараз ті дівчатка, це ж минуло років шість напевне. Але вони були дуже задоволені цією подією. Така подія для них могла бути не тільки стимулом для читання, але й для подальшого розвитку у сфері літератури. Викладала я також у шостому, сьомому й восьмому класах. У сьомому класі була дуже цікава дівчинка на ім’я Олександра. Вчилась вона погано, тобто вчила тільки те, що хотіла. На уроках малювала, але коли я її запитувала, коли потрібно було висловити свою думку, дівчинка дуже добре розмірковувала. І було дуже цікаво спостерігати за ходом її думок. Саша любила говорити про образ дружини Рембрандта – Саскію. І мені запам’яталась ця історія спілкування. Так виникла Саскія у моїй повісті для дітей “Моя мама схожа на Саскію”. Книжка не про Саскію, звісно, а про дівчинку Марійку, у якої розпочався період дорослішання, а він не проходить без дискомфорту. Підліткові комплекси, дисгармонійне світовідчуття, викривлене сприйняття власного тіла, непорозуміння з мамою, булінг, з яким дівчинці доводиться зустрітися у школі, перше кохання, питання самореалізації та ствердження себе у колективі, питання етики булінгу в соцмережах та на ютуб каналі. Образ Мари проходить суттєву еволюцію, що цікаво спостерігати у динаміці сюжету. Книжка полюбилася дітям, що приємно. Буває, що до мене підходять батьки, які купували цю книжку дітям, і дякують. – Ви дуже любите демонструвати у своїх книжках багатство української мови – я маю на увазі твою повість для дітей “Відлуння нашої хати”, де головний герой хлопчик2відлуння Талалайко розмовляє приказками та прислів’ями, а ще там є чудова підбірка синонімів до слова “талалаїти”… – О, це улюблена справа дітей – рахувати рідковживані синоніми до слова “талалаїти”, себто базікати, язиком молоти. Книжка пережила вже третє перевидання, якщо я не помиляюся. І на замовлення директорки видавництва “Букрек” Дарини Максимець було написане продовження. Дарина Сте- На зустрічі з читачами в Болоньї панівна якось зателефонувала і повідомила, що дітям дуже цікаво знати, що буде далі з головними героями книжки. Так з’явилося продовження “Космічна пригода Талалайка”, де головний герой також продовжує переповідати українські фразеологізми, але в цій книжці читачі разом із героями мандрують Сонячною системою – вони дізнаються, що таке хмара Оорта, що таке космічні пейзажі, сонячний вітер, як погода на землі залежить від космічної погоди, чому вага тіла однієї й тієї ж людини на різних планетах буде різною, яку планету називають Смугастий кіт, яка планета грається у піжмурки з сонцем, хто така близнючка землі та багато інших цікавинок. Для мене важливо, щоб книги були не просто цікаві, а пізнавальні. – У вас є ще й вірш “Метелиця”, який у соцмережі викликав дискусії. Одні дякували вам за цей текст для дітей, який ілюструє масштаби вживаності нашої мови, а інші писали, що об синоніми можна зламати язик… – Так писали люди, які не люблять мову. Їх було мало, це тішить. Для того, аби пояснити багатство мови – необхідно цікаво подати матеріал, а вірш – це така форма, яка дозволяє проілюструвати синонімію в нашій мові захопливо і цікаво. Одна жінка написала, що у дитини може бути комплекс неповноцінності після прочитання такого вірша, я довго сміялася. Звідси виходить, що все те нове, яке дізнається дитина, це загроза самооцінці. Повний маразм. Вона наводила якісь приклади з психології, але уся та теорія з практикою немає нічого спільного. А практика показує, як дивуються і захоплено рахують нові слова-синоніми діти, як вони вражаються тим, що українська мова має так багато слів-відповідників. І цим усім багатством ми можемо користуватися у своєму повсякденному вжитку! Часто пишуть мами і бабусі, які купували книжку “Відлуння нашої хати”, і діляться досвідом – вдома вони засновують цілі традиції сваритися, миритися, хвалитися, як головний герой Талалайко, котрий розмовляє фразеологізмами та синонімами до слова “талалаїти”, себто говорити. І ці традиції в родинах – приклад того, що мова живий організм, а книжка також живе серед своїх читачів. І це для мене як авторки важливо. Повертаючись до “Метели-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин