Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-простір · “Мене захоплює процес створення складної динамічної нарації, саме так відчуваю адекватність нинішньому часопростору”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Альтернативне мистецтво

Слово Просвіти, №49–50 за 2024 рік

– Пані Олено, розпочнімо ін2 терв’ю з найсвіжішої новини у ва2 шому житті – арт2ярмарку “TRYST/NOMAD” в Торранс Арт Музеї округу Лос2Анджелес. У фейсбуці поширюють відео і фо2 тографії експозиції групи Open2 O’pen$ за вашої участі. Чи важко було потрапити українцям на між2 народну арт2подію в Америці? – Нас запросили і ось чому. В Україні є те, що суголосне розвиткові сучасного мистецтва у світі, а саме безцензурна вільна творчість, прагнення свободи вираження та відстоювання принципів свободи в боротьбі з авторитарною державою. Про це мені розповів Макс Преснейл, головний куратор Торранс Арт Музею, який пояснив, чому на міжнародний арт-ярмарок з 23 по 25 серпня 2024 року було запрошено дві мистецькі групи з України, разом із представниками Албанії, Нідерландів, Румунії, Швейцарії та інших європейських країн, а також з Австралії, Мексики, Японії й Америки. Музей ТАМ спеціалізується на альтернативному мистецтві тих, хто прагне донести актуальні меседжі, що виражають час, але не мають підтримки державних інституцій. Міжнародний форум TRYST/NOMAD зібрав майже понад тисячу творів, розташованих на трьох поверхах: на одному поверсі TRYST (слово означає “зустріч”), на двох інших – NO- MAD (що означає “кочівник”). Цьогоріч на арт-ярмарок запросили з України групи Open- O’pen$ та “Інститут Автоматики”, що стихійно самоорганізувались у Києві. Мені довелось презентувати, окрім своїх, твори учасників Олега Харча і Вальдемара Клюзка, які не змогли приїхати. Так само художниця Лідія Мороз, окрім своїх, демонструвала твори ще трьох авторів “Інституту Автоматики” – Максима Мазура, Андрія Підлісного, Марії Матієнко, які залишились в Україні. Експозиція нашої групи була пов’язана з рефлексією війни, але в іншому звучанні. Учасникам групи OpenO’pen$ притаманна іронічність, необмежена свобода, спільна позиція у протистоянні ворожій ідеології агресора та бажанні підносити надбання української культури на світовий рівень. В Америці ми вирішили продемонструвати проєкт NOTBLURRY/Незатьмареність, підкреслюючи, що наша позиція не розмита, а досить чітка щодо подій в Україні та світі, із засудженням російської навали й тоталітаризму, з прагненням перемоги світла над злом і темрявою. Назва групи має певне антикомерційне значення, висміюючи “доларизацію” творчості. – Розкажіть, будь ласка, про вашу участь у міжнародному про2 єкті TRYST. – Мій проєкт “Десант краси /Landing of beauty” складається з 20 цифрових принтів, створених на комп’ютері (не є копіями). Твори останніх років передають рефлексії на лихоліття та енергію їхнього подолання. Композиційно це колажні сюрреалістичні співставлення різнорідних об’єктів, які ніби виринають з глибин підсвідомості й зіштовхуються з немилосердною реальністю. Мені важливо не лише передати переживання від людських втрат, жорстокості війни, обурення від безглуздості й несправедливості фейкових обмовлень, що випускає про нас пропаганда агресора й плітками поширює у світі, а й акцентувати на протидії цим руйнівним тенденціям. Візуально створюю таку колажну композицію, що не є статикою, як живопис для споглядання, а становить рухому нарацію перетворення взаємозв’язків, задіяних у композиції зображень. Так, у серії робіт “Під небом війни” із сумного стану споглядання руйнацій і могил зір переходить і поглинає іншим станом – переможним сяйвом багатобарвного неба, побудованого за ритмами українського народного орнаменту, що несе меседж вітальності. Диптих “Десант краси” не тільки демонструє вулиці Києва, позбавлені у блекаут світла, а й акцентує на фантастичному приземленні дивовижної повітряної кулі, що символізує красу, яка рятує світ. Віру в настання миру після перемоги, неодмінну побудову нових прекрасних споруд випромінюють роботи серії “Кроки до відродження”. Серії “Простір” і “Перемога світла”, які здебільшого нагадують абстрактні композиції, апелюють до конкретних авторських переживань із рятівною концентрацією на збереженні власної гідності, опору тим, хто прийшов зламати нашу волю. Кожний аркуш є трансформацією щоденникових малюнків, які завдяки фотошопу перетворюються на орнамент, а дати, помітні на малюнках, увійшли до назв. Такою медіа-трансформацією я пропоную глядачеві, як і собі, відчути катарсис перетворення страждань на світлу надію, яка зберігає особистісну ідентичність. Серія “Неоконструкції” не лише емоційно налаштовує на втілення мрій про побудову мирного життя в майбутньому, а й має конотацію до авангардного напрямку сторічної давнини. Нові конструкції нині синтезую в цифрових можливостях найрізноманітніших форм, що несуть життєдайність і спрямованість у майбутнє. Вважаю, що доля не випадково подарувала мені нагоду потрапити саме в осередок мистецтва, яке вільно розвивається як альтернативне, а не в офіційному руслі. Саме так я починала, разом із не визнаними владою неофіційними митцями, київським андеграундом 1970-х. Відстоюю думку, що відлік сучасного українського мистецтва можна вести саме відтоді, від 70-80-х, а не 90-х, як пишуть інші, коли вже закладені напрями вийшли на широкі виставкові простори. Період андеграунду вважаю не тільки цінним для нашої історії, а й повчальним для світового мистецтва. Про це ми говорили з Максом Преснейлом, натхненником альтернативного руху. Я навіть уявити не могла, що зустріну однодумців так далеко від дому, на іншій півкулі планети. Подарувала для бібліотеки музею ТАМ свою книгу “Свято непокори”, присвячену яскравим постатям української опозиції – митцям Миколі Трегубу і Вудону Баклицькому. – А як ви ставитеся до штучно2 го інтелекту, який останнім часом загрожує перетягнути на себе чи2 мало людських функцій, зокрема художні здібності? Чи продовжує2 те ви займатися цифровими карти2 нами, не повертаєтесь до традицій2 ного живопису? – У наш час слід пильніше звертати увагу на цю малопомітну межу, коли задум переходить до втілення, щоб не поміняти їх місцями й не отримати штучне втілення, що не містить людського задуму. Працюючи як медіа-художниця й спираючись технічно на допомогу комп’ютерів і програм, я дотримуюсь того ж відчуття, коли я писала живописні картини, – довіряти своїй інтуїції й баченню, вишукувати свій стиль з глибин самопізнання, а не повторювати створені до мене. Нерідко в колажі вставляю фотофрагменти з власного живопису в якості автографа. Але повернутись до традиційної картини не маю бажання, іноді пишу “картину маслом” й беру як основу для подальшої трансформації на фотошопі. Мене захоплює процес створення складної динамічної нарації, саме так відчуваю О. Голуб. Перемога світла43. 2024. Цифровий колаж адекватність нинішньому часопростору. – Пані Олено, чому ви вважає2 те, що нинішній стан сучасного мистецтва бере початок у далекому минулому? Розкажіть про діяль2 ність творчого угруповання 19902х років “Біла ворона”, в якому ви брали участь. Які устремління від2 різняли вас від тогочасних рухів “Паркомуна” і “Живописний запо2 відник”? – Насамперед із власного досвіду. Найбільший підйом творчого натхнення я відчувала в молодості, у виставках андеграундного об’єднання “Рух” (1977–1978), це була сама свобода, прагнення оновлення, злет задумів. Звідти йдуть мої ціннісні пріоритети, яким я не зраджую й донині. Згодом брала участь у неформальному об’єднанні “Біла ворона”, яке демонструвало молоде мистецтво в київському кінотеатрі “Зоряний”. То був гучний форум з незвичним живописом, інсталяціями, перформансами, виступами музичних гуртів “Табула раса”, “Перон”, “Er.Jaz”, що проходив на двох поверхах, з грудня 1988 року до першої половини 1989 року. Маніфест, що наголошував на свободі й незалежності мистецтва, надрукував 5 грудня 1988 року скульптор і перформансист Володимир Архипов, член арт-групи “39,2°”, яку тоді ж заснував Юрій Вакуленко разом із Костянтином Самойленком, Олександром Кузнецовим та Рафаелем Левчиним. Афішу створив Василь Гайчук (1955–2010), зобразивши білим контуром ворону на тлі Чорного квадрату Малевича. Приблизно в той час виникли групи “Паризька комуна” та “Живописний заповідник”. Пані Олеся Авраменко називає у своїй книзі “Паркомуна &…” зазначене об’єднання “гарячою хвилею українського живопису”. Продовжуючи аналогію, уявляю наше угруповання “гострим білим гребенем української нової хвилі”, оскільки тематика творів “Білої ворони” має певну загостреність у соціально-критичному напрямку, швидкої дії без широкого афішування. Митці одного покоління, але маємо розбіжності, починаючи з освіти й статусу. Як відомо з численних публікацій, “Паркомуна” і ЖЗ сформувались на седнівських пленерах 1988 і 1989 років, організованих за сприяння Спілки художників України, молодіжну секцію якої очолював Тіберій Сільваші, тобто вони мали офіційний статус митців, хоч і не дуже схвалюваних компартією. Учасники “Білої ворони” та Нещодавно художниця і мистецтвознавиця Олена Голуб взяла участь в арт-ярмарку “TRYST/NOMAD” в окрузі Лос-Анджелес, США, – проєкті Торранс Арт Музею (ТАМ), який спеціалізується на підтримці альтернативного світового мистецтва. Ми поспілкувалися з мисткинею про історію й сьогодення мистецтва, зокрема, про події, у яких вона брала участь. Олена Голуб підписує книгу для директора музею ТАМ Макса Преснейла, перекладачка Ганна Голуб

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин