Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Вернісаж · “Тепло ваших рук додає мені наснаги і впевненості, що я йду правильною дорогою та роблю важливу справу”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Живописний реквієм митця

Слово Просвіти, №49–50 за 2024 рік

У муніципальній галереї Деснянського району столиці триває персональна виставка народного художника України, лавреата Шевченківської премії Валерія Франчука “Осмислення”, присвячена пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Всі представлені роботи входять до циклу “Розгойдані дзвони пам’яті”, над яким митець працює вже тридцять п’ять років. За цей період відбулося близько п’ятдесяти виставок художника в Національному художньому музеї, Національному музеї літератури України, Національному Шевченківському заповіднику, музеях Хмельницького, Сум, Рівного, Херсона, Дніпра та інших міст України. А також у Музеї Берлінської стіни, Польському сеймі, виставкових залах Угорщини, Італії, Греції та ін. На новій виставці представлено 22 роботи. Серед них – триптих “Косарі з пітьми”, картини “А мальва цвіте”, “Пієта”. Отже, слово Валерію Франчуку: “Проріс із зерна Святого письма”, – так свідчив Григорій Сковорода про свій “Сад Божественних пісень”. А от з пам’яті моєї мами Марії Броніславівни Кобилянської-Франчук, з пам’ятних витоків річечки Комори, з моєї малої батьківщини – рідного Поділля – проріс мій цикл “Розгойдані дзвони пам’яті”. Сповідаюся перед тобою і дякую тобі, моя мамо. Жодного слова, якого малому мені відкрила в середині 50-х років ХХ століття про голодовку, я не забув. І як зумів, передав у своїх творах, щоб не вмерла людська пам’ять. Та чи здійснилася б ця моя праця без жертовної благості до мене моєї сім’ї? Прошу пробачення у дружини та дітей, що не зміг як чоловік і батько приділяти їм стільки уваги, скільки вони заслуговують. Бо творчість забирає весь мій час без остатку. Але повірте, дорогі мої, ваше терпіння, часом відчай, варті того, що в палітрі мистецьких творів України ХХ – початку ХХІ століття буде записаний скорботною, тривожною нотою живописний реквієм з циклу Валерія Франчука “Розгойдані дзвони пам’яті”. Він будитиме пам’ять роду українського про страшний злочин-геноцид, вчинений одвічним нашим ворогом – московитами. І спонукатиме майбутні покоління українців завжди бути на сторожі та ревно берегти нашу рідну землю, нашу національну культуру, нашу ідентичність. Дякую Всевишньому, що поклав на мої плечі таку ношу! Я не зламався, не впав у відчай. Та чи міг би створити майже триста творів живопису, графіки та скульптури, якби не відчував плече підтримки моєї дружини, порадниці і помічниці Полі. Це вона відреклася від своєї творчості, щоб я міг так активно працювати. Уклінно дякую за жертовність, за терпіння, моя доле! Окрема сердечна повага та подяка голові Національної асоціації дослідників голодоморугеноциду українців Олесі Олександрівні Стасюк за сприяння та допомогу у виданні довгоочікуваних сигнальних примірників альбому про найстрашніший злочин комуно-деспотів проти України. Дякую за її вагомий внесок у дослідження і ознайомлення світового співтовариства з цим нечуваним в історії планети актом людиновбивства в мирний час окремої нації. Адже десятки мільйонів українців і на дев’яносто перші роковини все ще не відспівані по-християнськи, і з небес благають – пам’ятайте про нас! Чи зміг би я пройти цю дорогу, якби всі ці довгі та складні роки й десятиліття не було зі мною друзів, побратимів і славної “Просвіти” – Павла Михайловича Мовчана, Любові Василівни Голоти, Георгія Георгійовича Філіпчука та багатьох інших щирих і відданих

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин