Сторінка · с. 12сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №50 за 1998 рік
Слово Просвіти, №50 за 1998 рік
чн
значна 1
і завьіййі Чо оди о вай Зв коні же зер
«М
ані ьо ін з
Слово ПРОСВІТИ
У продовж тисячоліть територія сучас-
ної України знала чимало народів і племен, серед них і найдавніші, заф
часному Криму, римський історик | ст.
Пліній Старший нараховує понад три де-
сятки різних племен. В Україні, без
перебільшення, відбилися глибинні явища слов'яно-іранських, кельтськослов'янських, тюрксько-давньоруських та інших взаємовпливів і взаємозв'язків. Проте Північне Причорномор'я характеризується не лише цими взаємозв'язками. Як слушно зазначає український дослідник Олексій Стрижак, «сучасна наука, очевидно, ще до кінця не збагнула як грандіозності, так і сміливості тих так званих індоарійських лінгвістичних (і не тільки!) проблем Північного Причорномор'я, які щойно встали на весь зріст перед численними дослідниками його старовини» (ЕЛЕ; 12). Інший дослідник, уже російський, Олег Трубачов, і собі додає: «Безсумнівна за всіх можливих коректив наявність іранців у Північному Причорномор'ї легко може викликати також думку про стародавню наявність десь у часовій і територіальній близькості їхніх індоарійських родичів, праїндійців» (О синдах, 41). Збірник «Гідронімія України в її міжмовних | міждіалектних зв'язках» коротко резюмує: «Так чи інакше в центрі гідронімної системи Скіфії виявився новий аспект міжмовних зв'язків найдавнішої доби, який веде нас не тільки в сіндо-меотський світ Азово-Чорномор'я, але й у таємничий світ індоєвропейської прабатьківщини, місце якої шукають у Північному Причорномор 'Ї, звідки давно вимандрували предки сучасних індійців та іранців, перетнувши Північний Кавказ, береги Каспію, Середню Азію...» (ГУ, 19--20).
Проте, як виявляється, предки сучасних індійців не всі залишили територію Давньої України -- частина їх лишилася і взяла активну участь в етногенезі українського народу. Вважається, що індоарійці вирушили в далекий шлях до Індії в середині ЇЇ тис. до н. е., але їх постійно згадують пізніші джерела, зокрема той же Геродот, коли кажев У ст. дон. е., що скіфи, які жили в Тавриці, по льоду переїжджають через Боспор Кімерійський (Керченську протоку) до Сіндики на Таманському півострові (Геродот, 194); а пізніший автор, Гезіхій, відзначає, що «сінди -- Індійське плем'я». Численні сіндо-меотські, тобто індоарійські, племена входили до Боспорського царства, могутньої колись держави на Півдні України; держава ця існувала впродовж майже тисячоліття, починаючи з МІ ст. дон. е., а столицею
п було місто Пантикапей, пізніший Кер-
чев ії теперішня Керч. Посвячувальні боспорські написи зберегли чимало свідчень саме про ці сіндо-меотські племена, особливо з ЇМ ст. до н. е. Вони включаються до титулатури боспорсь-
ких царів Левкона | (389-349) та його сина Перісада І (344-311). Так, у написах
1037 та 1038, знайдених на Тамані, Лев-
кон | означається як «архонт Боспору й Феодосії, цар псесів» (КБН, 599--600). Напис на мармуровому постаменті, знайденому в Керчі
сіндів, торетів, дандаріїв |
1843 р., мовить: «Левкон, син Перісада,
відбувши термін свого жрецтва, присвятив цю статую Аполлону Лікарю, при Перісаді, синові Спартока, архонтові Боспору й Феодосії, цареві СІндів, усіх меотів : фатеїв». Цей напис під Мо 25 у «Корпусі боспорських написів» датується ЇЇ ст. дон. е.
Напис Ме 39 на плиті з білого мармуру, знайдений у Керчі, повідомляє: «Великому цареві Аспургу, другові рим-
лян..., який царствує над усім Боспором, Феодосією, Сіндами, меотами, тарпитами, торетами, псесами й танаїтами, який підкорив скіфію і таврів». Датується напис | ст. до н. е., оскільки роки правління
Аспурга - 8 р. дон. е. - З8н. є. Подібних написів пише в КБН -- два
десятки. Показове й те, що на деяких із
них зафіксовано й імена, пов'язані з етнонімом сінд и. Так, напис Мо М реудь яким знайдений у Анапі й нині зберігається в Керченському музеї, подає серед переможців спортивних змагань на честь Гермеса сім носіїв імені Сін д тачотири- Сіндок. Щев одному написі фіксується ім'я Сіндей.
Окрім сіндів, особливе зацікавлення викликають у цих написахдандарії, що теж відносяться до сіндо-меотських племен. Як засвідчують давні джерела, жило це плем'я на території від Меотиди (Азовського моря) до Кавказу. Першу згадку про нього знаходимо ще в Гекатея Мілетського (бл. 546-480 рр. дон. є.) - давньогрецького історика, географа м мандрівника. За ним, дандарії жили поруч із сіндами. У своєму «Житті Лукуппа»
- В
іксовані античними авторами. Лише в Тавриці, су-
Плутарх (І ст. до н. е.) згадує вождя племені дандаріїв на ім'я Дандарій, з чого видно, Що місцеві ватажки нерідко мали імена, які збігалися з назвою племені. Згадує про дандаріїв і римський письменник Тацит (бл. 55--120 РР.н.е.), який пише, що саме в дандаріїв знайшов 49 року притулок цар Мітрідат. Пліній, римський ученим І діяч Ї ст. згадує дандаріїв як «назву народу в області нижньої Кубані и Меотиди».
Залишили дандарії сліди і в назвах. На березі Кубані засвідчено топонім Дандарій. Таку ж назву засвідчено й на березі Бузького лиману, причому показово, що в давнину І Південний Буг, іКубань називалися однаково -- Гіпаніс.
З дандаріями пов'язують так звану Тендрівську косу в Криму, інакше Тендру. У тому ж Криму, на його південно-західному узбережжі Птолемей у ЇЇ та Амміан Марцеллін у ІМ ст. знають місто
Брахма
тттутутФтортУтТттт т Р чер раФачрру
Дандака, одне з трьох найбільших тогочасних міст Таврики. Така ж сама назва- Дандака-- фіксується в обох давньоїндійських епосах -- «Махабгараті» и «Рамаяні».
Таким чином, дандарії згадуються в різних писемних джерелах упродовж усього античного періоду, що охоплює майже тисячоліття, починаючи з МІ ст. дон. е. А топоніми, пов'язані з ними, поширені від Кубані до Південного Бугу, включаючи й Крим, тобто в ареалі розселення сіндомеотських племен, які складали вагому частку населення боспорського царства. Певний час вважалося, що дандарії -- народ не зовсім виразного походження, який у давні часи жив здебільшого на берегах Меотійського озера, нинішнього Азовського моря, а також у гирлах Південного Бугу й Кубані. Що й відбилося на тлумаченні ціє! племінної назви.
8. |. Абаєв, відомий скіфолог, вважає, що дандарії на обох Гіпанісах, тобто Південному Бузі й Кубані, одне й те саме плем'я, г відносить їх до іранських племен. Тому відповідно й тлумачить етнонім, виходячи з матеріалу іранських мов. Він розкладає його на компоненти дан Ж дар, де першими компонент, на його думку, спільний з компонентом, що міститься в назвах річок Північного Причорномор'я -- Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро. І, отже, має значення «вода», «ріка». Другий компонент, дар, означає «держати», «тримати». Тобтовесь етнонім дандарії, за Абаєвим, пояснюється, як «ті, що тримають ріку», «річкодержці» . Оскільки, мовляв, дандарії жили на Кубані й Південному Бузі, тому й володіли землями, що прилягали до цих обох річок.
Інший дослідник, О. М. Трубачов
прихильник індоарійської приналежності дандаріїв. Саме він з'ясував, що це плем'я жило не тіЛьЬКИ в азово-надкубанському, але й дніпро-бузько-надчорноморському регіоні. Ї саме він звернув увагу на те, що кримська Дандака має свого Індійського двійника. Отож О. Трубачов дещо по-іншому витлумачує етнонім дандарії, виходячи вже з матеріалу індійських мов. Він і собі розкладає його на два компоненти, алевже дандіарії, де перший компонент, за Трубачовим, має значення «очерет», «кОмиш», а другий -- «арії». Тобто весь етнонім, за Трубачовим, несе значення «очеретяні арії», «арії, замешкувані біля очеретів / комишів». На підкріплення своєї думки дослідник додає, що через багато століть татари називали місцевих козаків «сарикамиш казаклер», тобто «жовтоочеретяні козаки».
Таким чином, обидва дослідники ро-
зходяться в думках як щодо етнічної приналежності дандаріїв, так і щодо походження і значення самого етноніма. А коли так, то виникає необхідність шукати додаткові свідчення на користь тієї чи тієї версії. Або давати якесь компромісне чи й зовсім одмінне тлумачення етноніма.
| саме індійський матеріал дає безліч свідчень на користь індоарійської приналежності дандаріїв. Компонент дан д (санскритське данд а), вдало виділений О. Трубачовим, входить в індійські імена, епітети богів, етноніми й топоніми, важливі соціальні терміни й поняття. Божества Вішну, Крішна, Шіва та Яма мають епітет Данда. На означення цих богів вживалися і двоосновні імена, які згодом стали популярними чоловічими іменами 1 в яких одним із компонентів було дан д а: Дандапані, Дандахаста, ДандаїбіпрптуоД'а'Ндатхама, Дандекар, Дандін тощо. Скажімо, поет МІ--МІЇ ст., автор першого санскритського прозового роману «Даша-ку марач-чаріта» («Пригоди десяти юнаків») - Данд ін; роман цей переклав ще на початку нашого століття перший український санскритолог Павло Ріттер (1872--1939), хоча вийшов наприкінці 20-х рр. у Харкові. Ім'я Дандапані має сучасний тамільський письменник Джеякантан, котрий під враженням Шевченкової «Катерини» написав роман про сучасну індійську жінку, що двічі виходив і українською мовою. Давньогрецький історик Арріан (96-175рр.н. е.), описуючи похід Александра Македонського до Індії, згадує про зустріч полководця з Дандамісом, представником однієї з індійських філософських течій.
Це також важливі соціальні терміни на означення царя: дандадгара, дандапа, дандін тощо. А також данданетрі -- «воєначальник», дандадгіпа -- «верховний суддя», данданіті -- «наука про управління державою», дандачакра -- «вІіЙСЬКОВИЙ підрозділ», дандасамхіта -- «кримінальний кодекс» тощо.
Санскрит подає двадцять чотири зна-
чення слова д а н д а, семантично близьких між собою: «палиця», «ціпок», «посох», «дрючок», «древко», «стебло», «корінь», «шворень», «хребет», «весло»,
«опора» таїн. (СРС, 257). Тасередцих усіх значень на першому місці стоять значення «жезл», «скипетр», «булава» як символи влади. Це слово є атрибутом царської влади, воно входить у терміни на означення богів, царів, божественних мудреців і могутніх героїв. І це зрозуміло, бо саме племінний ватажок у давні часи об'єднував У СВОЇХ руках магічну г юридичну владу Постать племінного ватажка -- князя чи царя - нерозривно пов'язана 2 уявленнями про світобудову.
Племінний ватажок виступав не пише як правитель, він забезпечував благополуччя колективу не тільки керуючи ним, а й через ритуальне дійство, зміст т форми якого суворо визначалися традицією Іі схо-
дипи до міфічних часів першопочатку всесвіту. Саме через це племінний ватажок мусив мати ми видиму для пюден відзнаку, СИимВоПп Своїх магічних та
військових функцій, яким уособлював | його зброю, : його право об'єднувати й карати. Таким атрибутом і був жезл, скипетр, посох, булава, невіддільні від поняття «ватажок», «ВОЖДЬ», «кКняЗЬ», у Тож і санскритське данда пов язується з магічною та війСськКОВОЮ владою, є їх символом. | тепер в інді довгими, розцяцькований різьбленням і бляшками, добре наолієний ціпок - неодмінний атрибут індійського селянина, особливо на сходках та всіляких урочистостях. В перші
і
повоєнні роки й на Рівненському Поліссі таким символом був довгими, у зріст людини, ціпок, що иого вручали тій хаті, З ЯКОЇ хтось мав чергувати в сільраді.
Слід сказати, що українські дандарії знаходять своїх двійників на індійському грунті. У «Махабгараті» не раз згадується країна Дандадгара, якою правив цар Дандадгара (нагадаємо, що Плутарх згадує ватажка причорноморських дандаріїв
УКРАЇНСЬКІ ДАНДАаР
ий,
наїм'я Дандарій, щоє показовою і важливою паралеллю). А коли є країна Дандадгара, то жителі її, природно,
називаються дандадгарії або дандадгарці. Назва Дандадгар а -- санскритська форма, сучасне
звучання ії, наприклад, мовою хінді - Данддар, звідким жителі - данддаріг данддари або данддарці. Тобто в такому разі маємо виняткову фонетичну відповідність українських дандаріїв індійським данддаріям.
Назва Дандадгар а справді розкладається на два компоненти: дандатдгара(хінді - данд-дгар/ / дар). Де другий компонент має значення «держати», «тримати» -- мого правильно виділив і пояснив В. І. Абаєв, виходячи з іранських мов, хочвіннаявний іВІНДІЙСЬКИХ, |в ІНШИХ ІНДОЄВропемських мовах, зокрема, в слов'янських. Перший же компонент, д ан д а, правильно виділив О. М. Трубачов, хоч і дав йому дещо одмінне від нашого тлумачення -- «очерет», «ко- АнНШЬ», Таким чинно м, їтстина лежить, так би мовити, посередині тлумачень обоз ДОСЛІДНИКІВ: ОДИН правильно визначив другий компонент, а другим - першим компонент. А весь термін дан-дадга ра /данддар/ дослівно означає «жезлодержець», «скипетродержець», у МНОЖИНІ - «жезлодержці», «Сскипетродержці». Саме таке значення мають обидва
етноніми - український да-ндарії та індиськии дандда ріїт//дандадг арії Або іншШИМмИ словами - кияни
оскільки ще у ХМІЇЇ ст. дослідник російської історії В. К. Гредіаковський рішуче констатував: «Ки и есть жезл по-славянски: з слово сие м доньтіне в употреблениим у мапороссиян сим знамением». Таким чином, дандарі!ї -- це «києдержці»» «жезлодержці», «скипетродержці», акоротше -- «Кияни». Термін данда дгара у санскриті означає ще «воїн», «полководець», «князь», «цар», тобто «Той, хто наділений києм/ /жезлом / / скипетром / /бупавою» як пом влади. Це водночас | атрибут ватажка, і мого зброя
Отже, на території України засвідчена не санскритська форма етноніма -- дан-
симВво-
дадгафра, а форма, надзвичайно Олизька до форми мовою хінді, - данз доз Б; зона, в передачі грецьких авторів, втратила одне -дм придбала
зигляду дандар Я грецький показник АНОЖИНИ -ІОЇ, ЗВІДКИ м данда ро и - «дандарії». Компонент - да р, наявний у) багатьох термінах мовою хінді на означення Діяча чи носія якогось фаху, професії, побутує і в українській мові (господар, володар тощо). Тобто форма дандар має певні ознаки приналежності до мойви хінді. Та оскільки в | тис. до н. е про Існування лха4Ови ХІМДІ не доВоОдДдиИТЬСсСЯ ГОВвОоОрити, то пишається припустити, ЩО ТУТ позначився пплив ОДдНІЄІ З простонародних мов, так званого пракриту олизької до сучасного хінді, Це може бути ДечМІ Особливості, впасти: й спов о янсСським мо ВОЛА маприклад, і, ча
структурмо хоча б мова мага 4 гі, яка має
зживання звука
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
