Історія «Просвіти» · с. 10сторінка оригіналу ↗
ТОВАРИСТВО
Слово Просвіти, №50 за 2004 рік
ТРАДИЦІЯ
Ще в позаминулому столітті на Гуцульщині, коли поважні ґазди та парубки збиралися по неділях і святкових днях біля церкви або читальні, то старанно одягалися в добре припасовану одежу: на ті часи вважалося, що, якщо людина охайно вдягнена в чистий одяг, то вона чиста в помислах і справах. Тоді навіть обговорювали кращих із-поміж себе, давали належну оцінку, а парубки особливо хвалилися один перед одним, аби звернути на себе увагу красивих дівчат. Ґазди раділи, коли їхні сини й доньки були, як тоді говорили, “на язику”, тобто хвалені. А одягнутих неохайно чи в пошарпаний одяг, навпаки, журили і з такими не спілкувалися. На добре одягненого парубка говорили: “Оце фийст штрамак!” Штрамаками називали не тільки за те, що добре одягнутий на свята, але й усіх тих, хто вів здоровий спосіб життя: був ревним християнином, брав активну участь у громадському житті села та був членом церковної двадцятки, членом “Просвіти” чи ще якогось об’єднання, що існувало на той час у селі. Щоправда, зовнішній вигляд мав бути бездоганним — інакше ти не штрамак. У часи панування на Гуцульщині Австро-Угорщини, особливо в гірських районах, дуже шанували таких людей, на них рівнялися, їх ставили за приклад, пануюча влада всіляко запобігала перед ними, а бували випадки, що й брала до уваги різні поради від штрамаків. Можна сказати, що Довбуш у цьому благословенному краю був чи не першим штрамаком, бо мав на те всі підстави, хоч і був вимушений жити в горах, прати одяг в гірських потоках і сушити його на гострих карпатських вітровіях. Серед гуцулів панувала стала традиція: коли на свята щось нове собі з одягу не постараєш та не одягнеш хоч раз на рік, а це був Великдень, то ти не є повноцінним у громаді, бо не підтримуєш “марки”, як говорили тоді. Тому, можливо, отаке штрамування один перед одним — це не що інше, як своєрідний спосіб утримати славну й дуже давню традицію гуцулів мати вбєрю, виготовлену своїми руками з домотканих полотен і тканин. Більше того, кожна виготовлена кошуля, байбарак, петик, кожушок чи киптарик мали свої окремі візерунки й нашивки. Чи не тому ще й понині ми захоплюємося гуцульськими уборами, а вишиванка на домотканій сорочці знана в горах як оберіг від усього злого. Щоб не зникла самобутня культура гуцулів та не зане-
Товариство “Штрамаки”, с. Стопчатів, 2004 рік діли куфайки та не вміли так матюкатися, як це нас навчили москалі, що прийшли після сорок п’ятого і не хотєт вступитися ще й понині з нашої України, — так резюмує вголос старійшина — штрамак Шовковий. — А що ми ходили в шкіряних постолах і чоботях, то це нам не шкодило, ми мали здорові ноги”. На всіляких святкуваннях люди з задоволенням слухають пісні у виконанні штрамаків, бо вони співають вже забуті пісні, яких ще співали в молодості. Тут є все: від давніх гуцульських коломийок і стрілецьких пісень до повстанських, в яких відчувається незнищенний дух і славна звитяга борців за волю України. А коли почнуть виспівувати жартівливих піснень, то їм позаздрять імениті хорові колективи, і молодь зачаровується тим співом. А що всі вони колись були активістами-просвітянами, то й нині поставили собі завданвав би знаменитий вислів Івана Франка “Пісня й праця — великі дві сили”. Нині товариство штрамаків обрало для себе девіз “Бог і Україна”, бо вважають, що без цього гасла вони жодного дня не прожили б. Товариство керується у своїй діяльності оригінальним статутом, а координує всю роботу обрана Рада з п’яти осіб. Тільки двоє осіб із 25 штрамаків — не пенсіонери, але ж треба було витримати певний екзамен на те, щоб їх усе-таки признали старійшини! Найстаршому штрамакові Петрові Гуцуляку, сину Михайла, пішов 85-ий рік, а він ще так гарно виспівує та при добрій пам’яті! А Василь Шовковий, син Дмитра, з селища Печеніжин у свої 83 роки ще цьогоріч у липні накосив сіна аж на двадцять копиць! Учасник двох воєн, в минулому й нині активний просвітянин, він веде
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
