Таланти і поклонники · с. 15сторінка оригіналу ↗
ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС...
Слово Просвіти, №50 за 2004 рік
Хочу розвіяти міф про те, що помаранчева революція творилася протягом літа й відбулася восени. Адже те, що ми маємо змогу спостерігати, — диво, яке свідчить про зрілість цивілізованого громадянського суспільства, і яким перейнятий світ, що вперше почув про Україну в травні 1986 р. Не просто так згадався Чорнобильський рік, бо, при всій своїй трагедійності, він дав поштовх демократизації тоталітарної системи та розвитку культури волевиявлення народу. Саме з тих часів нам дозволили... І Бог дав шанс олюднити свою свідомість. Згадайте ті дні, коли діти Чорнобиля, люди, що потребували матеріальної та моральної підтримки, отримали її як зі Сходу, так і на Заході. Наші діти оздоровлювалися, вчилися і знайомилися зі своїми однолітками, та й старшими людьми, які приймали їх за кордоном. Поверталися іншими, прагнули досконало вивчити іноземні мови, щоб писати листи до тих людей, які їх обігріли та втішили. Ці діти сьогодні — інтелектуальний і здоровий цвіт нації. Вони — на Майдані, серед тих, хто виходить на вулиці й протестує проти сваволі влади. Вони — свідомо розкуті, мало чим відрізняються як зовні, так і за інтелектуальними
Уже й пісню засудили, звинувативши в тому, що вона зомбує маніфестантів, які її слухають на Майдані, поза ним, лине з усіх куточків столиці та по всій Україні. Вчора один із нардепів від комуністів намагався у телемарафоні, який транслює ТРК “Київ”, розумувати на тему, що ж відбувається? Дійшов певних висновків і знайшов винних. Ними виявилися екрани, на які дивиться люд, що стоїть і танцює на Майдані, та музика, яка там звучить. Екрани, на думку цього депутата, і є головною причиною стійкості народу, бо вони по-
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЦЕ ІМ’Я
Ненависне для митців слово “формат” набирає здорового звучання. Вухам своїм не вірю, але останнім часом уже не раз чую по центральних каналах радіо повстанську та стрілецьку пісню. Її знають і співають здебільшого в західних реґіонах та в патріотичних колах по всій Україні під час мітингів, але вона не відома загалу. Час від часу ті ж канали радіо активно переходять на формат радянської патріотичної пісні, яку ще не забули всі, кого можна вважати представниками середнього покоління і в чиїх оселях батьки-ветерани співали “Катюшу”, “Вставай, страна огромная”, “Не думай о секундах свисока”... Тобто, як такої заборони чи обмежень на пісню для представників різних поколінь не було, хоч обмежуказують те, що робиться не лише на вулиці, а й демонструють “однобоку політику боротьби”. А головне, що дратує людину, яка звикла слухати лише більшовицькі гімни, — це музика, яка звучить зі сцени. Думаю, він її ніколи не чув, бо не слухав і не знав, що роками, десятиліттями українська молодь її полюбила, бо цікавилася тим, що робиться кращого у світі та й в Україні. Не знав цей депутат і того, що першими на сцену Майдану Незалежності в столиці вийшли ті, хто відпрацював літо й осінь по всій Україні, пропагуючи ідеї “Нашої України” серед населення всіх реґіонів, ризикуючи іноді навіть життям. Гурт “Козацькі забави” подолав неабиякі маршрути, несучи українську пісню. Крим, Донецьк, Кривий Ріг. Що вони там вислухали й витримали! А зі сцени на Майдані промовляли до тих, з ким зустрічалися на гастролях: Дмитро Гнатюк — всесвітньовідомий співак та народний депутат минулого скликанвалося звучання (самоцензура чи заборона?) національно-патріотичних пісень, із якими на мітинги виходили патріоти. По радіо ці пісні у такій кількості почула вперше. Радіо страйкує, виступає проти “формату”, який за останні вибирають за свого отамана здоровий глузд і розум. Фольклористам варто просто вийти й погуляти день-два серед людей. Там ви почуєте і побачите, а потім проаналізуєте стан справ із гумором та глуздом мас. Вони не лише викрикують ім’я свого лідера та гасла, які увійдуть в історію, вони — думають, і результати своїх роздумів пишуть на плакатах. Пригадую, що не могла пройти повз колону студентів Державного університету ня, довго за кулісами чекав своєї черги, щоб вийти до народу з піснею та словом, народні артисти Анатолій Мокренко, Ніна Матвієнко та тріо “Золоті ключі”, Неоніла Крюкова, заслужені артистки України Алла Попова та Жанна Боднарук, Анжеліка Рудницька, Тетяна Піскарьова, Галина Решетар... Це — неповний перелік, бо ще ж майже щогодини лунають над Майданом голоси Тараса Петриненка та Тетяни Горобець, Святослава Вакарчука, Марічки Бурмаки, Лесі Горової, гурту “Тартак”. Виступають капели “Думка”, фольклорні ансамблі “Дарничанка” та “Берегиня”. Гучно та голосно підспівує їм Майдан і шаленіють ті, хто так і не спромігся полюбити українську пісню, яка рятувала українців за всіх часів та тримала дух нації в негоду, на засланні та в еміграції. Про молодих, які творять сучасну естраду, яка стає все популярнішою навіть на дискотеках, уже й говорити не доводиться. Вокінотеатрального мистецтва, бо такі ж красиві вийшли! Та ще й з гаслом: “Театр і кіно — за Ющенка!!!” Вийшли, як зі сцени своїх студентських театрів чи з наймодніших магазинів та кав’ярень, щоб показати людям, які приїхали з далеких міст і сіл, що вони — з ними і серед них. Одесити привезли трохи нецензурного фольклору, який усім запам’ятався, бо заримований і в основі таїть не матюк, а літературне слово “підрахуй”.
Це до голови Центрвиборчкому одесити з властивим їм гумором зверталися, коли той протягом трьох діб не міг упоратися з підрахунком голосів. Декілька слів про наших дітей, які вже вчать нас,
старших, боротися за свої права. Не таємниця, що діти тікають на вулицю, звідки їх важко забрати, бо вони розповідають, що там — краще і роздають помаранчеві прапорці та хустинки. З ними вони біжать до школи й розповідають, що бачили на вулицях добрих і веселих людей, які пригощали їх цукерками. Вони малюють помаранчеві плакати й виставляють їх на балконах квартир, розповідають, що Віктор Ющенко любить дітей, бо у нього своїх багато… Прислухайтеся до цих слів. Дитячими вустами до вас говорить Бог. А в наметах — тепло й затишно. Там — люди різного віку, але молоді більше. Вони знайомляться, спілкуються, жартують. Поряд із молодими, які вперше на таких заходах, ті, хто прийшов із досвідом за плечима. З понеділка рекомендували одягати на ноги целофанові пакети, щоб взуття не промокало і ноги не мерзли так швидко. Серед народу працюють професіонали, які знають, як розрядити негатив емоцій, закликають до витримки, пони виходять на сцену й “заводять” молодіжну публіку, тобто, виходячи з думок “інтелектуала від компартії”, — зомбують. А це ж ті, кого зустрічають на рок-фестивалях у всьому світі — гучним сплеском овацій та емоцій. Рокери днями вистоювали серед народу, а потім, за сценою, чекали свого виступу. Тож у суботу на сцені з’явився “Вій”, а неділя була зоряною і щасливою для гуртів “Кому вниз”, “Немо”, “Друга ріка”. Юлія Лорд та співак Андрій Підлужний, що згадав свій, уже забутий, хіт “Вставай, Сонце, вставай, світ незрячим відкривай...” Майдан став найбільшою сценою України — у середу минулого тижня список бажаючих виступити перевищив триста осіб. Вони розбилися групами та атакують радіо й телебачення. Вони хочуть та будуть виступати доти, доки не настане час для творчих звитяг. Їм є з чим вийти до свого народу й вони роблять те, що треба. Їхні пісні не лякають, а підтримують
z
ський та сини покійного Яремчука. Час і народ усе розсудить. Не про них мова, бо про все це подумалося, коли на Майдані, під час концертної програми, я зрозуміла, що молодь, яка є суперпопулярною в Україні, також творить свою повстанську пісню. Пісні Тараса Чубая (“Плач Єремії”), гуртів “Тартак”, “Танок на Майдані Конго”, “Океану Ельзи” та багатьох інших — це також патріотична спадщина, але вже в озвученні нашої сучасної історії. Є й інші представники патріотичного музичного руху, тобто представники інших національностей, які працюють на відродження гідності та свідомості свого народу і його культури. В останні роки до імен татарської співачки Ельзари Баталової, гітариста й музиканта світового рівня Енвера Ізмайлова можна до-
СПОСТЕРЕЖЕННЯ міркованості. Ті з молодих людей, які пройшли скаутські вишколи, школи Пласту, спортивне виховання, також у ці дні покликані до роботи — вони складають левову частину нічної варти. Більшість із них уже стали батьками та матерями. Вони не бояться ні ночі, ні холоду, ні голоду, сміливо виходять зі своїми дітьми на вулиці, гуляють із ними серед маніфестантів. Обличчя промерзлих людей засвічуються посмішками, коли до них підходить малеча. Кожен згадує про свій промінчик сонця, який чекає його вдома. А молоді батьки виходять на вулиці, щоб показати своїм дітям те, про що їм колись розповідали дорослі мрійники — їхні Вчителі моралі та патріотизму. Зроблено цими людьми так багато, як багато нас на вулицях сьогодні, бо саме таке виховання — і спортивне, і моральне — творить диво, яке весь світ назвав Помаранчевою революцією, яка лякає лише тих, хто культивує у своїй свідомості зло та страх. Безумство хоробрих, яке оспівували колись такі ж безумні мрійники, — це не хвороба, це — ліки, які давали людині стимул до життя в усі часи.
z
Леся САМІЙЛЕНКО
МІКРОФОН тих, хто прийшов відстоювати своє конституційне право на вибір. Мабуть, товариші-комуністи вже забули, як творилася їхня історія... Під марші, гімни, що прославляли та оспівували кривавий терор. То чому ж нам не дозволяють посіяти свої сонячні, веселі, запальні та драйвові мелодії? Миє, ми святкуємо перемогу здорового глузду, інтелекту, духу нації над бандитизмом, який зробив спробу в черговий раз обдурити й залякати народ, “якого правди сила ніким звойована ще не була!” Організаторам концерту дякують усі ті, кому доводиться протягом доби танцювати на холоді: охорона, всі служби й народ, який під українську пісню витримає все, бо вона гріє його душу... І Ви це називаєте зомбуванням, панове комуністи? Чи забули рядок поезій одного з революційних поетів: “Пісня — це братство і свобода”, чи занадто боїтеся сонячних кольорів над Україною?!
Лариса БЕЗСМЕРТНА дати ще й ім’я молодої та дуже популярної особи на ім’я Ізет. Ізет Валерійович Аблязов — киянин, син військового. Після закінчення Київського університету культури та мистецтв, отримавши фах культуролога, крок за кроком виводить культуру своїх предків на європейський рівень. Крим знає і шанує свого Ізета вже давно, бо він із талановитим гуртом музикантів на основі татарського фольклору творить цікавий репертуар. А сьогодні Ізет на Майдані — разом із кримчанами, які хочуть почути та побачити його на сцені. Чекає своєї черги на виступ уже не один день, бо його душа не боїться заявити перед усім українським народом про те, що: “Крим із Україною!”
z
Л. С. Фото Ганни ОБОРСЬКОЇ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
