Палітра · с. 14сторінка оригіналу ↗
НА НЕЗАБУДЬ ШТЕРНБЕРГУ
Слово Просвіти, №50 за 2005 рік
МИСТЕЦЬКІ ПЕРЕХРЕСТЯ
“... цінність будь-якої цивілізації і будьякого вчення полягає в тому, що ми звертаємося до них у пошуках відповідей на питання сьогодення”, — зазначив Умберто Еко. Спробувати знайти такі відповіді в набутках ХІХ ст. можна на виставці “На незабудь Штернбергу”, яка, побудована на експонатах фондової колекції НМТШ та НХМУ, відкрилася у Національному музеї Тараса Шевченка. 8 листопада 160 років тому обірвалося життя непересічного художника, що йому пророкували велике майбутнє, на якого покладали надії, зокрема як на родоначальника школи живопису в тогочасній Україні. Василю Штернбергу було 27 років. Етнічний німець, народжений у Петербурзі, у 17 років він стає учнем Академії мистецтв (щойно реформований клас пейзажного живопису Максима Воробйова, який, власне, і об’єднав окремі класи — перспективного та ландшафтного живопису — в один). Наприкінці вересня 1838 р. Штернберг близько зійшовся з академістом Тарасом Шевченком. Майбутні художники навіть замешкали разом. Свідченням цієї зворушливої дружби є представлені в експозиції виставки поетові зображення, виконані Штернбергом. Це переважно портретно-побутові замальовки, позначені як тонким гумором, так і шаржовані. Відомо, що молодого митця побутовий живопис вабив нарівні з пейзажним. Рідкісну здібність до побутового жанру виявляли рисунки й карикатури, які він робив від часу вступу до Академії (дивував цим своїх друзів і викладачів). Що ж до друзів, — Штернберг товаришував переважно зі старшими. Принаймні серйозна дружба зв’язувала його з Карлом Брюлловим, а згодом, в Італії, з Олександром Івановим; там же він часто спілкувався з Миколою Гоголем. Серед ровесників найближче заприятелював саме з Шевченком, старшим лише на чотири роки. Певне, їх зріднили не лише юнацькі забави, як-от “карикатурні танці з маскарадом, в якому завжди відзначався Василь Іванович Штернберг” (за спогадами скульптора Миколи Рамазанова). Не тільки спільний побут, про що розповідає, наприклад, рисунок “Замість чаю ми поголились” (обоє друзів завзято голяться перед дзеркалом). І навіть не так те, що вирізнялись рівнем обдаровання і розумінням мистецтва. Той же Микола Ра-
ПАМ’ЯТЬ
Автопортрет. Дереворит
У листопаді на території Музею-заповідника “Личаківський цвинтар” у Львові відбулося перепоховання праху видатного українського мистця Якова Гніздовського. На церемонії були присутні відомі діячі мистецтв України, представники громадськості, влади, родичі й односельці художника. Яків Гніздовський — видатний український графік, маляр і автор праць із мистецтвознавства — помер у Нью-Йорку 8 листопада 1985 року на 70-му році життя. Урна з його прахом зберігалася в колумбарію Єпископального собору Св. Івана Богослова. Під час перепоховання на Личаківському цвинтарі виступили голова підкомітету мазанов так згадував про розмисли молодого Шевченка: “Чого він тільки не переговорив про мистецтво, чого він не роз’ясняв нам у цих незабутніх бесідах, після яких погляд кожного з нас світлішав і бажання творити стискувало груди?” Їх єднало подібне світовідчуття, яке й було основою для диференціювання мистецтва минулого, “випрацювання” поглядів на шляхи розвою мистецтва, візія його в майбутньому. Бо ще був, як сказано, третій — великий Карл. Саме з Брюлловим вони поринали у світ мистецтва ХVІІ ст., пильно видивляючись відповідей для творців ХІХ ст. У них був мудрий друг, який також не лише черпав життєву наснагу від такого спілкування. Напевне, йому теж було цікаво плекати ці юні обдаровання. А ще Штернберг, як і Шевченко, мав свою Україну, в його житті також були три літа. Три власне літа в Качанівці у Г. Тарновського, де талановитий учень працював за направленням Академії, — 1836, 1837, 1838 років. За виконані там твори художника було відзначено спершу срібною медаллю, згодом — золотою медаллю ІІ-го ступеня. Закінчив же Академію (1838 р.) Штернберг із блискучими успіхами (на розгляд Ради Академії було представлено картину “Освячензавадили певні обставини. Штернберг, як Шевченко, вмів у краєвиді відчути життя природи, дихання космосу. Та й стафаж у його творах не стільки слугує принаді композиції, — це те саме олюднення, без якого Шевченко не сприймав краєвиду як жанру. Звідси славнозвісне схрещення жанрів у доробку В. Штернберга. Це був справді новаторський підхід, який став традицією українського живопису. Два імені — співзвуччя душ, суголосся двох особистостей, яким судилося відчувати гостріше, бачити далі, розуміти глибше. Тож не дивно, що у липні 1840 р. (перед від’їздом друга — як пансіонера Академії — до Італії) Шевченко напише на примірнику “Кобзаря” (в якому Штернбергові було присвячено поему “Іван Підкова”), відомого вірша-присвяту: “Поїдеш далеко, Побачиш багато, Задивишся, зажуришся — Згадай мене, брате!” Бо це видання таки було і Штернберговим: саме йому належить єдине графічне оздоблення збірки — офорт — фронтиспіс “Кобзар з поводирем”. Але перед Італією ще — до України: “Качанівка”, “Переправа че-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
