Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

НА АРЕНУ ВИХОДЯТЬ СТАРІ ГРАВЦІ

Слово Просвіти, №50 за 2005 рік

КОМЕНТАР ВІД ЧИТАЧА Слухаючи професійних юристів, переконуєшся в їхній уявній монополії на коментування законів. Ілюзія розсіюється, коли вони починають політичні суперечки, демонструючи простолюдинам абсолютно різній навіть протилежні коментарі тих самих законів. Мов би громадянин не здатен сам прочитати закон чи Конституцію і застосувати просту логіку. От недавно змусила понервуватися доволі жорстка теледискусія на каналі “ICTV” за участю правників, політиків у справі Піскуна. Позиція присутнього Святослава Піскуна була не новою і зрозумілою. Попри все дискусія учасників телепрограми “Свобода слова” не дуже прояснила ситуацію, адже народ звик критично сприймати позицію влади, а чіткої фахової відповіді з нейтрального боку так і не прозвучало. Усі зацікавлено слухали виступ голови парламентського Комітету з правових питань пана Онопенка. У цій ситуації думка законодавця мала величезне значення. Адже кожному відчутна різниця між трудовими стосунками простого громадянина і того, кого призначає сам Президент. Аргументи пана Онопенка зводилися до того, що звільнений Генпрокурор, ставши одним із громадян, мав таке як усі право захищати власне трудове право в звичайному суді. Мовляв, ставши простим громадянином без роботи, він не мав права звертатись у Конституційний Суд. Ще раз прочитавши Конституцію, засумніваєшся в тому, що була сказана вся правда закону. Справді, після звільнення з посади пан Піскун як простий громадянин мав право вирішувати проблеми, пов’язані з умо- ПОГЛЯД>КОМЕНТАР ВІД ЖУРНАЛІСТА Звичайно, не без впливу і тверджень опозиції, що влада приховує правду, різко виріс рівень підтримки партії Януковича в суспільстві. Якщо у вересні заявляли, що за нього голосуватимуть 20 відсотків виборців, то у листопаді — 27,8 відсотка. Причому особливо різкий ріст підтримки цієї структури нині фіксується у Криму та в південно-східному реґіоні України, себто там, де спалахнуло вогнище пташиного грипу. Проте чи можна говорити про зумисне приховування владою правди? Чи, може, маємо справу з явищем відвертого саботажу? Адже ж виїзд на місце події Президента України та міністра закордонних справ і відставка головного ветеринарного лікаря України — Петра Вербицького й осіб, відповідальних за ветеринарну службу в Криму, показали, що Президент налаштований рішуче й не зацікавлений у приховуванні правди. Проте чи дізнається суспільство, де відбувся інформаційний обрив, — це вже інша проблема. Адже практично кожне звільнення з роботи людей, які працювали до інавгурації Віктора Ющенка, трактується його опонентами як політичні репресії. Яскравим прикладом цього може бути звільнення з посади Генерального прокурора України С. Піскуна. Нині факт його звільнення не тільки самим колишнім прокурором, який став ініціатором політико-правової комедії, ай такими особами, як Тарас Чорновіл, трактується як приклад політичного мучеництва. І як нагорода за це мучеництво, Святослава Піскуна записали в прохідну частину виборчого списку блоку Віктора Януковича. У полеміці (через пресу, звичайно) з міністром внутрішніх справ він сказав, що не дозволив відкрити ряд кримінальних справ проти деяких осіб. А це були люди, пов’язані з фальсифікацією президентських виборів, із сепаратистськими рухами, — викриття яких домагався міністр внутрішніх справ. У свою чергу це дало владі матеріал для відповіді на кардинальне нині запитання українців: чому бандити не сидять у тюрмах? Вони відповідають: бо прокурор Піскун зробив усе можливе, щоб бандити не сиділи в тюрмах, а мали можливість сидіти в законодавчому органі держави. І реалізувати політику, яку після поїздок до Москви оголосив Віктор Янукович, а саме перетворення України у федеративну державу, себто у країну з двома десятками автономних парламентів і урядів та надання російській мові статусу державної. Усе це непокоїть мільйони українців. Вони заявляють, що попри ряд кроків Віктора Ющенка, які викликають несприйняття, попри ряд явно одіозних імен, які є в списку партії влади, готові голосувати за блок “Наша Україна” або за блок Юлії Тимошенко. І мають намір активно боротися за тих 24 відсотки українського суспільства, яке, за даними соціологів, або ще не визначилося, або готове голосувати за ті партії, які не мають шансів подолати тривідсотковий бар’єр. Звичайно, це буде нелегка боротьба, бо ставка дуже висока. Це вибір не тільки складу парламенту. Це спроба Росії зберегти Україну в своїй орбіті. Кожен день приносить нові докази цього. Це зокрема спроба вивести російсько-українську газову суперечку на європейську орбіту. А точніше — “переконати” європейських споживачів російського газу, що вони можуть дуже багато втратити від української “непоступливості”. Однак цю непоступливість, себто відмову платити Росії утричі більше за газ, ніж це визначено договором із Росією, що діє до 2009 року, й голова компанії “Нафтогаз України” Олексій Івченко, і колишня прем’єр Юлія Тимошенко називають відстоюванням національних інтересів. Остання, вже у ранзі лідера виборчого блоку, заявила, що перед кожними виборами в Україні політизується питання поставок російського газу. Нині мало кого в Україні дивує, що комуністи і блок Януковича в газових суперечках звинувачують нинішню владу, оскільки їхнім основним козирем стала російська карта. Однак, коли у Києві рік 2005 називають роком пошуків взаємовигідних партнерських стосунків із Росією, а Володимир Путін називає його роком втрачених можливостей, то не виникає двох думок, хто насправді політизує ситуацію, хто роздає російську карту. А щодо заяв про втрати європейців від “непоступливості” українців у газових переговорах із РФ, то багато що вказує на те, що тим разом випробуваний російською стороною прийом не приніс очікуваного для росіян результату. Комісар Європейського Союзу із зовнішніх питань Беніта Фереро-Вальднер 6 грудня заявила, що ЄС не збирається втручатися в суперечку між Україною і Росією щодо умов газопостачання і транзиту. Хоча вона не приховує, що газові переговори Києва й Москви справді важкі, але вести їх повинні саме ці дві країни. І додає: “У питанні енергії і газу, на мою думку, пошуки рішення залежать від самих українців і росіян”. У грі на українському електоральному полі не тільки застосовуються шулерські прийоми, а й за стіл повертаються старі гравці. До них хочу зарахувати й попереднього президента України Леоніда Кучму, який після дев’ятимісячного мовчання знову заявив про своє політичне існування. У притаманному йому стилі він висловився щодо майбутніх парламентських виборів, заявляючи, що ще невідомо, який буде їхній результат. Себто він сподівається на перемогу проросійських сил. У перемозі Віктора Януковича він має свій прямий інтерес, може статись повернення до влади кучмівської олігархії. Тому Леонід Кучма демонструє “зацікавлений нейтралітет” у підході до виборів. Виникає закономірне запитання, як до цього реваншу ставиться нинішній Президент України, оточення якого до останнього дня не втрачало надії, що Віктор Ющенко очолить виборчий блок “Наша Україна”. Проте Президент зробив дуже важливий крок: заявив, що хоче мати можливість відстоювати інтереси всіх демократичних сил в Україні, а відтак не буде очолювати однієї з них. Це дуже знаменно — з огляду на тріумфальний вхід у виборчу кампанію Юлії Тимошенко, який вона здійснила в Палаці “Україна”. Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин