“Історія нашого, українського Донбасу загадкова й загониста, часто по-гайдамацькому непередбачувана й алогічна”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ДОНБАС ОЧИМА ЛЮДИНИ
Слово Просвіти, №50 за 2007 рік
бракувало ефективних засобів, якими вона могла б визначити політичний настрій населення, попри, здавалося б, усемогутню таємну поліцію з її розгалуженою мережею нагляду. Це тому, що фактично вся критична політична думка пішла в підпілля. Починаючи від Голодомору 1932—1933 pp. Москва, прагнучи викоренити невидимих, уявних “ворогів”, створила новий образ ворога — образ класово нейтрального “ворога народу” замість образу “класового ворога”, нав’язаного марксистською ідеологією. Приклад Донбасу свідчить, що люди створювали власні образи “ворогів”, використовуючи офіційний політичний курс у своїх цілях. Людність, яка упродовж кількох поколінь зазнавала утисків, сприймала “ворога” як об’єкт свого невдоволення і гніву. Традиційні забобони виринули на поверхню і утвердилися в народі під новою назвою: “ворог”. Невже “дитя” Донбасу Петро Симоненко чимось заперечить дитині країни, звідки сходить сонце?
ВІД УКРАЇНСЬКОГО КОРЕНЯ
Історія нашого, українського Донбасу загадкова й загониста, часто по-гайдамацькому непередбачувана й алогічна; прорахувати поведінку Донбасу наперед не нальних ознак — такий собі люмпенізований “гомо совєтікус”, який живе під землею, а на поверхню піднімається тільки для того, щоб негайно підтримати всі авантюри більшовиків. Інші політичні шарлатани, скажімо, легальний україноненависник Корнілов, який на приватизованих екранах хизується своєю ненавистю до всього українського, стверджують, що Донбас — це абсолютний еталон нового етнічного утворення, над яким попрацювали комуністичні інтернаціоналізатори — “совєтскій чєловєк”, якому не потрібні мова, культура, душа, а лише “способ общєнія”. А звідки ж тоді взявся, як не від українського кореня Донеччини, український національний поет Володимир Сосюра? Звідки, як не з Донеччини, вийшов національний мислитель, автор книги “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, яка у сімдесятих роках минулого століття пробудила свідомість у багатьох українців, за що автора запроторили до в’язниці, академік і Герой України Іван Дзюба? Звідки лицар національної честі і національної свободи, крицевий у національних ідеалах Василь Стус, закатований в совєцькому ГУЛАГу якраз перед тим, як мала зійти віща зоря над Україною? Звідки Іван та Надія Світличні — брат і сестра, чиє духовне світло, чия українськість просвітили нації дорогу на душа? Звідки вони? Не з Дикого поля, аз нашого, українського Донбасу, за яким лежить Кубань, що досі співає таких українських пісень, які ми тут, у серцевині України, позабували. Є над чим думати, братове українці. Та продовжую слухати японця, якому личить звання почесного українця, Гіроакі Куромію. Наголошую, що часто Куромія говорить про Донбас як про Донецький басейн, який захоплює і частину нинішньої Ростовської області з центром у місті Шахти. Тому коли він іноді називає саме такий Донбас українсько-російським, то це не політико-етнічне, а суто географічне тлумачення. Не забуваймо про це. Одначе нас цікавить саме український Донбас у баченні японця Куромії, що опрацював безліч архівних документів та свідчень очевидців і учасників історії Донбасу. “Бувши частиною того, що колись називали Новоросією, — Донбас міститься на південному сході України (сучасні Донецька і Луганська області) і простягається в південно-західну Росію (частину Ростовської області), його межі чітко окреслює середня і нижня течія ріки Донець (доплив Дону) й Азовське море. У вужчому розумінні Донбас означає вугільно-сталеливарний промисловий реґіон, що сформувався в цій зоні і за розмірами близький до штату Вермонт у Сполучених Штатах. Це був російський (і український) Рур. Напередодні 1917 року, року революції, центр Донбасу, куди входили такі великі міста і селища, як Бахмут, Юзівка, Луганськ і Маріуполь, належав до Катеринославської губернії, а його східна частина з головними містами і селищами Макіївка, Таганрог і Олександрівськ-Грушевський належала до області Війська Донського. Донбас ніколи не був єдиною адміністративною одиницею, що створює додаткові труднощі для істориків при визначенні статистичних узагальнень. Однак його населення дуже швидко зросло коштом інтенсивних міграцій, відколи Донбас увійшов до імперії і сформувавсь як етнічно строкате прикордоння, об’єднане економічними факторами. Після більшовицької революції вугільна промисловість у зоні міста Шахти в Північнокавказькому краї Російської республіки адміністративно підпорядковувалася керівництву українського Донбасу. Коли 1928 р. оголошено, що у вугільних шахтах міста Шахти викрито “економічну контрреволюцію”, радянський уряд визнав, що такі випадки зафіксовані в усьому Донбасі, тобто по обидва боки кордону”.
Тіла 118 робітників, убитих у Ясинівці та Макіївці вояками Каледіна 31 грудня 1917 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
