“…Робота на вугільних шахтах була такою небезпечною, що фаталізм був розрадою од відчаю”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
З КРАЇНИ СОНЦЯ
Слово Просвіти, №50 за 2007 рік
воронків розноситься по ньому, як дзвін. Проте і цю красу псувала шахта з її умисною прозаїчністю, що так не пасувала до весняного степу, надто ж величезні купи білуватосірої породи, що диміла смердючою сіркою, де в білуватому димі завжди метушилися силуети людей, які перекидали вагонетки з породою. Пригадую дивне відчуття “неволі”, що часто охоплювало мене в перші роки моєї служби в копальнях, особливо гостре навесні. Виникало шалене бажання втекти, туга краяла серце”. Макіївка на західному краї області Війська Донського — важливий осередок вугільної і металургійної промисловості. Саме тут 1895 р. австрійський земельний банк і французька компанія “Сосьєте Женераль” заснували Макіївську вугільну компанію. Французький католик у липні 1908 p. описує свої враження від Донбасу і Макіївки: “Це дивний край. Земля така ж чорна, як і вугілля, яке з неї видобувають. Дерев і трави немає, і це більше схоже на пустелю, ніж те, що я бачив за Йорданом. Єдина рослинність тут — незвична трава з покрученим листям сірувато-зеленого кольору. На ґрунті з широкими складками де-не-де розкидані глибокі яри, розмиті дощовими потоками, що стікають по родючій землі і зникають, майже не залишаючи слідів вологи. Повітря гаряче й сухе, а сильний вітер, який прилітає зі степу, мабуть, перетворює взимку це місце на пекло”. Але, попри суворий клімат, один іноземний гість Макіївки оптимістично дивився на її майбутнє: “У цій відносній пустелі відчувається напружене життя. Степом біжать телефонні дроти і кабелі, які передають світло й електрику. Лише в кількох великих містах є ці вигоди. Звичайно ж, Макіївка — офіційно тільки село, але в цього села є майбутнє. Мені розповідали, що десять років тому тут і пса не часто можна було побачити. А сьогодні тут майже 25 тисяч жителів і ще більше собак (всі чорні), ніж я бачив будь-де, окрім хіба що Константинополя. Я впевнений, що за тридцять років населення Макіївки зросте до понад 200 000 чоловік”. Інший доброзичливий спостерігач зазначав 1913 p., що Юзівка “була страшенно брудною і нездоровою”, а Горлівка, ще одне поceлення на північ від Юзівки, була “зовсім клоакою”: “Я ніде не бачив такого темного і безпросвітного життя, як у Горлівці”. За словами письменника Костянтина Паустовського, який жив у Юзівці під час Першої світової війни, це було “безладне і брудне селище, до якого прилягали халупи і землянки. Скупчення цих землянок називали по-різному:
рами від постійних викидів диму з фабричних труб”. Такою ж великою бідою, як і забруднення повітря, була нестача води, від чого страждав Донбас і до, і після Жовтневої революції”.
ДИВОВИЖНИЙ ЯПОНЕЦЬ
Перерву на мить думки прискіпливого до всього японця Куромії на тему відсутності води у Донбасі. Донеччанин Григорій Немиря — професор-міжнародник і народний депутат від БЮТу, товариш Куромії, згадує в передмові до книги “Свобода і терор у Донбасі”: “Пам’ятаю, як він, поселившись в аспірантському гуртожитку, з’ясував, що в ньому немає гарячої води. “Гаряча вода влітку — це розкіш”, — відповіли мої колеги-історики. Але навіть вони не знали, що відповісти, коли одного дня зникла й вода холодна. Пережив він і пограбування в спальному вагоні поїзда “Київ—Донецьк”, прокинувшись уранці з порожнім гаманцем”. Та не одвернувся від нас цей дивовижний японець. Тому слухаймо його, українці: “Щодо кількості смертних випадків на один мільйон пудів видобутого вугілля Донбас на початку двадцятого століття значно випереджав Німеччину чи Сполучені Штати. …Робота на вугільних шахтах була такою небезпечною, що фаталізм був не просто покірливістю та способом боротьби
ДИКЕ ПОЛЕ — ДОНБАС
Тіла в’язнів, отруєних денікінськими військами перед відступом з м. Артемівська (Бахмута). 1919 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
