“Трагічний феномен Великого Голодомору в Україні... не має аналогів в історії світової цивілізації”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
І НЕСТЬ ЧИСЛА ВИМОРЕНИХ ШТУЧНИМ ГОЛОДОМ
Слово Просвіти, №50 за 2007 рік
Ніколи не народяться онуки й правнуки молоді, чиє життя скінчилося на початку 30-х років. Багато громадян свідомо відмовляється вірити в те, що тодішня влада використовувала цей терор для цілеспрямованого нищення українських селян.
Що ж має цікавити нас найбільше? Чому про це потрібно говорити? Адже якщо уявити кількість населення у вигляді діаграми за роками народження, то утворюється вікова піраміда, основу якої складають діти перших років народження, а вершину — довгожителі. Неприродні втрати утворюють у такій системі “білі плями”. Демографічна статистика не може відповісти, чому стався Голодомор. Та й самі таблиці, створені на основі даних, зібраних органами ЗАГС, непереконливі, коли йдеться про кількість померлих від голоду. Але якщо спиратися на дані, внесені у документи і книги, то можна хоча б у загальному розрахувати дефіцит населення. Зі статистичних довідників держплану УРСР 30-х років можна зробити розрахунок, за яким природний приріст населення з 1933 до 1939 року мав би збільшитися до 34 935 000 осіб, а насправді воно зменшилося на 3 989 000. Де ж поділося майже 4 мільйони людей? Висновок простий — це наслідок Голодомору. Цікаві припущення Пилипа Юрика у статті “Про національну ганьбу “малоросів” (журнал “Україна”, 2001 рік, №7—8), що представлені у підручнику “На великой стройке. Рабочая книга для третьего года обучения в сельской школе. Выпуск 1”, свідчать про те,
зили хліб і запаси продуктів для держави, бо робітники голодні за станками працюють. Придумали план до кожного двору. Ми не хотіли вивозити, то приїхали і забрали все, не тільки зерно, а й картоплю, овочі, забрали й корову. Але це ще тільки квіточки були на шляху “до світлих вершин комунізму”. Хоч червона банда забирала в що українців було більше, ніж росіян — понад 81 млн. І це з урахуванням того, що тоді до складу Радянської України не входила Західна Україна. А на територіях Західної України та Білорусі мешкало 13 млн осіб, з яких українців — 8 млн. Отже, всього до 30-х років було майже 90 млн українців. Знову виникає питання: “Куди поділися десятки мільйонів українців?” Звичайно, чимало забрала Велика Вітчизняна війна, чимало знищено під час репресій. Та цим не вичерпуються жертви нашого народу. Тому не можна скидати з рахунку втрати від Голодомору 30-х років. Кількість прямих і непрямих жертв сьогодні встановити дуже важко. Між істориками тривають дискусії, скільки людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 млн? І це лише ті, кого офіційно визнано померлими у ті часи. Але так чи інакше йдеться про велику кількість безвинних жертв. Для порівняння: сьогодні населення Данії складає 5,2 млн осіб, Австрії — 8, Болгарії — 8,5, Бельгії — 10, Угорщини — 10,3. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська країна! Трагічний феномен Великого Голодомору в Україні 1932— 1933 років, штучно створеного тоталітарним режимом, спрямованого на винищення українського селянства, за масштабністю і кількіс-
Україна отак вимирала — без плачу і голосіння, без дзвонів і обрядів. Звикали до найстрашнішого, звикали до смертей мами, і тата і всіх найдорожчих… З села не випускають, з України не випускають, нема ні в кого ні паспортів, ніяких документів… Сидимо в темноті, в страхові, в невідомості. Ночами люди почали тікати в тю жертв (за деякими підрахунками від 7 до 10 млн осіб) не має аналогів в історії світової цивілізації. На жаль, ця катастрофа українського народу, на відміну від єврейського Голокосту, ще не увійшла у загальну пам’ять людства. Хоча це яскравий приклад і пересторога: ось до чого може призвести тоталітарний режим і відсутність елементарних норм демократії. Оприлюдненню жахливих подробиць геноциду українського народу внаслідок Голодомору 30-х років посприяло видання книжок першого дослідника українського голодоморного геноциду Джеймса Мейса. “Теперішня Росія проводить політику відбілювання або замовчування злочинних фактів з історії Радянського Союзу, включно з Голодомором. Росія мала дуже багато часу, аби владнати це. Натомість маємо справу з поворотом Москви до такої історичної політики, в якій домінують безпам’ятство та замовчування важливих подій”, — заявив Конрад Шиманський. Він додав, що польська делегація докладе всіх зусиль, щоб допомогти євродепутатам усвідомити важливість цієї ситуації. Але річ, мабуть, не в тому, як саме слід формально кваліфікувати ці події. Факт є фактом: щодо української нації вчинено нечуваний злочин. І чи то було в підвалах, де страчували безневинних, чи у таборах примусової праці, чи в селах, де вмирали з голоду, — це було свідоме винищення мільйонів індивідуумів, з яких складалася нація.
Ділови — один за одним всі повмирали. Вирили ямку в городі та й поховали. А далі і Данило опух увесь, заліг і не встав. Я теж лежала, не підводилася. Приїхав Панас довідатися, а вже нікого немає. І зараз голова обертом іде, і зараз уві сні бачу дитячі приречені очі… Семенко, Василько, Олекса і брат Данило…” Такою була доля всіх постраждалих від голоду. Ця інформація, беззаперечно, дуже важлива для нас, покоління часів Незалежності. Щоб правильно оцінити сьогоднішній день і планувати майбутнє, потрібно пам’ятати минуле. Ми, студенти, вважаємо, що Президент Віктор Ющенко дуже правильно ставить питання про відновлення історичної пам’яті народу. Вважаємо, що світова громадськість повинна визнати Голодомор тридцятих років, який забрав від 7 до 10 мільйонів життів, геноцидом української нації. Пам’ятати і вшановувати пам’ять жертв Голодомору — наш священний обов’язок.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
