“Трагічний феномен Великого Голодомору в Україні... не має аналогів в історії світової цивілізації”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ЧИ ВИЗНАЄ РОСІЯ ГЕНОЦИД
Слово Просвіти, №50 за 2007 рік
Молода незалежна Україна вже вкотре відзначає річницю Голодомору 1932—1933 років. Це одна з найтрагічніших сторінок нашої історії. Голод став для українців тим, чим був Голокост для євреїв. Скільки заморили ні в чому не винних людей! Кому це було потрібно? Відповідь однозначна — більшовицькому керівництву СРСР! Та хотілося б більше дізнатися конкретної інформації. На запитання студентів відповідає Владислав Федорович ВЕРСТЮК, директор департаменту Українського інституту національної пам’яті.
— Як Ви оцінюєте обізнаність молоді у питанні про Голодомор 1932—1933 років? Що потрібно зробити, аби підвищити національну свідомість? — Переважна більшість українців усвідомлює цю трагедію. За опитуванням, 70 % наших громадян визнають Голодомор 1932— 1933 років геноцидом проти української нації. А це, погодьтеся, немало. Та ще, на жаль, не всі до кінця усвідомлюють, скільки людей було заморено… Мільйони! Серед них були генії, талановиті митці, літератори. Уявіть лише, скільки б вони зробили, відкрили, досягли! — Що, на Вашу думку, гальмує дослідження Голодомору 1932—1933 років? — З 1933 року минуло вже чимало часу. Надзвичайно важко визначити реальну кількість померлих. Очевидців Голодомору залишилося мало. Беззаперечно, радянська влада у будь-який спосіб намагалася приховати реальні факти Голодомору. Усе це блокувало дослідження і вивчення, але із відновленням Незалежності все змінилося. Нещодавно вийшла друком книжка В. Борисенко “Запали свічку” — великий збірник документів і матеріалів, велика кількість журнальних та газетних статей, у яких розкрито окремі епізоди страшної трагедії, її мотиви і наслідки. Ми дізнаємося дедалі більше. Та й сьогодні вже немає жодних об’єктивних перепон для замовчування трагедії українського народу. — Владиславе Федоровичу, ачи можливе визнання Росією Голодомору в Україні геноцидом? — Як на мене, можливе, але не зараз. Адже російська політична еліта не хоче цього визнавати, очевидно, побоюючись, що Україна може виставити, як до правонаступниці СРСР, певні претензії. Але так питання в Україні ніхто не ставить, адже Україна засуджує не народи, а тоталітарний комуністичний режим. — Що для Вас означає День пам’яті померлих під час Голодомору? Як Ви його проводите? — День пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років — День скорботи. Вшановую пам’ять померлих, беру участь у заходах, присвячених цьому дню. Вважаю, що це святий обов’язок кожного українця.
Розмовляла Лариса ШМИНДРУК
Тільки після відновлення нашої незалежності почалася копітка праця зі збору спогадів очевидців Голодомору 1932—33 років. Найбільше про глибину цієї трагедії дізнаємося саме з розповідей тих, хто пройшов ці випробування і вижив. Спогади Марії Карпівни Ворожбит, дівоче прізвище Ділова, з Дніпропетровської області, вражають до глибини душі: “Жили ми, Ділови, в Павлоградському районі, село Богдано-Вербське, чи просто Богданівкою звали, кілометрів 30 від Васильківки. Брат Панас із дружиною Олександрою і троє хлопчиків-дошкільнят. Другий брат Данило був парубок, і я теж незаміжня. Всі дорослі працювали в колгоспі “Правда”. За рік не заробили нічого. А в городі було трохи жита посіяно, кукурудзи. Ось настала осінь. На село шуліками налетіли невідомі люди, говорять по-московськи, а сквернословлять по-диявольськи. До них і наші сільські активісти приєдналися і вимагають, щоб усі виво-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
