“Зі славної минувшини слова-діаманти ні за гріш дісталися теперішній злиденній Україні”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
«СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО»
Слово Просвіти, №50 за 2007 рік
сійства. У цій царині другою фігурою великого масштабу судилося стати Гоголеві, літературний геній якого фактично легалізував національне самозречення пізніших — дрібніших і зовсім дрібненьких — малоросів. Якщо хохляцтво трималося (й тримається) на тому, що українців і українства не було й нема, то малоросійство таки визнає, що — були… мо’ трохи чогось там лишилося… але ж то все вишкрібки, та й ті відходять… На сорок перший день народження Гоголя (весна 1850 р.) його з друзями запросили Аксакови. Троє хохлів (окрім письменника, професори Бодянський та Максимович) “говорили своєю мовою і були чарівні”. Гоголь читав вірші “хохляцького Гомера” (так пише Аксаков, вочевидь — Шевченка), інші жестикулювали й вигукували. “Я, Хомяков та Соловйов насолоджувалися цим виразом національності, але без особливої симпатії […]. Мені було просто весело дивитися на них, як на якихось чувашів чи черемісів”. Такі українофільські ексцеси небагато важили й для самого Гоголя. Через кілька місяців після святкування в Аксакова з України Гоголь пише в білокам’яну, що “Россия все мне становится ближе и ближе”, бо є в ній щось “выше родины”. Хтозна, чи так думали чуваші й черемиси, але для Гоголя ця думка не була випадковою: змолоду вважав минувшиною не лише Київську Русь і козацьку Україну, а й саме українство; історичні спогади були для нього чимось подібним до спогадів про власне дитинство, але ж він уже виріс… Психічні проблеми аж ніяк не були наслідком розщеплення етнопсихологічних складників душі письменника; хвороба лише зумовила безплідні в художньому сенсі спроби переробити Тараса Бульбу на Івана Сусаніна, на-бадьоро написати нові “Мертві душі” та пояснити, як “нараз” можна ушляхетнити Росію, засвоївши дещо з дружнього листування письменника. Останню спробу навіть Росія зустріла здебільшого кисло (той же Аксаков), як колись фактично погидувала лизоблюдством Теофана Прокоповича.
40 РОКІВ ЗІ СЛОВНИКАМИ
Лукашевич щоранку почувався малоросійським поміщиком: доручав, наказував,
бодай побіжно переповісти, про що йдеться. Почнемо, мабуть, із психології. Пан Платон, безумовно, належав до тієї “лівопівкульної” категорії людей, для яких слово — така ж реальність, якою індивіди з домінуванням правої півкулі мозку вважають камінь, вербу чи квітку. Грався словами, грався зі словами, грався в слова — можна сказати, що то слова бавилися ним. Навіть тоді, коли з кимось розмовляв, у частці мозку щойно сказаним чи почутим міг жонглювати, як м’ячем, розкладав на фонетичні атоми, добирав співзвучну пару з рідної чи чужої мови. Ознаки цього бачимо вже у фольклорній збірці. Ось у тексті думи слово “мандрівка” — і примітка до нього: “Heм. Wandern — бегство”; читаємо “шукати” — і відразу паралель “Heм. Su- chen”; написано “порятунок” — нате вам “Heм. Retten”. Навіщо російськомовному читачеві пояснювати українські слова через німецькі, і чого варті такі пояснення, якщо на текст із 170 стор. їх набирається лише п’ять? Дуже просто: лівопівкульному екстремалові важко подолати спокусу, якщо навіть словесна знахідка недоречна. Перед тим, як написати ще про два технологічні засоби Лукашевича, звертаюся до читачів, яким словесні маніпуляції здаються несерйозними: йдеться про один із дослідницьких інструментів лінгвістів і філологів; жодний інструмент сам по собі не гарантує успіху, але й “голими руками” багато не втнеш. Отже, далі: березанський мудрець намагається знаходити складні слова і зрозуміти корені, з яких вони утворені. Інколи це просто: гречкосій=гречка+сіяти, узагальнено “той, хто працює на землі”. Можливі складніші варіанти. Лукашевич буквально розкошує, насичуючи ними свої творіння, а почалося з одного-єдиного прикладу у фольклорній збірці: “Вишневецкий из польской фамилии переименован в Байду (“беспечный”; бай — повелит. наклон. глагола баюкать; дуже — весьма, отсюда наречие “байдуже”). Переконує вас? Мене — не дуже. Третій інструмент пана Платона добре зрозумілий тим, хто знає потаємну українську мову: абир, орпінд, оселок, китащерх… Упізнали? Це слова риба, Дніпро, колесо, Хрещатик, якщо читати їх справа
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
