Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Вони досі в передчутті перемін”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

МІСТА, В ЯКИХ ПЕРЕДЧУВАЄШ ДИВО…

Слово Просвіти, №50 за 2007 рік

Ми самі творці асоціацій. Інколи їхня туманна природа схильна набувати крижаної ваги. Якось мимоволі привчили себе, що Західна Україна — насамперед Львів і Карпати. От-от… І вже витираємо зі свідомості прекрасну провінцію. Ту, що колись була наріжним каменем Галицько-Волинського князівства. Не знаю, з чого почати, з якого краю, місця чи міста. Мабуть, із Дубна. Бо вже після нього автомобільне шосе привело до Кременця, Теребовлі, Бучача і Чорткова. Ранок у Чорткові хованням жертв. Їх замурували в тих самих розстрільних підвалах. Темний, трагічний бік історії Дубна, який торкається і сьогодення. Багато мистецьких цінностей втрачено або зруйновано. Наприклад, Дубенське рукописне Євангеліє зберігається в бібліотеці у Москві. Невідомо куди зникла славнозвісна ікона Дубенської Чудотворної Богоматері XVI ст., оздоблена перлами. Її подарував місту князь Костянтин Острозький. Історія зникнення реліквії — майже детектив. На початку минулого століття ікона Богоматері ще була в Іллінському соборі. Нині на місці Благодатної ікони — майстерна копія. Дубенське буття наповнювали не лише величні драми. Скромно вирували щоденні і, на перший погляд, непримітні події. Ті, що складають журбу і радощі буднів. Старожили пам’ятають щорічні кінні базари. То було справжнє свято… Умисне до цієї події дітлахи готували виставу, а звідкілясь, наприклад з Одеси, прибував мандрівний цирк. Артисти знали — на них чекають вдячні глядачі. Приїздив знаменитий силач Бидило, про якого й досі переказують легенди. Люди цікавились не стільки трюками богатиря, скільки фантастичною кількістю стейків, які той з’їдав у місцевій ресторації. Робили на- Дівоча вежа Дубенської фортеці віть “ставки” на те, скільки печені осилить Бидило. Прилипши носами до віконного скла, збуджено рахували тарелі, які розставляли перед атлетом офіціантки… Це ж треба, якраз у мій приїзд в місті “застряг” київський цирк. Ні тобі вдячних глядачів, ні “браво”, ні грошей на дорогу… О часи, о звичаї… Канула в Лету гаряча любов до циркового мистецтва. Пам’ятаєте славнозвісного “Тараса Бульбу”? З легкої руки Миколи Гоголя саме Дубенську фортецю намагався захопити козацький отаман. Саме тут на берегах Ікви він покарав свого Андрія за зраду. Міський голова Дубна Леонід Дудко трохи ображений на пана Бортка. І справді, чому б кінорежисерові бодай кілька планів не відзняти саме в автентичній фортеці? Щоліта в Дубні проходить міжнародний рок-фестиваль “Тарас Бульба”. Цього року навіть зять Юлії Тимошенко завітав. У мерії мені подарували плакат із його підписом. Не пошкодували, бо мають їх ще багато. Кажуть, заставили бідолаху Шона добру годину каліграфити “гусячим пером”… ЛЮДИ Щоб по-справжньому відчути Волинь та її людей, треба між ними пожити. Помандрувати містечками, селами… Саме тому не берусь за детальні портрети. Хіба що кілька штрихів… Асоціативно волиняни мені чомусь руді. Мабуть, через рудобородого краєзнавця і поета Миколу Пшеничного. Є у ньому така собі симпатична лукавість. Щось подібне помічала майже у всіх місцевих. Хитруваті й мудрі. Тільки ось багатшими від цього не стають. Поет Пшеничний та його дружина Люба — сіль дубенської землі. Не без допомоги мерії друкують альманахи та книжки. Пані Люба опікується талановитими дітьми і щороку видає антологію їхньої творчості. Для юності так важливо, щоб її помітили і вчасно похвалили. ІНШІ МІСТА Згодом авто везло мене через Кременець, Теребовлю, Бучач, Чортків… “Золоте кільце” західноукраїнської історії… Проїжджала міста, вбираючи у сітківку пам’яті колір і смак провінції. Між собою вони кревно схожі. Насамперед архітектурою та затишком. Наче бабціна шафа з дитинства… Затерті вовняні шалики, берети, облізлі ондатрові коміри, старомодні краватки… Аромат туалетного мила і нафталіну… Темно, але безпечно. Таке відчуття, що ось-ось має трапитись щось надзвичайне. Провінційні міста — для дитинства. Вони малі й трохи знічені. Місто-шафа, в якій передчуваєш диво… Попри цивілізаційні плями поодиноких супермаркетів, неонових вивісок на облізлих стінах та пристаркуватих мерседесів, ці міста лишаються в облозі минулого, своїх попередніх століть. Авто везе мене через ліси. “Опусти зброю перед красою!” Гасло місцевого лісництва мені подобається. Але чи здатне воно спинити волохатого і злого браконьєра? Не думаю… Поміж лісів — села з химерними назвами. Болезуби, Кобилово- Може, в цьому будинку Кременця блукає привид? локи… Я відразу приміряла назву до себе. Уляна Мирославівна з Болезубів… М-да… Не надто весело було б там народитись. Кобиловолоки звучить значно веселіше. Хоча питання лишається відкритим — куди і для чого кобил отих волочили? Е-ти-мо-ло-гія… Чортків — звучить не менш оригінально. Серед жителів міста досі не вщухають суперечки про його перейменування. Богобоязливі міщани не хочуть чорта під будь-яким соусом. Вони воліли б жити у Богородичному. Серед людей Чорткова помітно вирізняється дисидент Володимир Мармус. У сімдесят третьому він створив підпільну націоналістичну групу. Того ж року юнаки у центрі міста розгорнули синьо-жовті знамена і розклеїли листівки. Молоді патріоти хотіли нагадати, що боротьба за незалежність України триває. Хлопців “накрили”. Володимир жартує: “Вже там, у таборі, збулася моя мрія — познайомився зі справжніми вояками УПА”. Після Першої світової Галичину відвідав австрійський письменник Йозеф Рот. Він з особливим сантиментом відгукнувся про цей край. Мабуть, тому, що тут воював і на власні очі бачив, як жорстоко котився фронт. Рубці шанців, рубці пам’яті… Галицькі малі міста він бачив поза цивілізаційними формами. Начебто європейські й знову ж-таки нічиї… Не міг собі дати ради з тогочасною картатістю та намішаною кров’ю. “Ремісники-русини, гендлярі-жиди, чиновники-поляки…” Через ці соціальні товщі він так і не побачив первня цієї землі. Нині етнічна картатість західноукраїнських містечок відчутно зблякла. Але чи з’явилася та європейськість, про яку згадував Йозеф Рот? Дубно, Остріг, Кременець, Бучач, Теребовля, Чортків — вони досі в передчутті перемін. Тільки невідомо — коли і яких…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин