Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Передають поетам поети з душі у душу, із мови в мову свободу духу і правду слова”. Ліна Костенко · с. 13сторінка оригіналу ↗

МЕЖА ПРОЗРІННЯ…

Слово Просвіти, №50 за 2007 рік

Уляна ГЛІБЧУК Уже вкотре переконалася: не варто загинати сторінки, на яких тебе діткнуло щось пронизливе. Думка чи образ… Не тільки тому, що то не гідне поводження з книжкою… Ні… Переконана, що краще її затріпати, затерти, заплямити чорними від шоколаду пальцями, аніж прикрашати блискучою палітуркою “високу полицю”. Моя пам’ять пропускає наче крізь сито всі занотовані колись оригінальності. Хоч у той момент здавалося, що вони спроможні змінити хід мого мислення… Помилялася. У книжці Станіслава Вишенського “Полювання на мисливця” довелося б загинати ледь не кожну сторінку… Дивний химерний мисливець Вишенський. Настільки дивний, що й справді не знаю, хто поцінує його поезію… Український читач настільки розбещений традицією пафосної лірики, що його естетичні смаки бажають тяжкого гарування задля самовдосконалення… “Полювання на мисливця” — то вибране. До книжки увійшли вірші, що побачили світ у різних видавництвах протягом 1987—2005 рр. Їх доповнює проза та есеїстика. Чималеньку передмову “Енергетика розтрісканих дзеркал” написав поет Ігор Маленький. Він узяв на себе роль літературного критика. Десь між рядками зависло його героїчне запитання: якщо не я — то хто? “Є письменники, творчість яких не помічають ні критики, ні літературознавці, ні розмаїті рейтинги сучасної літератури… Вся трагедія і магнетизм таких поетів полягає втому, що вони значно випереджають рівень сучасної їм “літературної техніки” на кілька десятиліть…” А я, навпаки, не візьму на себе роль літературного критика. “В умовах відсутності понятійного апарату й безпомічності літературознавства в дослідженні сучасної поезії” якось, знаєте, боязко… Я переповідатиму дещо, а водночас пильно триматиму власний пульс чесності. Мене найбільше вразила поетична до- Валентина ДАВИДЕНКО Храми св. Клари є в кожному реґіоні й у багатьох невеликих містах Італії. Але про один у місті Авіньйоні знає весь світ, як і про 6 квітня 1327 року, коли туди зайшла молода жінка Лаура і її побачив італійський поет. Хто може дослідити, що в такі миті відбувається у Всесвіті, чи наші душевні потрясіння не спричиняють народження нових зірок або ж інші зміни в галактиці? Та в поетичному Всесвіті зірка “Канцоньєре” Франческо Петрарки сяє так само потужно, як майже сім століть тому. Вплив поетичного слова, присвяченого прекрасній донні, виявився неперевершеним на всі наступні покоління, і версифікація, названа “петраркізмом”, ще довго бентежила Європу. “Чіквеченто” і “сейченто” перейшли Францію, Англію, були улюбленою манерою німецькомовних поетів, розквітали у Польщі, Угорщині, Швеції. А самі сонети Петрарки у перекладах знає весь світ. В Україні їх теж перекладали різні поетичні покоління — від неокласиків до сучасників. Та нинішній читач має подарунок від уславленого перекладача Анатоля Перебірка “Світотвір”. Видавництво “Молодь” видало її 1987 року, але в авторських шухлядах вона лежала вже бозна від якого часу. Я навіть приблизно вирахувала, скільки ж йому, Вишенському, було літ… Під тридцять… Гарний час для поета. Свіжий, світлий, незаяложений, незнуджений і безумно енергетичний. “У солодкій гущавині шовковиць Так прозоро від повоєнних дітей: Голод, або любов до землі, На початку осілості пам’яти…” Я згодна з автором передмови, що для образотворення Вишенського характерне певне перестрибування через кілька сходинок в асоціативному ланцюжку. “Так прозоро від повоєнних дітей”… За цим рядком можна вгадати затруєних бідою молодих батьків. Блідих і передчасно постарілих… На їхніх плечах кошелі сирої землі і кілька набряклих насінин між грудок. Або шматочок “Дитинства”: “Ми бавились на перелазі, у наших руках — шматки хліба, посипаного цукром: якась із бджіл зчепилась з осою, ніби чорнобривець на вітрі…” Це високий ліризм, про який у “високих” літературних колах можуть ще й хмикнути напівзневажливо. Мовляв, надто мало поживи для сірої речовини. Проте це чесний “Світотвір” від Вишенського. Можливо, тому, що невелика ще відстань від його “шовковичного” дитинства. Ще пам’ять свіжа і земля, в якій поховані кревні. Уже згадувала, що я не літературний критик і навіть не вчуся… Надмір суб’єктивності на перешкоді. Проте здається мені, що решта поетичних збірок Вишенського — “Альта”, “Колекція снігів”, “Синус покутя”, “Перевтомлені скафандром”, “Соковита пустеля” — той самий “світотвір”. Лише енергія змінилася. Це холодний деміург. Його образ радше подібний до античного прабога. Той, що пожирав своїх дітей. Як там його називали… Хронос? Від “Соковитої пустелі” у мене лихоманні мурашки: “… самовидці жіночого сказу: догляд в спазмах ключів і замків перестиглі поля розмагнічень волхвів у можливій з собою розмові убивають ляльки ляльковода заглядаючи в грізну ікону де маля не росте…” Треба мати сміливість, щоб нівелювати народження, смерть та інстинкт самозахисту, себто “не убій”… Треба мати зухвалість для єресі, бо не відомо, які плоди її вже є чи будуть. Невже поезія така пихата й егоїстична, що в полюванні за естетикою може свідомо не розрізняти чорного і білого? Я би боялась… А Вишенський? “Дещо раніше в оцих розмірковуваннях я сказав, що поет неодмінно має бути консерватором. І я не зрікаюсь своїх слів, проте консерватизм натхнення має охоплювати все твоє існування, ні на йоту глибше, далі, за визначені Центром межі прозріння. Мені можна заперечити: а як же бути з ремінісценціями, грою з пам’ятями-партнерами, контролем Розуму над Серцем, як, зрештою, кваліфікувати свою тео-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин