“Десь у листопаді 1933 року багато школярів ішло до школи пухлими”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ДЕ ЦВИНТАР
Слово Просвіти, №50 за 2008 рік
Микола НОСЕНКО, м. Дніпропетровськ
Мене спонукали до статті слова окремих наших високопосадовців: “Я і не знав, що був Голодомор” (це сказав на зорі незалежності колишній секретар ЦК КПУ з ідеології Л. Кравчук), а перший секретар ЦК теперішньої КПУ П. Симоненко безапеляційно заявив, що Голодомору не було. Насправді не було врожаю, тож через це був голод, а не голодомор… Словом, хоч Симоненко і сказав, що сучасна КПУ — не та КПУ, але КПУ не чула народного болю, глуха зараз і залишиться такою, доки існуватиме. Комуністи частенько згадують Бога, але, шановні, гріх дурити народ, або, як сказав Т. Шевченко, “не дуріте самих себе”, якщо вже не вірите собі. 28 листопада 2006 року Верховна Рада визнала Голодомор 1932—1933 років в Україні й ухвалила Закон, який проголошує: “Голодомор 1932—1933 років в Україні є геноцидом українського народу”. Відбувся акт історичної справедливості: злочин отримав правову оцінку. А тепер слід порушити кримінальну справу щодо встановлення організаторів, виконавців і винуватців цього злочину. І знову всі шляхи ведуть до комуністичної ідеології та її основи — “марксизму-ленінізму”. І шукатимуть винних де завгодно, лише не в ЦК КПРС, не в Москві. Саме Москва проголосила себе правонаступницею Російської імперії й СРСР, тож активи й пасиви — в Росії. Це, так би мовити, вступ до моєї сповіді. Я народився в селі Діївка (тепер територія м. Дніпропетровська) у вересні 1924 року в родині робітника: батько працював на заводі “Дніпромет” ливарником, мама — домогосподарка. Восени 1931-го почав ходити до першого класу залізничної школи №4 на станції Діївка (чотирикласна школа). 1932 року вже був голод, хоч діївці його так не відчували, бо працювали на виробництві в Дніпропетровську, де видавали хлібні картки на працівника і йо-
Юрій БЕЗКРОВНИЙ
Українська громада Москви зібралася на концерт-реквієм у Культурному центрі України в Москві, щоб спільно з українцями всього світу вшанувати пам’ять жертв голодоморів в Україні.
го непрацюючу родину. Тато отримував 700 грамів хліба, непрацюючі члени сім’ї (мама і я) — по 400 грамів. Хлібні картки треба було завірити в сільській раді й прикріпити до певного хлібного магазину (наш був на розі вулиць теперішньої Братів Трофимових і Сільрадівської). Тож я, прийшовши зі школи, біг у “лоток по хліб” щодня, бо давали тільки на сьогодні. Хоч би яка була причина, та сьогоднішній хліб завтра не віддадуть. Бігти треба було приблизно 2,5 кілометра в один бік. Бігав і не знав, що таке “маршрутка”, бо хотілося хліба… Уже з весни 1932 року по хатах почали ходити уповноважені зі збору “лишнього хліба”. На нашому кутку (тепер між вулицями Костромською і Вільямса) уповноважені двоє-троє матросів, казали з Кронштадту, ходили з “кутковою” Мартинихою — підтоптаною молодицею. Всі крупи чи збіжжя, що знаходили, хапали і висипали в “общій мєшок” — квасоля, горох, сочевиця, просо, пшоно, гречка, жито тощо. Одного разу в “общій мєшок” висипали півглечика квасолі й півмакітри проса, яке приготували на пшоно. Тоді я подумав: а що ж із цієї суміші буде? Ніхто і не вимагав, щоб щось вийшло: треба було, щоб у тебе нічого не лишилося… Матроси — хлопці нівроку, хіба їм з мішком по хатах ходить? Їм би працювати десь на заводі. А Мартиниха поглядала, чи нема чого, щоб промочити горло, бо вже пересохло… Одного разу попросила в тата “синенької” (денатурату), бо в нас стояв примус. Не знаю, чи дали тато бідоласі синенької, чи ні, бо мене відіслали з комори… У школі нас, дітей, годували в окремій кімнаті при станції Діївці на великій перерві: малесенька алюмінієва мисочка галушок — 3— 4 галушини та з півлітра окропу. Десь у листопаді 1933 року багато школярів ішло до школи пухлими… На станції Дніпропетровськ, де зараз магазин “Фокстрот”, стояла одноповерхова дерев’яна будівля приміських кас і зал очікування
Жалобні заходи відкрив генеральний директор Центру, доктор історичних наук Володимир Мельниченко, який, перефразовуючи слова Володимира Сосюри про цю страшну трагедію українського народу, сказав: “Сьогодні краплини воску загальноукраїнської
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
