Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Усі мови, доки вони в здоровому стані, мають природний стимул усувати від себе чуже”. Я. Ґрим · с. 11сторінка оригіналу ↗

ЗНИЩЕННЯ, ПОШУК, ВІДНОВА

Слово Просвіти, №50 за 2008 рік

Ірина ФАРІОН Продовження. Початок у ч. 48, 49 за 2008 рік Основне жало Правопису 1933 року у вигляді фонетичної асиміляції спрямовано на правопис слів чужомовного походження (Розділ 3) як на найлегшу уподібнювальну ланку між українською та російською мовами. Підставою до цього є шлях запозичання слів: безпосередній і опосередкований. За безпосереднього шляху запозичання слова мова пристосовує його до своїх фонетичних законів, за опосередкованого — латинське, грецьке тощо слово потрапляє в мову через польське чи російське пристосування. Більшовицький режим у безпосередньому запозичанні добачив “штучне відмежування української мови від російської”, а також “перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами”, через те голова Правописної комісії А. Хвиля у “До виданні нового українського правопису” під пунктом а) зазначив сакраментальне “ліквідовано націоналістичні правила щодо правопису іншомовних слів” [40, с. 108—109]. Якою була ця ліквідація, що досі, згідно з чинним правописом, є нормою? Перше асиміляційне вилучення — це забраний з правопису звук і буква ґ, що не лише порушило вимовну норму, а й спричинило плутанину у значеннях слів ґрати (решітка) / грати (виконувати певну дію), гніт (ярмо) / ґніт (у гасовій лампі), гулі (гуляння) / ґулі (знаки від забою) тощо. Натомість запозичення, серед яких і власні назви, стали передавати лише за російським зразком, де через недостатність фонемного ряду неможливо передати різні чужомовні звуки сh, h, g, як це в українській, через х, г, ґ, а лише як х або г: Halloween — укр. геловін — рос. хелоуин; Hegel — укр. Геґель — рос. Гегель; Goe- the — укр. Ґете — рос. Гете. За бортом народного озвучення опинилися споконвіку вживані слова зі звуком і фонемою ґ: ґедзь, ґудзик, ґава, дзиґа, ґринджоли тощо. Правопис 1990 року на хвилі національного відродження повернув мові літеру, фонему і звук ґ, однак не запропонував обґрунтованих рекомендацій щодо її вживання та вимови. Це спричинило нові порушення фонетичної системи, зокрема у запозичених словах. Проєкт правопису 1999 року, спираючись на засади Правопису 1929 року, запропонував літеру ґ у чужомовних загальних і власних назвах передавати через г: інтелігенція, Чикаго; у власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до g у мові-джерелі пишемо і вимовляємо ґ, а відповідно до h — г: Фридрих Геґель, Магатма Ґанді. Також літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж тощо. На жаль, “затверджений до друку вченими радами Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України і схвалений Національною академією наук України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури і мистецтв України” Український правопис (2007 р.) [41] демонструє ніщо інше, як напів-норму і напівукраїнську мову: він містить літеру ґ у давно запозичених і зукраїнізованих формах на зразок ґанок, аґрус, ґвалт тощо, однак у словах чужомовного походження у загальних і власних назвах (антропонімах і топонімах) g, h приписує передавати через г: Гюго (Hugo), а в окремих словах, невідомо, за якою логікою, — через х: хобі (hobby) замість гобі, Хемінгуей (Hemingway) замість Гемінґвей (с. 9, 118—119). У стилі руйнівного мовного лібералізму, а отже, нехтуючи системний принцип як базовий при визначенні норми, Правопис–2007 видає нагора примітку: “У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете” [41, с.19] . З огляду на такі невмотивовані й амбівалентні приписи у теперішній практиці логічно застосовувати правопис і вимову г — ґ, що запропоновані у Проєкті правопису 1999 року й активно вживані у низці видавництв, радіо-та телеетерів, а саме: 1. Літеру g, яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук [ґ], у загальних та власних географічних назвах на письмі передаємо буквою г: агент, Чикаго; 2. У власних назвах людей (іменах, прізвищах), відповідно до g умові-джерелі пишемо ґ, а відповідно до h — г: Фридрих Гегель, Магатма Ґанді; 3. Літеру g передаємо буквою ґ у незасвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних сполуках, що передаються засобами української графіки: лат. альтер еґо (alter ego); 4. Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда тощо; 5. Літеру h, грецьку літеру г (гама) і початковий придиховий звук, відтворюваний надрядковим знаком, передаємо українською буквою г: габілітація, Гельсинкі [42, c. 36—42; 24; 25]. Друге асиміляційне вилучення полягало у наступові на грецьку літеру (тета) и, що передає міжзубний приголосний звук, подібний до середнього між нашими звуками [т], [ф], через що етер, Атени, аритметика за чарівною московсько-радянською паличкою перетворились на тотожні з російськими формами ефір (гр. aither), Афіни, арифметика (гр. arith- metike), і це тоді, коли низка слів із грецькою літерою и (тета) зосталися, на зразок аритмія (гр. arhy- thmia), ортопед (гр. orthos), терміни із префіксом ortho-: ортокисень, ортоскопічний, ортографічна поверхня тощо, оскільки так їх адаптовано у російській мові. Особливу опірність чужій асиміляції демонструє антропонімна лексика, про що свідчить “Практичний російсько-український словник” (1923 р.): Фадей — Тадей, Феодосій — Тодосій, Тодось, Філіп — Пилип, Фома — Тома, Феодора — Тодора, Хведора. Поодиноким винятком у цьому є ім’я Федір, що як підтвердження тенденції передання грецької тети через т, хв, п існує у варіянті Хведір, Тодір. Неприйняття у нашій мові грецьких запозичень через глухий звук ф випливає із сонорности (або звучности, дзвінкости) її фонетичної системи. Дзвінкі приголосні в українській мові не оглушують, натомість у російській у потоці мовлення вони творять свої глухі пари, серед яких і звук [ф]: [в] — [ф] (любов — любо[ф]), [б] — [п] (дуб — ду[п]), [д ]— [т] (дед — де[т]), [г] — [х] (пролог — проло[х]), [ж] — [ш] (гараж — гара[ш]). Отож запровадження через правопис букви і звука ф на місці грецької тети — це одночасне руйнування сонорности української звукової системи. Проєкт правопису 1999 року пропонував варіянтну норму: Методій і Мефодій, міф і міт. Гадаю, наш вибір, з огляду на фонетичну системність і традиційність, має базуватися на переданні грецької тети через український звук [т]: І довершилася достоту Найбільша із космічних драм: По всі часи Господь Голготу Поклав основою під храм. П. Карманський Третє асиміляційне вилучення стосується знищення йотації голосних а, у, о (замість ія, ю, йо), на зразок тепер нормативного соціальний замість відповідного до законів української фонетики соціяльний, Іуда замість Юда, іон за-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин