Першодрук “Енергія життя верта із крони в корінь”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ ДУША ВОГНЮ
Слово Просвіти, №50 за 2010 рік
БІЛИЙ З ЧОРНОЮ ОЗНАКОЮ
З нас двох — хтось зайвий: я чи білий — він, хто у ненатлій спразі перемін безжальний до наїву і краси, глухий до найпалкішої мольби, хто жне мов кат, хто косить голоси, обличчя мне, відбілює чуби.
Чий рух сліпий, чия жорстока гра завершується крахом доль і справ. Хто нишком краде, явно відбира все те, що сам колись подарував. Не білий той, хто гріє в чорні дні, а білий той, що чорному зрідні. 29—30.10.10
* * *
Міністерство, яке осідлав тимчасовець, так нахраписто шкіриться піками ґрат, що душа повстає: стрепенись, як махновець, і такої заграй, щоб упрів каганат.
А крізь ґрати в одежі іржавої хвої нерухоміють мертві ялини стойма. Та гледичія, ніби із погару Трої, закіптюжені серги усе ще трима.
Як повія, в червоному комбінезоні переймає заправка лукавством щита. Погар мертвої флори. Сутужно в цій зоні несвободи тубільцю, що про глум пам’ята. 07.11.10
ДО ОДЕСИ В ПОРОЖНЕЧУ
Що тая цариця — Лютий ворог України, Голодна вовчиця. Т. Шевченко
Одесо, впам’ятку твої уроки, хоч ти й скупа була на благодать. Та молодість свою відкличу, доки не демонтуєш вінценосну б…дь.
Незатишно мені, гадаю, й дюку1 звідтоді, як нахабний руйнівник підняв на п’єдестал імперську суку й тим осквернив твій припонтійський лик.
Як ти могла пристать на святотатство, щоб Друга вдруге на новітній лад ганебне запровадила кріпацтво, ліквідувала Січ і Гетьманат?
На зламах часу нечестиве діло сподіяв хам й азійський твій бомонд. Де ж напис: “Курвіц — курві?” Зрозуміло, щоб дякував зневажений народ.
Скажу твоїм ізгоям: “Менестрелі! А що, як монстра, нишком збуть братві? На те й повія. Їй би при борделі стояти у Берліні чи в Москві.
Я повернув би молодість чинарі на Пушкінській — із Пушкіним удвох на славному Приморському бульварі продовжили б душевний діалог”. 05.02.10
1 Йдеться про пам’ятник дюку Рішельє
ФУТУРОЛОГІЧНЕ
1 І світло і пітьма, і суще й тлінь змішаються в гримучій кулі газу, і темні хвилі хворих поколінь розіб’ють груди в каламуті часу, і час помре, закутий у мертвінь,
осліпне простір, скорчивши гримасу, і хлине хвища, і не буде спасу…
й самородяща вивергне глибінь із черева драглисту біомасу. 1.10.10
ФУТУРОЛОГІЧНЕ
2 Земля терпляча: пробача тортури затятим і дурним синам"катам. Але впадуть, впадуть терпіння мури і чорне сонце викотиться з брам, що їх на штаби горній брав Адам.
Як наркоман, що перевищив дозу і вбив себе, глухий до засторог, підірветься зарозумілий розум на бомбах необачних перемог.
І зрушаться піски й підзоли ери, зворотній рух почнеться навманці. І кроманьйонець виповзе з печери на полювання з каменем в руці. 20—21.10.10
ГРЯДЕ МУТАНТ
Ридай, ущербний ум содому, зри, лаборант: як Хіросіма хромосоми, гряде мутант.
Він ген добра віддасть на поїд лихих забав. І навіть темний антропоїд збагне — пропав.
Забракне кисню індивіду, звихнеться Кант епохи ГМО і СНІДу. — Гряде мутант.
Хвостатий чи змієголовий, ревнитель сюр, він розхита світобудову тараном юрм.
В провали ринуть цезій, стронцій, загине все.
Пилку бруском нацькував на колоду, вискнула пилка і втратила зуб.
Норов сучка всьому б сущому мати: згубна для спротиву вдача м’яка. Непереможний народ сучкуватий і неспроможний народ без сучка. 24.10.10
* * *
Духовному князю годилося б княже — астралом пов’язане гроно імен. Що слово не зможе, те музика скаже: Бетховен і Моцарт, Вівальді й Шопен. Ти, музико, ліки від гріхопадіння, ти — тайна, ти — з губ вислизаєш і з рук. Не слово було на початку творіння, а сяюча нота, не буква, а звук.
Важкої Землі неприкаяний житель, я вивільнив слух, ніби скинув ярмо: та ж Він композитор — Уседержитель, планети і зорі — то нотне письмо. 19.10.10
* * *
Поезія — така чудна структура, що склад її не знає сам чудій. Поезія — то не література, та пані — бідна родичка при ній. 30.10.10
* * *
Ще відчай молодий, ще горе молоде, ще сотами з медами повен день, з дуринкою меди, але вона теж надто молода, тому смішна й непояснима, як блакить, трава з музичкою, жучком, який співа, якщо зачепиш, і життя — ріка, що невідомо звідки витікай куди впадає, мерехтить вода й очима тайни в очі загляда і відчаю, і горю молодому, і сам ти тайна — ніби є й не є, ця двоїна мінлива, повстає сама супроти себе, хоч повстання затаєне ще і до називання не надається: заважа ріка, її оркестр — і не повірить важко в доцільність ноші, що така ж легка, як сяюча при стежечці ромашка. 11—13.07.10
* * *
Енергія життя верта із крони в корінь, щоб употужнить міць дерев у час повстань. Інерція життя схиля до упокорень, безживних недумок, смиренних небажань.
Дві посестри зійшлись — зима і старість, рвіння бракує тій, чиї незламні вороги. Ту першу упійма весна сильцем коріння, а другій загрузать в нетанучі сніги. 28.10.10
* * *
Душа зіркіша в чорноліссі ночі, аніж удень, коли з більмом вона й на побігеньках в плоті, та ж, як хоче, шпиняє її, шарпа, розпина на стернях клопотів, ще й стежить, щоб не ширяла навіть впівкрила…
Вночі душа сама собі належить, лата ловецькі сіті спроквола,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
