Мандрівки історією · “Київська Русь задовго до появи на Півночі династії Рюрика сформувалась як самостійна держава”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ШАБЛЯ, ЗАГУБЛЕНА У «ЛІТОПИСІ РУСЬКОМУ»
Слово Просвіти, №50 за 2010 рік
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська область
Рибалка натрапив на якийсь залізний предмет. Витягнув із мулу, очистив і побачив, що це справжнісінька шабля. Щоправ! да, без дерев’яного руків’я, у кількох місцях пощерблена, але ціла. Ще й із залишками якогось знака, що, ймовірно, вказує на клеймо майстра. За формою шабля нагадує колишню поло! вецьку холодну зброю, і ця прив’язка сповна відповідає му! равицьким реаліям, які описані в “Літописі Руському”. Отже, гортаючи сторінки лі! топису, натрапляємо на опис по! дій 1147 року, на який припадає “початок княжіння у Києві кня! зя великого Юрія, сина Володи! мира Мономаха, внука Всеволо! дового, правнука Ярославового, праправнука великого Володи! мира, що охрестив усю землю Руську”. Читаємо: “І князь Юрій із братом своїм В’ячеславом і з усіма дітьми своїми пішли до Луцька. Ростислав із братом сво! їм Андрієм пішли наперед… Та коли вони стали поблизу (горо! да) Муравиці, уночі був лютий переполох… По тому половці всі кинулися втікати назад зі своїм воєводою Жирославом (Нажи! ровичем), кидаючи зброю… Андрій був (тоді) попереду, а брат його Ростислав за ним сто! яв і кликав його до себе. Та Анд!
рій не послухав його і видержав переполох той. Андрієва ж дру! жина, приїжджаючи до нього, нарікала: “Що ти робиш, княже? Поїдь!но, княже, звідси! Хіба ж ми добудем сорома?” Але Андрій не послухав їх, а поклав надію на Бога (і) переждав до світу. Коли ж побачив Андрій, що до світу втекли всі половці, він воздав хвалу Богові…” Детальніше про часову при! належність шаблі до тих чи ін! ших подій зможуть сказати нау! ковці!дослідники, яким Олек! сандр Білецький планує переда! ти шаблю і згаданий уламок щи! та, якого він знайшов метрів за десять від нинішньої знахідки. Стародавні знахідки спонука! ли Олександра Білецького до глибшого вивчення історії Мура! виці і до можливих археологіч! них розкопок, адже тутешня міс! цина, можливо, приховує ще ба! гато цікавих артефактів. У далекому минулому Мура! виця була давньоруською форте! цею, мала городище, оточене бо! лотом і водами річки Мельнич!
ки. Окрім “Літопису Руського”, її згадано і в наймонументальні! шому творі української мемуар! ної прози XVII—XVIII століття літописі Самійла Величка, який разом із літописом Самовидця, літописом Григорія Грабянки й “Історією русів” творить ком! плекс козацької історіографії. До книги додано карту України, що була під польським володінням, складену в першій половині XVII ст. французьким інженером
Бопланом, і на цій карті Мура! виця позначена як велике міс! течко. Є згадка про Муравицю і в довіднику Мечислава Орловича “Ілюстрований путівник по Во! лині” 1929 р.: “У 1560 р. Мурави! ця належала Катерині Вишне! вецькій, дружині графа Богдана Ходкевича. На місці замку Виш! невецьких із XV ст. залишилися лише плити”. Відомий історик Микола Тео!
Від колишнього княжого городища у Муравиці (присілку селища Млинова), згадуваного в “Літописі Руському” за 1147 рік залишився тільки високий пагорб, який кожного року під! мивається водами річки Іква. Торік про княжі часи, зокрема про баталію в Муравиці, яка відбулася 863 роки тому за участю князів і половців, нагадав знайдений уламок щита. А нині знайдено половецьку шаб! лю. Її виловив у річці мешканець сусіднього з Млиновом села Береги Олександр Білецький.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
