Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Дитяча сторінка · “Обличчя” дитячої книжки повинно бути фантасмагорійним, несподіваним, зі здоровим рум’янцем”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ВВІІККТТООРРІІЯЯ ККООВВААЛЛЬЬЧЧУУКК:: «ГЕЙ, ДОРОСЛІ, ЗГАДАЙТЕ ДИТИНСТВО!»

Слово Просвіти, №50 за 2010 рік

— Вікторіє Володимирівно, Ви проілюстрували найяскравіші дитячі книжечки поетів Івана Світличного, Ліни Костенко, Богдана- Ігоря Антонича, Анатолія Камінчука… А хто для Вас найулюбленіший дитячий поет? І чому? — Так складно відповісти на таке просте запитання. Чому? Бо їх, цих поетів, як квітів у полі, — багато!багато… Агнія Барто, Са! муїл Маршак, Корній Чуков! ський, Даниїл Хармс, Борис За! ходер, Вільям Блейк, Джон Кітс, Роберт Стівенсон, англійська аб! сурдна поезія, Ян Бжехва, Юліан Тувім… А серед українських авто! рів — Ігор Калинець, люблю йо! го “дорослу” поезію — чіпляє за душу, але й дитячі вірші у нього виразні й стильні; Богдана Бой! ко, — мрію зробити ко! лись на тему її віршів ці! каву книжку, Роман Скиба. Галина Кирпа — оформила свого часу прекрасну, щиру книж! ку її поезій для дітей “Ну й гарно все приду! мав Бог”; Наталя Забі! ла, теж оформляла її книжку “Ясоччин садо! чок”; Василь Войтович, пам’ятаю його книжку “День прокинувся”, з якої почалася моя спів! праця з українськими видавництвами, та й усі Вами названі поети теж мої улюблені, бо вони достойники і неймовір! но талановиті люди. — Нині побутує думка, що дитяча книжка має бути комерційним “продуктом”, а її першорядна роль формування духовних основ, світогляду, національної самосвідомості, характеру маляти, ніби за завісою. Як можна цьому протидіяти? І яким, на Вашу думку, має бути “обличчя” новонародженої дитячої книжечки? — Питання дуже болюче. Книжка не є “продуктом”, та, на жаль, ми живемо в часи спожи! вацької цивілізації… Книжка — витвір, створений цілим колек! тивом ентузіастів і професіона! лів, що люблять свою справу. Не буду оригінальною, коли скажу, що ідолом сучасності стали гро! ші, вони заступили тонку пос! тать духовності й звідси “рівнян! ня” на кіч, обивательський смак, вибачте, сільський гламур. Коли малюю для дітей, то ніколи не намагаюся підлаштовуватися під них, радше навпаки: я ніби беру їх на руки і хочу підняти над зем! лею, над життєвою захланністю. Світогляд дитини формується передусім щільністю духовного простору, в якому дитя розвива! ється. Треба мати мужність і ви! сокі орієнтири, щоб усе називати своїми іменами. Це одна з пере! думов протидії комерційностям нашого життя. А “обличчя” ди! тячої книжки повинно бути фан! тасмагорійним, несподіваним, зі здоровим рум’янцем. Подоба! ються вишукані, деталізовані ілюстрації в розкішних видан! нях, але часто ловлю себе на то! му, що з насолодою роздивляюся “простенькі” книжечки з наїв! ними, трохи незграбними, не! вмілими, але такими теплими, милими картинками. Зразу від! чуваю, скільки любові й старан! ності вкладено у них. — “Усім вистачить місця під сонцем, головне, щоб тінь від нас не була занадто темною і довгою…”, — стверджуєте Ви. Як народилося таке промовисте гасло? — Мені дуже близьке тлума! чення середньовічних схоластів — те, що виходить із!під рук ху! дожника, є відображенням бо! жественного в людській реаль! ності, свідомості. Моє теперішнє гасло народилося із поваги до ро! боти художника, незалежно від ступеня обдарованості, як своє! рідний заклик орієнтуватися на вічні цінності життя, на красу, гармонію Божого творіння. Мис! тецтво — здатність до співчуття засобами побудови художнього образу. Хай Акакії Акакієвичі приходять на наші виставки й от! римують заряд позитивних емо! цій, надію, що вони не самотні в холодному світі грошей і марнос! лавства… Старенька Європа вже пройшла свій шлях постмодерну, і тепер відкашлює його смердючі залишки без істинності і без об! разності. А ми з хворобливим зах! ватом прямуємо роздивлятися криваві муляжі Хьорста і ламаємо мізки, що б це значило? Нещо! давно в Києві відбулася виставка у Мистецькому Арсеналі “Арт!! Київ contemporary”, як приклад “тіні надзвичайно темної, аж чорної і довжелезної” від експо! натів (те, що було виставлено, — творами можна назвати з вели! кою натяжкою). Чого варта мав! па в терновому вінку! У мене є ще один вислів: “Митець — вісник, а не садівник власної пихи”. Віс! ник, який віщає про світ, йому дарований. Невже брутальна мавпа — це світ, який даровано?! Пам’ятаєте слова Довженка про калюжу, в якій одні помічають брудну воду, а інші — віддзерка! лення неба?.. Згадую казку Ан! дерсена “Нове вбрання короля”, споглядаючи за нашим життям!! буттям, так і кортить за хлопчи! ком вигукнути: “Але ж король го! лий!” — Ви виробили свій неповторний стиль “приколізму”. Це своєрідний протест проти стандартів і схем маскультури? — Сьогодні є стільки приво! дів протестувати! Інколи буває дуже боляче, настільки, що по! чинаєш “приколюватися”. Тоді з’являються коти!філософи, со! баки!клумби, кульбабки з гор! нятками кави, літаючі дерева, трикутні ворони, місто на повіт! ряній кульці і всілякі інші “при! коли”. Гей, дорослі, згадайте ди! тинство, неосяжний світ під ка! напою, близьке небо! Де дідусева драбина?! Залізу по ній до міся! ця!.. Сьогодні відбувається втра! та цінностей. За “булку з ковба! сою” ми втрачаємо людяність, а такі риси, як скромність, сми! ренність, доброчесність, цнотли! вість сприймаються як нікчем! ний анахронізм. Герої дня — бан! дити, повії, шахраї, хіба що з приставкою “супер”. Час Ма! ленького принца, жертовної лю! бові, християнських чеснот ми! нув? Питаю всіх! У відповідь — захекане дихання поспішаючого люду. Сідаю за стіл і поринаю у світ наївний і радісний, простий, як ковток молока чи сонячний зайчик на мережаній фіранці… Узагалі “приколістів” на світі, слава Богу, дуже і дуже багато в усіх сферах життя, просто люди не завжди зізнаються в цьому… — Ваші малюнки надзвичайно Дмитра Павличка та збірка казок Костя Гнатенка “Рожева мрія”. Вони витворені абсолютно у різних стилях: ілюстрації до першої пронизані політичним наповненням, а друга вражає найдивакуватішими, чудернацькими образами… — Справді, це різні книжки. “Кіт Мартин” має довгу і щасли! ву долю. Багато років тому мала радість малювати “Пригоди кота Мартина”, вона вийшла у 80!і роки п’ятдесятитисячним накла! дом! Мала неабиякий успіх — я раділа разом із Мартином і укра! їнськими дітками. Час минав. Україна стала незалежною дер! жавою, відбулася помаранчева революція, наклади книжок зі! йшли майже нанівець — 1 тися! ча, від сили 5 тисяч примірників. Дмитро Павличко, небайдужа людина, дописує книжку. Кіт Мартин стає політизованим. Ме! ні дуже не хотілося малювати продовження казки, але розумі! ла, що треба… Якщо не я, то хто. Так народилися мої політичні коти. Щоб було цікавіше малю! вати, розширила межі тексту, ко! тів зробила кольоровими, як у житті визначається партійність — синьо!білі, червоні, жовто! блакитні, помаранчеві, біло!сер! дечні! Так захопилася темою, що написала текстовий концепт до ілюстрацій, який і виставила на цьогорічній персональній вис! тавці “Зустріч” разом із картин! ками. Щодо другої книжечки, яка чекає свого часу, — то це зовсім інша історія. Малювала її під нас! трій тих людей, що полюбляють казки і чудасії, бо Ви коли!небудь бачили, як з ромашки виростає дерево з смішними птахами, ро! синки, в яких плавають вітриль! ники і розквітає лілея, а будиноч! ки, що стоять прямо на довжелез! ному, схожому на довгу!предовгу дорогу, шалику папуги з чудер! нацьким ім’ям Дротик? Це книж! ка про мрію, яка збувається, на! писана з любов’ю Костею Гна! тенком. Ви бачили, якою є мрія? Мрії різнокольорові, кому що по! добається — в одних мрія синя, як море, наприклад, у морської свинки, у других мрія рожева, як повітряна кулька! Подумалося, чи бувають мрії чорного, сірого кольорів? Може, бувають, але їх! ні історії не беруся малювати. На порозі сивочубий Миколай із торбинкою радощів, казок, чарів і фантазій… Напередодні цього свята ми вирішили поспілкуватися з неповторним художником!ілюстратором Вікторією Ковальчук про ко! льоровий світ дитячої книжечки й таємниці малюнка…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин