Очевидець і літописець · “Дух національний шістдесятників сягав зеніту, формувався дух елітності”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
В ІСТОРИЧНО! ПСИХОЛОГІЧНОМУ ІНТЕР’ЄРІ
Слово Просвіти, №50 за 2011 рік
святкувати. Святкувати поезію, радість спілкування, тішитися музикою й живописом, створювати карнавальні дійства, весь час витворювати ярмарок чудес, у якому вона була сама щаслива і в якому, безперечно, щасливі ми, читачі. Ця дивовижна книжка читається з особливим піднесенням, і просто не можна бути нещасливим, знайомлячись зі спогадами. Це спогади про творчість? Ні. Осмислення таланту, як він живе, як він народжується і як твориться поезія? І так, і ні. Багато визначень можна дати книжці, тому що ніхто не зуміє визначити цей жанр. Я думаю, що й сама Ірина не намагалася цього робити. Тому що там уплетені спогади, і листи, і роздуми, і діалоги, колосальний огром явищ, які відтворюють добу, дивовижну картину життя. Ця картина — духовний простір поетеси. Духовний простір надзвичайно талановитої людини, який вона щиро й відверто нам розкриває. Він сповнений великою любов’ю до тих, хто був причетний до неї. І це справді дивовижно, коли можна бути таким відкритим і добрим до цього світу. А вона була щаслива у світі шістдесятництва, — у надзвичайно унікальному, цікавому світі, який, вона пише, зобов’язав тих, хто був у ньому, підтримувати цей вогонь національної відповідальності за мову, за літературу, за культуру. І ця свічка невгасимо горить у її душі.
Людмила Семикіна
Людмила Семикіна, заслужений худож/ ник України: — Переконана, що Ліна Костенко, Ірина Жиленко, Василь Стус, Іван Світ-
Атена Пашко, Лесь Танюк, Любомир Пиріг личний — це той Парнас, який тримав шістдесятників. Коли я взяла до рук щойно видану книжку спогадів і почала читати (хоча це було важко через хворобу), від неї пішла така енергетика, що я забула про біль. Щоб влучно попасти в тему, як художник я звикла мислити об’ємними, конкретними мистецькими образами. Для шістдесятників до 1990 року інших умов, крім екстремальних, не було. Тому ми жили цим виміром, і кожна зустріч для нас була щастям. У ті часи в моїй майстерні буяла молодість, збиралося дуже багато друзів-однодумців. Гадаю, що мені був би великий гріх, якщо б я пішла і забрала з собою свідчення того часу. Тому зібратися з думками і пригадати всіх, показати тонкі, духовні стосунки, яких ніхто сторонній не бачив і не знав, — мій громадянський обов’язок. Що таке шістдесятництво і хто його учасники, написано багато. Письменник, як і художник, живе образами. У мене образи будуються на асоціаціях. Що таке дух нашого покоління, поезія і мистецтво 1960-х років? Для мене це птах, який тільки піднімається в небо, це такий великий простір і свіже повітря думок. І цей птах спускається тільки на майдани. Хто пережив Майдан, той знає, що то було. А тих майданів 1960-х років було дуже багато. Кожен вечір Василя Стуса, Ірини Жиленко, Ліни Костенко, Михайлини Коцюбинської, Івана Світличного, Михайла Брайчевського — це були вибухові майдани-вечори. Дух національний сягав зеніту, формувався дух елітності. Шевченкові слова “Возвеличу…” були і критерієм, і епіграфом нашої творчості, нашого життя. Безмежно вдячна матерям, які народили всіх тих, кого сьогодні називають шістдесятниками. Я була завжди серед учениць, тому понині вдячна В’ячеславу Чорноволу, який допоміг перебудувати мою совість. Вона, совість, стала тою потужною енергетичною силою, що допомагала захищати наш духовний світ. І в кожної особистості викликала цей дух протесту середовищу . В той час, як і нині, Ірина Жиленко була серед нас прекрасною квіточкою, багатющою на слово як поетеса, але водночас безмежно чесною і відважною.
Олексій Синченко, викладач Національ/ ного педагогічного університету ім. М. Дра/ гоманова: — Ситуація подарувала нам чудову поетесу. Впродовж довгих творчих років Ірина Жиленко декларувала себе як поетесу, за-
Віра Соловйова, Петро Осадчук, Діана Петриненко
Лариса Кадирова
Богдан Горинь велика європейська держава, якій потріб/ на (як світло сонця) мистецька культура, що культивує в людині шляхетність, внут/ рішню свободу і науку щастя”.
* * * Крім наведених уривків виступів були на вечорі-презентації нової книжки Ірини Жиленко ще чимало інших, не менш цікавих, щирих і вдячних. Авторку вітали Любов Голота, головний редактор тижневика “Слово Просвіти”, Лесь Танюк, дружина В’ячеслава Чорновола Атена Пашко, Богдан Горинь, Лариса Копань... А оскільки чимало поезій Жиленко покладено на музику, то обговорення мемуарів чергувалося з піснями у виконанні Діани Петриненко, відомих виконавців.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
