Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Колективно плекаймо нашу мову, простягаймо один одному руку допомоги”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ВІД ЩОДЕННОГО «КАРНАВАЛУ» ДО ВІДБІРНИХ ЗЕРНИН Презентація “Російсько-українського словника”

Слово Просвіти, №50 за 2011 рік

(вчорашні командири!) були набагато впевненіші, на все довкола дивилися так, ніби воно належить їм персонально, а місцевий люд має за це ще й дякувати. Аякже! Вони ж освободітєлі, а місцевий люд — “чєм занімались на окупірованой фашістамі тєріторіі!?” Радянська влада в Україні заохочувала таку тональність. 1946 року підпорядкувала мало не всі вищі навчальні заклади УРСР Міністерству освіти СРСР, і вони автоматично перейшли на общєпонятний (скажемо про це так, як воно є: окупаційний) язик викладання. Здавалося б, цього досить, щоб додати обертів маховикові русифікації, бо батьки — не вороги своїм дітям, і повели їх до російських шкіл: легше, мовляв, буде їм у ВНЗ чи середній спеціальній школі. Але ні, були ще й арешти і навіть розстріли за “український буржуазний націоналізм”. Це — щодо українців. А євреїв звинувачували в “безродном космополитизме”, тільки до розстрілів не дійшло: ініціатор (Сталін) на їхнє щастя помер. Та це — тема не наша. Наша — ось вона: якщо перед війною кожна третя (чи кожна четверта?) школа в Одесі була українська (точніших даних в Управлінні освіти роздобути не пощастило), то на середину минулого століття звичайних українських шкіл у нашому місті не лишилося жодної — були тільки німецька, кілька англійських, французька чи, може, іспанська. А поза тим, українська мова в російських школах стала необов’язковою. Проте суть, як кажуть в Одесі, не здєсь. Суть у тім, що змінилася в Одесі мовна ситуація, відтак змінилася й політична. Погляньмо на етапи цих змін. 1. В одеській мові: а) Якщо до війни на вулицях нашого міста ще можна було почути фрази, скомпоновані на ґрунті ідишу (мі відєлі вас гулять; встрєтіл вашего папу ідті на работу), то по війні їх не стало — носії ідишу, старі євреї, повмирали; б) якщо до війни переважна більшість єврейського населення Одеси щиро вважала, що говорить російською мовою, хоч насправді говорила українською, що, власне, й стало основою одеської мови (див. початок статті), то на середину XX століття запанувала в нашому місті винесена з парторганізацій у школи та ВНЗ мова російська — одеська лишилася тільки для жартів (наприклад, відоме гасло описуваних часів “Куба — да! Янки — нет!” в редакції “Комсомольської іскри” вимовляли Куба-таки да! Янки-таки нет!); в) якщо в одеській мові до війни практично не було матюків (це засвідчує і В. Смирнов), то по війні цією (суто російською і керівною) стихією затопило наше культурне і по-українському чемне (без мата!) місто. 2. У мовах, з яких складається одеська: а) російського елементу дуже побільшало, бо вже й у “хрущовських” будинках Південно- Західного масиву та “висотках” Таїровського відсоток мешканців, які мали прямих родичів у Росії, був дуже значним. І рік у рік зростав природним шляхом (діти, внуки, правнуки) і механічним (наказ Сталіна про надання житла відставникам там, де їм сподобається, а “подобалося” чомусь найчастіше в Одесі та на півдні Криму, не втрачав чинності аж до настання Незалежності); б) цей російський (з командирськими інтонаціями!) елемент дуже Наталія АНТОНЮК Фото Уляни ВОЛІКОВСЬКОЇ На презентації були директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, керівник авторського колективу Ірина Гнатюк, відповідальний редактор Олеся Гандзюк. Авторитетне слово про словник сказали відомі мовознавці Іван Ющук та Олександр Пономарів. Редактор видання Ольга Миронюк розповіла, що робота над укладанням словника почалася ще на початку 1990-х років. “Уже зверстано другий том, який побачить світ до 1 липня 2012 року. Всередині квітня 2013 року вийде третій том, а до кінця 2013-го— початку 2014-го — четвертий”. Павло Гриценко відзначив тих, хто відповідально працював над цим виданням, а також сумління і чесність видавництва “Знання”: “В Україні, де розквітає видавничий бізнес, гарних осередків книжної справи практично немає. Видавництво — не тільки обігові кошти, а й уміння організувати колектив, який працюватиме над великою, фундаментальною працею. Сьогодні багато словників — це плагіат під якісною обкладинкою. “Російсько-український словник” має велику історію, у ньому проступають думки Сергія Єфремова та Агатангела Кримського”. Пан Гриценко попросив не нарікати, коли у словнику чогось немає: “Це абсолютно звичний процес для тих, хто розуміється на мові. Те, що сьогодні маємо в мовному довкіллі, — постійний карнавал в Ріо-де-Жанейро. Але словник — не карнавал, а плід роботи тих анахоретів, що сидять на Афонській горі. І така відстань від щоденного “карнавалу” до відбірних мовних зернин — складний процес. Тут можуть бути елементи суб’єктивізму, недогляди. Але не потираймо рук, коли спіймаємо недоглянуте слово. Колективно плекаймо нашу мову, простягаймо один одному руку допомоги”. Павло Гриценко розповів, що після завершення цього проекту Інститут української мови НАН України почне співпрацю з Інститутом російської мови для вивчення лексикону російської мови не України, а Росії. “Є традиція, яку варто було б перейняти і нам, українцям. Усе, що працює на російську мову й культуру, є пріоритетним у Росії. Якби ми спільними зусиллями змогли вибудувати таку модель, то, ймовірно, і словники нам було б легше створювати”, — зазначив директор Інституту української мови НАН України. Олександр Пономарів провів паралель між мовною політикою Росії та України: “Мені не подобаються у ставленні до нашої держави ні Путін, ні Медведєв, але вони розмовляють добірною російською мовою. У нас поки що не було таких президентів”. Пан Пономарів відзначив кілька позитивних моментів нового видання: “У всіх словниках 20-х років були слова “датчанин”, “датський”. Але країни “Датія” немає. У новому словнику на першому місці “данець”, “данський”, а вже потім “датський”. Добре, що новий словник російське “горожанин” перекладає “містянин”, рідше — “горожанин”. До російського слова “завет” основний відповідник “заповіт” — у словнику воно на першому місці. Російське слово “іволга” перекладалося так: на першому місці було “іволга”, а потім обласне “вивільга”. У цьому словнику на першому місці “вивільга”. Довго не пускали у словники слово “вантажівка”. Потім нарешті ввели, але з неправильним наголосом “вантажівка”, у цьому томі правильно — “вантажівка”. Іван Ющук звернув увагу на практичну цінність “Російськоукраїнського словника”: “Він виданий на високоякісному папері й прослужить не менше ста років”. Перший том словника коштує 345 гривень. Хоч він має наклад лише 500 примірників, видавці кажуть, що у майбутньому “Російсько-український словник” перевидаватимуть. У київській книгарні “Є” відбулася презентація першого з 4"х томів “Російсько"українського словника”, що побачив світ у видавництві “Знання”. Його підготували науковці Інс" титуту української мови НАН України, використовуючи бага" томільйонну лексичну картотеку цієї провідної науково"дос" лідної установи.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин