Музеї · “Найціннішим скарбом музею є колектив, бо це його майбутнє…” · с. 14сторінка оригіналу ↗
ПОВЕРТАЄМО АТЛАНТИДУ
Слово Просвіти, №50 за 2011 рік
му житті. До участі в проекті запросили Зірку Мензатюк, Івана Андрусяка, Богдана Жолдака, Наталію та Валерія Лапікурів. Ці читання заплановано проводити як пролог до відзначення дня народження художниці. Першої суботи своїми враженнями поділилися Іван Андрусяк, лауреат літературної премії “Благовіст”, та Зірка Мензатюк, авторка численних книжок для дітей, лауреат літературної премії імені Наталі Забіли. Зірка Мензатюк нагадала, що у Катерини Білокур поєдналися яскраві таланти художниці й письменниці, у нашій культурі є такі поєднання. Насамперед це Тарас Шевченко. Василь Лопата більше відомий як художник, але він також член НСПУ. Катерина Білокур не писала художніх творів, не реалізувала себе як письменниця у загальноприйнятому розумінні. Але ті листи, в яких вона була щирою, найбільше розкривалася (особливо до Степана Таранушенка, з яким у неї була й духовна єдність, і певні жіночі сподівання), — дивовижні листи, у яких проглядається її письменницький талант. “Коли читаю Василя Лопату, одразу бачу, що це писав художник, — розповіла Зірка Захарівна. — Там немає розвитку дії, переважно це низка картин. Такий самий погляд ми бачимо й у Катерини Білокур. Слово заміняє їй фарби. Воно як у раму вбране: у листі, який я прочитаю, на передньому плані деревце, далі — дорога, далі — калюжа, потім з’являються дід і баба. Звичайний, дуже простий епізод. Ідуть із хрестин дід і баба й трошки між собою сваряться. Здається, про що тут розповідати? Але це справжня драматична сценка, тонка психологічна замальовка. Катерина Василівна володіла рідкісним талантом бачити диво, красу в звичайних речах. Так пи-
Зірка Мензатюк, Іван Андрусяк і Галина Безкоровайна сав Євген Гуцало. Описує нібито щось буденне, звичайне, але читаєш — і насолоджуєшся. Такий самий талант у англійської письменниці Джейн Остин, у творах якої звичайне буденне життя заворожує нас. Цей лист — не художній твір, у ньому просто вилилося почуття красивої душі. З нього постає Атлантида отого українського села, якого ми, на жаль, уже не бачимо, воно збереглося лише в таких листах”. Зірка Мензатюк розповіла, як з родиною приходили до цього музею, дивилися, дивувалися і це запам’яталося, хоч минуло багато років. А колись ранньої весни вона так затужила за квітами, що написала книжку оповідок у формі розмов із квіта-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
