Читацьке віче · “Українці поводяться досить пасивно щодо свого природного права на мову і досі не виробили механізмів спільного захисту своєї мови”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Мовні права в сучасному світі
Слово Просвіти, №50 за 2012 рік
Тарас МАРУСИК
Під такою назвою в Києві відбулася міжнародна наукова конференція, організована академічним Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні та Українським бюро лінгвістичних експертиз. Очолюваний доктором філологічних наук Богданом Ажнюком відділ мов України Інституту мовознавства зумів запросити до виступів відомих українських учених та юристів, зокрема, суддів Конституційного Суду України Віктора Шишкіна і Петра Стецюка, доктора юридичних наук, професора Національного університету “Києво-Могилянська академія” Володимира Василенка, його колегу з “Могилянки” Ларису Масенко, Ярослава Радевича-Винницького з Дрогобича, київських науковців Віталія Радчука й Оксану Данилевську. До Києва приїхали також науковці з Німеччини, Італії, Польщі Юліане Бестерс-Дільгер (Фрайбурґ), Сальваторе Дель Ґаудіо (Неаполь), Артур Брацький (Ґданськ). У своєму виступі В. Василенко підкреслив, що теперішня мовна ситуація може бути адекватно оцінена лише тоді, коли розглядати її в історичному й геополітичному контексті. Це результат, з одного боку, непослідовної мовної політики української влади, а з іншого — намагання Росії нав’язати Україні власну мовну політику. На жаль,
підкреслив В.Василенко, ні президент Кучма, ні президент Ющенко не вжили необхідних заходів для реалізації статті 10 Конституції України в тій частині, де записано, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. А нинішня влада, очолювана Януковичем, та взагалі виконує замовлення сусідньої держави зі знищення української мови. Таким чином, шляхом цілеспрямованих і системних дій з використання своєї “п’ятої колони” Росії вдалося нав’язати нашій державі ратифікацію Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, яка стала правовим підґрунтям для ревізії мовної політики України. На догоду Москві Партія регіонів перейшла, фактично, на позицію, що основою для здійснення мовної політики в Україні є не її Конституція, а згадана Хартія. Для закріплення цього підходу в шахрайський спосіб був “протягнутий” законопроект Ківалова—Колесніченка “Про засади державної мовної політики”, який, хоча й підписаний Януковичем, з погляду права не є ухваленим. Цей акт базується на спотвореному тлумаченні Хартії і використовується для того, щоб, надаючи російській мові нові, не іншомовні слова, які з’явилися в нашій мові протягом кількох останніх десятиліть. Їх немає! А ще близько сторіччя тому становище було інше. Тоді, в умовах бездержавності, українці створили багато нових українських слів, які відповідали вимогам часу. Зокрема, це такі слова, як літак, летовище, хмарочос, залізниця, потяг, мірило, відсоток, світлина та інші. Повертаючись до допису “Шоколад із присмаком гіркоти”, хочу запитати: чи не краще було б замість слова “мінімаркет” вжити слово “крамничка”? А що означає в перекладі українською англійське слово “блендер” (blender)? Воно перекладається як “змішувач”. Хіба воно звучить не гідно, чи не “по-благородному”? Наступне слово — “білборд” (bilboard). Воно з’явилося понад 100 років тому в США, коли підприємства почали орендувати площу для своїх оголошень на дерев’яних дошках. А хіба ми не можемо замість білборда використовувати слово “щит”? Адже в українській мові багато слів мають кілька значень. А в англійській мові таких слів безліч і це її збагачує. Я не маю наміру образити Максима Стріху. Просто інколи буває, що дивишся на щось, але чогось суттєвого не помічаєш, чи слухаєш щось, але не чуєш. В Україні зараз є чимало фахових мовознавців. Їм байдуже, яким шляхом і куди рухається українська мова? Чому не чути думки науковців? Стосовно якоїсь державної політики з цього питання, за часів усіх президентів України, годі й казати. “Отже, порятунок української мови — таки винятково справа суспільства і залежить від повсякденної позиції кожного з нас”. Із цими словами Максима Стріхи важко не погодитися.
квазіофіційного характеру, запроваджувати її замість української. Це дуже небезпечна річ для самого буття незалежної Української держави, зазначив у своїй доповіді “Геополітичний та національний вимір мовної ситуації в Україні” В.Василенко, оскільки йдеться про цілеспрямовані спроби знищення української мови як ознаки української нації, яка є системотвірним чинником української державності. Дуже цікавим був виступ В. Шишкіна “Мова як складова державотворення”. Він розглядає статус державної мови двоєдино: як індивідуальне природне право і як спільне природне право етносу, завдяки чому державна мова набуває статусу одного з елементів конституційного правопорядку. Право на державність української мови, а також на її статус єдиної мови міжнаціонального спілкування — це природне право українського етносу. Рішення Конституційного Суду України 1999 року в справі про застосування української мови є стратегічним. Крім того, В. Шишкін нагадав, що закон “Про основи національної безпеки” визначив одним із пріоритетів національних інтересів України забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України. На жаль, інше рішення КСУ — щодо конституційності частин четвертої і п’ятої статті 12 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (2011 рік), яким допускається використання в судах, поряд з державною, регіональних мов або мов меншин, відійшло не лише від попереднього мовного рішення, а й внесло плутанину в українське законодавство. Поперше, термін “регіональні мови” незрозумілий для правозастосування, оскільки відповідно до статті 2 закону “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин застосовується лише до мов національних меншин в Україні. По-друге, ратифіковані Україною положення Хартії не передбачали ведення судового процесу мовами національних меншин, тому що Україна не взяла зобов’язань щодо частини ІІІ (статті 8—14) Хартії, зокрема стосовно статті 9 “Судова влада”. Українська держава погодилася лише надавати право на виступ у суді іншою мовою з допомогою перекладача, заявлення клопотання, надання суду доказів і відповідних документів мовою оригіналу, одержання судового рі-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
